«Нова Доба» розпочинає цикл публікацій про спілкування місцевої влади і громади в різних населених пунктах Черкащини. Першим об’єктом прискіпливої уваги наших журналістів стало селище міського типу Драбів та населені пункти Драбівського району. Ми розкажемо нашим читачам про особливості комунікування у 36-тисячному районі та зробимо спробу порівняти засоби та методи комунікування на Драбівщині та у співмірній за кількістю населення громаді міської гміни Зєльонка Мазовецького воєводства Воломинського повіту республіки Польща.
Один район – одна газета
Драбівський район в плані інформування населення унікальний тим, що у ньому лише одна районна газета – «Драбівщина». Очолює її ось уже 33 роки незмінний редактор Микола Комнатний. Загалом же Микола Миколайович працює в цьому ЗМІ все своє життя – 45 років і пам’ятає як змінювалися назви друкованого органу драбівщини, численні очільники міста та району, але незмінним лишалося одне – бажання драбівчан отримувати свіжі новини.
– Газета наша виходить з 1932-го року. Спочатку вона називалася «За соціалістичну Драбівщину», потім «Прапор Жовтня», згодом просто «Драбівщина». Я тут починав ще практично зі шкільної лави. Закінчив Київський університет ім. Тараса Шевченка і вагався, ким бути – художником чи журналістом. Малював я непогано, особливо автопортрети. І в газету в тому числі. Тоді ще ж комп’ютерів не було, набирали все на «лінотипі», тому й портрет треба було робити відповідних розмірів, збільшувати й зменшувати ще ж не могли, бо «Фотошопу» не було, – сміється Микола Комнантний. – Так, як прийшов, так і залишився. Пережив велику кількість різних керівників (газета «Драбівщина» не потрапила в «пілотний проект» роздержавлення, тому й досі лишається комунальною, – авт.), з усіма співпрацював і знаходив спільну мову.
В радянські часи в «Драбівщині» працювало 17 осіб (це, як зазначає Микола Комнатний, разом з кочегарами), а найбільший загальний тираж друкованого видання сягав 13 200 екземплярів. З того часу колектив і тираж помітно зменшилися. Нині «Драбівщину» читають лише 3 тисячі людей, а готує всю газету… всього три особи.
– В основному пишу я, – розповідає Микола Комнатний. – Є у нас ще рекламний менеджер і мій заступник – Тамара Комнатна. А ще – коректор і редактор нашого місцевого радіо – моя дочка. Зарплати у нас невеликі, кожна посада – на півставки, навіть прибиральниця, тому молодь іти не дуже хоче. Отак втрьох і справляємося. Щоправда, реклами у нас багатенько (4 сторінки із 8-ми інформаційних займають рекламні повідомлення, ще 8 – програма телепередач, половина газети виходить у повноколірному друці – авт). Ще наші засновники (Драбівська районна рада та адміністрація ) допомагають дотаціями. Згідно статуту нас мають фінансувати трьома частинами – окремо рада, адміністрація, а третя частина – то вже турботи редакційного колективу. Але рада й адміністрація останнім часом фінансують лише на одну третю.
Щодо інформування населення про дії місцевої влади, то головний редактор «Драбівщини» переконує – роблять усе «на совість», а критика місцевої влади часто призводить навіть до судових позовів.
Від дохлих котів до калюж посеред міста
– Критика, як ліки – вживати неприємно, але обов’язково, – говорить Микола Комнатний. От нещодавно ми написали матеріал «Сонечко уже не гріє» – про дитячий садочок «Сонечко», у якому холодно в групах. Одна з виховательок навіть надала показники термометрів у групах. Ми зробили інфографіку – і на першу сторінку. Голова нашого селища Микола Хмара відразу подав на нас позов до суду. Хотів на основі Закону «Про інформацію» дізнатися, хто автор цього матеріалу. Але ми своїх джерел не видаємо. Інший був випадок – писали про сесію міської ради, де вирішували долю комунального підприємства, над яким нависли серйозні борги. Ми провели журналістське розслідування, підняли документи, і вияснили, що це підприємство передавалося на баланс без жодної копійки боргу. Ці факти подали в газеті – і бац – знов судовий позов. Складнувато, звісно, працювати в селищі, де всі один одного знають, часом люди, яких критикуєш у свої публікаціях, перестають вітатися і руку подавати, але ж це – наша робота.
Як розповідає заступник Миколи Комнатного і за сумісництвом, його дружина Тамара Комнатна, інколи доходить до анекдотичного – так, калюжу посеред районного центру відкачали лише після появи на першій сторінці «Драбівщини» матеріалу під заголовком «Миргородська калюжа драбівській і в підметки не годиться». Так само швидко запрацювало опалення в дитсадочку після критики з боку журналістів.
– Воно знаєте як – от лежить дохлий кіт, ніхто його не прибирає. Телефонує читачка в редакцію, каже – напишіть. Ми говоримо, то підпишемо ж цей матеріал, що він від Вашого імені, вона – «ні, я боюсь». Ледве вмовили псевдонімом підписати, – описує редакційні будні Тамара Комнатна.
Проте, на брак уваги від читачів «Драбівщина» не скаржиться. Щомісяця в редакцію приходить близько 60 листів. Деякі чекають на оприлюднення на сторінках видання по 2-3 роки.
– Люди діляться своїми проблемами. Воно знаєте, була раніше, за часів Радянського союзу така рубрика «День відкритого листа» – ми виїжджали в села, вішали великі, металеві поштові скриньки, люди кидали туди записки. Потім я брав і практично за руку вів спеціаліста з тої чи іншої галузі до людини, що піднімала певне питання, – ділиться спогадами Микола Комнатний. – Раніше їздили ми в села і мотоциклами, і УАЗиками, тепер редакційного транспорту нема, або своїм, або ж з представниками райдержадміністрації чи ради.
Щоб охопити своєю увагою кожен із понад 50-ти населених пунктів Драбівщини, керівництво району двічі на місяць проводить виїздні прийоми. Голова РДА та його заступники виїжджають у села та ознайомлюються з проблемами місцевого населення.
– Як кількість людей, так і питання, що нам ставлять, дуже різні – від субсидій, до виділення землі учасникам АТО, транспортного сполучення чи соціального забезпечення, – коментує перший заступник голови Драбівської РДА Володимир Лобода. – Про те, що в тому чи іншому населеному пункті відбудеться прийом, повідмляємо на сайті Драбівської РДА http://drabiv-rda.gov.ua/, районної ради http://drabivrada.gov.ua/ (район також має інформативний сайт районного методичного відділу освіти http://drabiv-rmk.ck.sch.in.ua/, крім цього власні сайти має практично кожен із 57-ми навчальних закладів ), а також розвішуємо оголошення по селу. Є ще так звані «сходки» – збори жителів сіл, де сільський голова зачитує свій звіт про роботу за рік, також зачитують звіт пайовики. Методи, звичайно, дещо застарілі, але в нашій місцевості не скрізь є навіть телефонний зв’язок і радіоточки.
СМС-ки про надзвичайні події та міський бюлетень
На відміну від Драбівщини, методи комунікування з громадою у Польській Зєльонці куди прогресивніші. Оскільки мер 20-тисячної гміни – колишній журналіст, то інформування населення відбувається через сайт міської ради http://www.zielonka.pl/, що одночасно є сайтом міста (головним інтернет-порталом Драбівщини теж по суті є сайт районної державної адміністрації http://drabiv-rda.gov.ua/, оскільки електронну версію місцевої газети в інтернет журналісти не викладають. Кажуть – невигідно, оскільки в такому разі газету перестануть передплачувати – авт). Про основні події міста населення дізнається не через оголошення, а методом смс-інформування. Кожен бажаючий може через мережу інтернет додати свій номер у базу даних та двічі на тиждень отримувати повідомлення про загальноміські події та надзвичайні ситуації.
– Таким інформуванням ми не зловживаємо в цілях самореклами. Двічі на тиждень і не більше, – коментує бургомістр Зєльонки Ґжеґожеш Дудзік. – У відділі комунікацій з громадськістю нашої мерії працює 4 особи, які не лише наповнюють сайт, а й виготовляють газету міської ради, своєрідний інформаційний бюлетень, що виходить 5-6 разів на рік тиражем 3 тисячі екземлплярів (12 сторінок -авт). Ще є разові бюлетені, присвячені різноманітним визначним подіям у житті міста.
Щодо Драбова, то функцію міського бюлетеню, тут, по суті, виконує газета «Драбівщина», публікуючи матеріали про діяльність міської влади у рубриках «Кроки влади», «Від А до Я» та «Життя територіальних громад».
– 4 громади планують утворити у нас в районі. Люди, як і скрізь, ставляться до цього негативно. Будемо їздити робити довідки у Золотоношу і всі служби будуть там, – говорить на актуальну тему Микола Комнатний. – Ось був у нас матеріал про ті громади, що вже утворилися. Вони там відремонтували школи чи дитсадки. То й в нас дитсадки поремнтовані. Це казка просто, як туди заходиш. А дітей-то нема. А без дітей воно ж все завалиться там…
Якщо в Зєльонці сайт мерії наповнюють працвники відділу комунікації, то на сайті Драбівської РДА є відповідні вкладки для громади кожного населеного пункту. Наповнюють місцевими новинами їх сільські голови самостійно.
– Не подумайте, що ми живемо лише цими днями прийму та виїздними прийомами на місцях. Будь-яка людина, яка звернулася зі своїми проблемами до керівництва РДА чи служб буде прийнята у будь-який робочий день. Крім того, у нас є такі форми роботи, як круглі столи. Ось, на останній, приурочений Дню свободи і гідності, зібрали 100 із 274-рьох наших АТОвців. Обговорювали вирішення їхніх проблем, а проблем чимало. Особливо із виділенням землі. Так, за отриманням земельної ділянки звернулося 215 учасників бойових дій. 196 –ти Головним управлінням Держгеокадастру було видано дозволи на виготовлення проектів землеустрою. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджено лише 47. А свідоцтво на право власності отримали лише 25. Мізер. А у зв’язку зі змінами в законодавстві АТОвці тепер можуть отримати землю у будь-якому куточку України. І тепер мешканці Київщини чомусь отримують земельні ділянки у Драбівському районі. А от драбівчани – ні.
Нагадаємо, що нещодавно «Нова Доба» писала про голосуванян за проекти громадського бюджету в Черкасах та Каневі, а також про закупівлю за рахунко партиципаторного бюджету дефибриляторів у м. Зєльонка https://novadoba.com.ua/33795-cherkaskyy-gromadskyy-byudzhet-lidyruye-v-ukrayini.html.
До Драбівщини нововведення із застосуванням громадського розподілення бюджетних коштів іще не дійшли. Обговорення планів соціальн-економічного розвитку району та бюджету відбувається на уже згаданих «сходках» або ж на громадській раді при РДА куди входять такі ГО як «Союз-Чорнобиль», «Асоціація інвалідів», «Народна рада Драбівщини», «Народний контроль Драбівщини», «ГО учасників АТО», «Спілка офіцерів Драбівщини» та представники різноманітних профспілок.
Створення матеріалу про досвід Польщі стало можливим завдяки Швейцарсько-українському проекту \”Підтримка децентралізації в Україні\” DESPRO та Фонду міжнародної солідарності «Solidarity Fund PL».
Ірина Семенова, Тетяна Очеретяна
