Вони перетворяться на поля для розмаїття яскравих, написаних кольоровими фарбами сюжетів. В усякому разі так би хотілося Валентині Строкань – не байдужій до свого міста жительці Золотоноші. Про це “Новій Добі” розповідає власний кореспондент.

Ось, скажімо, довжелезна сіра бетонна огорожа пошти з телекомом. Першими її почали розмальовувати любителі графіті. Але їх на багато не вистачило, та й не всім подобаються набризкані фарбою зображення космічних прибульців. У Валентини напрямок творчості інший. Вона любить малювати веселі казкові сюжети, квіти, – все, що поліпшує настрій. Скажімо, кумедного Вовка з мультфільму «Жив-був пес». Тож тепер кожен, хто йде вулицею Черкаською, не може не звернути уваги на сірий колись, а тепер веселий бетонний паркан, де з’явилися квіти, задерикуваті козаки, гарні молодиці та інші герої української історії, казок та легенд.
– Працюю тут з легкої руки міського голови Віталія Войцехівського, – каже пані Валентина.

«Парканний» живопис Валентини Строкань до вподоби багатьом керівникам організацій та підприємств. Наприклад, непривітну стіну шостої школи, де часом хлопчиська могли й нелітературні слова написати, тепер прикрашають великі свічкоподібні олівці – стоять, тягнучись до неба, привертають до себе увагу й нагадують про необхідність творити красиве. Тим, хто підходить до п’ятої школи, настрою додає задерикуватий рудий кіт. А в санаторній школі-інтернаті барвисті сюжети з’явилися не тільки ззовні, але й усередині приміщення.

За фахом наша героїня – модельєр взуття. Уміє й створювати різні художні вироби зі шкіри. Має також спеціальність художника-оформлювача. Усього цього свого часу навчилась у Київському технікумі легкої промисловості.

17 років тому Строкані поселилися в Золотоноші. Оскільки фабрики модельного взуття тут немає, Валентині знадобилася її друга спеціальність – художника-оформлювача. Вона веде творчі гуртки в станції юних техніків. Останнім часом охоче відгукується на пропозиції «оживити» глуху стіну підприємства чи сірий паркан.
– Мені щось модерне змалюйте, – вирішив директор одного з заводів.
– Та навіщо? – здивувалась художниця. – Ви ж хліб печете. Я вам такі паляниці й короваї намалюю – як сонце, тільки й того, що не пахнутимуть як ваші, з печі.

Переконала. А тут уже дирекція спортивної школи в чергу стає. Малюнки Валентини Строкань подобаються всім. Хіба що чоловікові Анатолію не дуже. Не те, щоб він творчості дружини не шанував, ні. Просто не надто радіє, коли Валентина о восьмій вечора з роботи приходить.
– А мені – їсти не давай, дай помалювати, – не то жартома, не то всерйоз каже наша майстриня пензля. – Коли ящик фарб привезуть – то така радість, що й не сказати!

Любить наша героїня і за мольбертом постояти. Нерідко їй замовляють портрети. А Валентина мріє про той час, коли в Золотоноші з’явиться салон художніх виробів – результатів самовираження земляків.