Новина із категорії: Юлія Вовкодав, RSS

Роздрукувати        Друкована версія

Михайлове чудо

Михайлове чудо
Юлія Вовкодав, RSS
Дата: 10-12-2016, 09:00.
Медсестра складала в лоток використані шприци, окремо ‒ ампули від наркотичних анальгетиків.
- Всі знеболилися?
По палаті прокотилося:
- Так, всі.
Вона вже намірилася виходити, але завагалася. Подивилася на жінку років шістдесяти, що лежала на високому післяопераційному ліжку.
- А ви?
- Я не буду.
- Ви не терпіть. Бо біль після операції має властивість наростати. І якщо вчасно не знеболити, зняти його потім дуже важко. Тому ви маєте право на знеболення кожні три години. Зрозуміло? І не шуткуйте з цим.
- Та мені не болить.
- Вам операцію коли робили? Вчора?
- Вчора.
- І після наркозу ви жодного разу не знеболювалися?
- Ні.
Медсестра розгублено знизала плечима:
- Я в інституті ортопедії двадцять п’ять років працюю, але такого ще не бачила. Диво якесь…
Вона повільно вийшла за двері. Але через мить знову повернулася:
- Ви знаєте, ви якщо що мене викликайте. Всяке буває. Не боліло, не боліло, а раптом заболить.
Але сестру тієї ночі не викликали. На ранок, ще вдосвіта, вона тихенько відчинила двері палати:
- Добрий ранок, дівчата. Ну шо? Знеболюємось?
- Так, так, ‒ почулося з ліжок, ‒ чекаємо вже.
Жінка років шістдесяти лежала мовчки. Сестричка підійшла до неї, торкнулася плеча, посміхнулась:
- Не знеболюєтеся, то хоч температуру поміряйте.
- Температуру? Давайте, ‒ вона неохоче взяла термометр.
- Міряйте, міряйте, мені треба в температурний лист показник записати.
Сестра вийшла. Жіноча палата знову занурилася в передсвітанкову темряву.

За кілька днів до цього
Жінка років шістдесяти розгублено зайшла в палату, привіталася і почала облаштовуватися на вільному ліжку. На неї тоді ніхто не звернув уваги. Одні лежали стогнали після операцій, інші до операцій готувалися. Але вже за кілька хвилин ми знали, що її звати тьотя Валя і всі оцінили надзвичайну гучність рінгтону на її телефоні.
- Ну вибачайте, дівчата, ‒ бідкалася тьотя Валя, ‒ ніхто нічого не може з ним зробити. Оце діти такий подарували, аби я й на городі чула, як вони мені дзвонять.
Коли тьоті Валі повідомили, що операцію їй зроблять в понеділок 21 листопада, вона засмутилася:
- Це ж свято буде, Михайла. Хіба на свята операції роблять?
Маша, красуня-прикордонниця, що працювала в аеропорту Бориспіль, поправляючи свою загіпсовану ногу, авторитетно заявила, що лікарі релігійних свят не дотримуються, і взагалі це все забобони. А мені чомусь пригадалася історія, про знайомого лікаря, який якраз на релігійне свято під час хірургічного втручання порізав собі долоню. З того часу він за скальпель в свята не береться, хіба що в екстрених випадках.
Але в Інституті ортопедії календар планових операцій з релігійним календарем не погоджувався, тож операцію таки запланували на День святого Михайла.
- А я, дівчата, в церкву часто й не ходжу, ‒ розповідала тьотя Валя, продовжуючи тему релігійних свят. ‒ На Різдво та на Великдень. Ну й матюкнусь там коли. Дак, а шо ж? Це ж життя. А ще співати люблю, ой люблю. Як затягнемо бувало за столом. Чоловіки басують, а я ж витягую. У мене голос народний, гучний. Вся вулиця чує. А ще анекдоти люблю. Ось давайте вам розкажу.
І тьотя Валя розказувала перчений-переперчений анекдот про жінок, що вгадували по чоловікових барометрах погоду.
- Ну дак, якось одного дня погода гарна, всі жінки білизну випрали, а одна ні. Її питають – чому? Вона каже, то у мого барометр стоїть прямо, а хіба по святах стірають?
Палата котилася від сміху. Жінки забували що кому болить. А тьотя Валя не вгавала:
- Я ось вам ще розкажу, ‒ і знову в палаті аж луна йде від реготу. Медсестри, що заходили раз по раз, теж посміхалися. А як же? Добрий психологічний клімат – запорука швидкого одужання.
Тьотя Валя була одна серед нас, що поки що ходила своїми ногами. Отже, так склалося, що ми весь час не давали їй спокою.
- Дєвки, ви от що, кому шо треба, судно там піднести, шось принести-подати, ви кажіть. Поки я ходжу, буду тут коло вас бігать. А як же?
І тьотя Валя літала коло нас, як бджілка. Три ночі вона майже не спала. Після операцій дівчатам було зле, і вона звала медсестер, носила судна, давала попити.
Напередодні її власної операції вона якось задумалася:
- Слухайте, а як же, я? Ви ж усі лежачі.., ‒ але за мить вже посміхалася, ‒ та нічого, якось з Божою поміччю. Мо санітарку найму, а може і якось так.
Того дня ж в палату поступила дівчина з мамою. Дівчині, її звали Катя, мали робити хірургічне втручання, мама планувала лишитися її доглядати. З першого погляду складалося враження надзвичайної їхньої побожності. Мама весь час розказувала про користь молитов, і періодично тихенько бубоніла собі під носа. Потім вона дізналася про капличку в приміщенні інституту і розклад богослужінь. На наступний день мама з донькою вже сповідалися і причащалися, а потім матуся поїхала по київських церквах і приїхала лише надвечір, усміхнена і щаслива, з великою іконою Матері Божої. Каті призначили операцію на той самий день, що і тьоті Валі.
- Я вибачаюся, ‒ звернулася тьотя Валя до Катіної мами, ‒ ви ж доглядатимете за дочкою, може і мені там щось допоможете. Бо всі ми лежачі будемо.
- Ну не знаю, ‒ задумалася побожна жінка, ‒ я ж не санітарка. Тут шо немає кому? Тут людям за це гроші платять.
- Та не переживайте, ‒ навперебій затараторили жіночки із своїх ліжок, ‒ я вже на костилях ходжу, допоможу. І я, і я… А до мене мама приїде, теж допоможе…
- Ага, ага, ‒ посміхнулася тьотя Валя, ‒ якось воно з Божою поміччю буде.
В неділю вона теж пішла до каплички. Повернулася спокійна і натхнення.
У найвідповідальніший день
Тьотю Валю привезли після операції з велетенською загіпсованою ногою. Вона посміхалася:
- Дєвки, все нормально! Лікар у мене – во! – і вона почала розповідати про те, що відбувалося в операційній, благо епідуральна анестезія дозволяє все бачити і чути.
Ми швидко дізналися, що її хірург ‒ найкращий, адже коли її кололи в хребет, він її ніжно гладив по голові, а анестезіолог ‒ суворий, але дуже уважний, під час операції в операційній були звуки, ніби в приміщенні роблять ремонт, і вона своїми очима бачила маленьке долото, яким довбають кістки. Потім тьотя Валя заснула. А коли медсестра прийшла робити знеболювання, виявилося, що їй нічого не болить.
Ввечері боліло всім. І на ніч всі знеболювалися, адже треба було відпочити. Але тьотя Валя відмовилася, їй так і не заболіло. Вона після досить складної операції на кістці стопи не зробила жодної знеболюючої ін’єкції. На наступний день з ліжка вона пересіла на інвалідну коляску і поїхала з палати по своїх гігієнічних справах. Усі були вражені. А вона й далі розповідала перчені-переперчені анекдоти і історії із свого життя, бідкалася, що не ходить до церкви, а своє дивовижне знеболення і видужання називала Михайловим чудом.
P.S. Це правдива історія, що сталася три тижні тому. Тьотя Валя, дізнавшись про мою професію, попросила написати про її Михайлове чудо.
- Аби люди не сумнівалися й ім’я моє можеш написати, ‒ зауважила жінка, ‒ Валентина Нагачевська, місто Борзна Чернігівської області. І знаєш, шо тобі ще скажу, це все сталося, бо я щиро, від душі вам допомагала. Я з радістю ті судна носила ‒ розумієш? І коли вам боліло – і мені в душі боліло, ой як боліло. А коли самій операцію зробили – ні. Чи не чудо? Чудо!
Імена інших героїв історії змінені з етичних міркувань.
P. P.S. А ще сама для себе вкотре зробила висновок, що воздається не тільки по вірі, а й по справах. Тим більше, що віра іноді буває бутафорною…

Теги: черкаси, черкаська область, блог, Михайлове чудо, лікарня, лікування, палата

Черкаси наживо

Цілющі козацькі води. Вилікувати хвороби шлунка, укріпити імунітет – можна і на Черкащині. Водні процедури – безкоштовні і без черг. А ще – невідомі
Смугасті ягоди уже дедалі частіше з'являються на черкаських ринках, та чи є безпечним такий ранній урожай? Журналісти «ВІККА» вирушили на ринок із
< >
Закордонні марки України ...
Лев Хмельковський, RSS
Повстання охопили Україну ...
Лев Хмельковський, RSS
Автоматика на коліщатах ...
Владислав Бедринець, RSS