Відомі черкащани та діти ділилися своїми спогадами про Новий рік і загадували бажання

Передноворічні дні – чудовий час, щоб згадати приємні миттєвості життя і помріяти про майбутнє. Журналісти «Нової Доби» вирішили поспілкуватися із відомими черкащанами, запитавши їх про незвичайні історії, які трапилися з ними в новорічно-різдвяну пору. А маленькі вихованці Черкаського обласного центру соціально-психологічної реабілітації «Теплий Дім» поділилися з нами своїми мріями і «замовленнями» Діду Морозу. Коли ми готували цю публікацію, у редакції витав справжній «дух Різдва», який, сподіваємося, зігріє і наших читачів.

Тамара БОРИСОВА, керівник дитячого центру Черкаського обласного відділення всеукраїнської мережі ЛЖВ:
«Маю дві цікаві новорічні історії. Одна з них пов\’язана з роботою, інша − з сім\’єю. Перша сталася, коли ми шукали подарунки для дітей з обласного протитуберкульозного диспансеру. Готувалися заздалегідь, ще 1 грудня приїхали до лікувального закладу, опитали дітей, попросили їх, щоб вони написали листи святому Миколаю. Потім з цими листами «моталися» містом, шукали, закуповували, а коли приїхали в диспансер, то виявили, що половини дітей там уже немає.
Хтось поїхав на реабілітацію в санаторій, хтось − взагалі додому. Добре, що подарунків ми взяли «із запасом», тож змогли подарувати і новим пацієнтам, і виконати новорічні побажання тих, хто лишився. А от потім нас чекала найцікавіша частина − знайти тих, хто поїхав. І це була така собі «квест-шарада», оскільки діти в листах не писали ні прізвищ, ні адрес, лише ім\’я, вік і бажання. Тож в останній тиждень перед Новим роком ми шукали їх по всій Черкаській області. Проте найкращим подарунком були щасливі, сяючі очі цих дітей, коли вони вже й не сподівалися, а подарунок їх знайшов.
Інша історія про мою старшу дочку. Її оперували в кінці осені і ми домовилися, що, щойно випишемось із диспансеру, відразу напишемо листа святому Миколаю. У листі мала попросила собаку і увесь грудень ми шукали цуценя саме тої породи. Їхати по собаку довелося до Києва, оскільки в Черкасах такої ми так і не знайшли. Потім ще 4 дні песик жив у мого батька, і ось, у новорічну ніч, коробка з цуценям потрапила під ялинку.
Воно почало скавучати в замкненому просторі, мала прокинулася і цю обопільну радість просто неможливо описати: собаки − від того, що вона звільнилася з коробки, а малої − від омріяного подарунка».

Андрій СЕГЕДА, керівник депутатської фракції «УКРОП» Черкаської обласної ради:
«Найяскравіший новорічний спогад маю з дитинства. Я тоді жив у селі Леськове Монастирищенського району. Ось найбільше запам’яталося, коли взимку в грубці тріщать дрова, в домі тепло й затишно. І якраз на Новий рік з навчання приїхав батько й привіз у подарунок іграшкового потяга».

Володимир ЧОС, журналіст:
«Специфіка газетярської професії полягає в тому, що на вихідні і святкові дні випадає найбільше роботи, адже відбувається найбільше подій. Тому доводилося і про новорічні пожежі писати, і про святкові крадіжки… Усі люди олів\’є або кутю їдять, а я пишу статті про реформування аграрного сектору, про проблеми медицини, про містику і забобони − термінове завдання «Нової Доби». Бо святкові дні швидко спливають, і читачі повинні вчасно отримати свіжу газету. Якось вдячний читач подарував на День святого Миколая пляшку справжнього французького шампанського. Але за роботою не встиг я його випити ні на Новий рік, ні на Різдво, ні на Старий Новий рік. Відкоркував аж на Водохреща! Цього разу в мене під ялинкою опинився елітний коньяк. Але коли вип\’ю − не знаю. Цього року я видав три краєзнавчі книги. У святкові дні хочу попрацювати над новою».

Віталій КОВАЛЬ, перший заступник голови Черкаської ОДА:
«Маю різдвяний спогад. У мене по маминій лінії бабуся й дідусь, коли ще живі були, проживали в Прикарпатті. Традиційно ми їздили до них на літні канікули, а одного року ми поїхали до них взимку на Різдво. Саме на Святвечір бабуся приготувала 12 традиційних страв та кутю. І до хатини прийшов справжній вертеп, для мене це були неймовірні враження. Там були: Солдат, Смерть, Коза та інші учасники. Я розумів, що це сусіди, але так було приємно за всім спостерігати. А бабуся уже готувала всім дарунки: кому хлібину, сіно – козі, солдатові − махорку. Враховуючи, що мені на той час було років 9, я ніби потрапив у казку. З того часу я таких емоцій не переживав».

Валентина КОВАЛЕНКО, депутат Черкаської обласної ради:
«Все своє життя зберігаю теплий спогад про те, як одного разу ми з сестрою Людою на Новий рік ходили вітати мою хрещену. Вона взагалі завжди буда надзвичайно креативною жінкою. Коли ми приходили, тьотя Ніна дивувала нас такими подарунками, які були для тодішніх дітей справжнім відкриттям. Наприклад, одного разу вона вручила нам довжелезні цукерки, які були десь по метру завдовжки. Іншого разу вона подарувала нам іграшки з товстого скла. У мене дуже довго потім зберігалися той величезний апельсин і зірка. У той же пам’ятний Новий рік її подарунок був взагалі унікальним. Хрещена увімкнула свій єдиний на все село кольоровий телевізор, по якому саме показували мультфільм «Кішчин дім». Мене настільки вразила ця яскрава, кольорова жива казка, що я просто сиділа з відкритим ротом і боялася дихнути. Цей Новий рік став для мене особливим і запам’ятався на все життя».

Сергій КУЛІШ, срібний призер Олімпійських ігор 2016:
«Найкращі новорічні спогади у мене пов\’язані зі щорічним святкуванням у тирі. Там ми збираємо наймолодших стрільців, накриваємо святковий стіл і починаються веселощі. Цього року має бути особливо яскраво, адже дівчата обіцяли провести костюмоване свято. Що ж до домашнього святкування, то воно традиційне, як у всіх: олів\’є, мандарини, шампанське».

Любов ШПАК, ректор Східноєвропейського університету економіки і менеджменту:
– На завершення традиційного новорічного благодійного балу в університеті ми разом з колегами запускали паперових голубів у небо на повітряних кульках. На кожному голубі ми писали наші бажання, таємно один від одного. Через деякий час, зустрівшись разом знову, приємною несподіванкою стало те, що всі загадані нами бажання через декілька тижнів (максимум місяць) у всіх здійснилися.

Армен АКОПЯН, депутат Черкаської міської ради:
«Один з найяскравіших новорічних спогадів − це зустріч Нового року на Майдані Незалежності. Тоді ще я був студентом КПІ. Почали святкування в гуртожитку з друзями, потім пішли на Майдан, там іще зустріли товаришів, всього нас було осіб 15, звісно, розпивали шампанське просто неба, співали-танцювали, дивились салют! Десь аж під ранок опинилися в своєму гуртожитку, де продовжили святкування. Загалом цей спогад милий душі, бо ми тоді були простими студентами. Так почався для нас 2000 рік…

Микола БУЛАТЕЦЬКИЙ, депутат Черкаської обласної ради від Радикальної партії Олега Ляшка:
«Пригадується мені Новий рік, який я провів на Майдані. Це правда було як ніколи. На площі півмільйона людей, це так атмосферно. Тоді всі присутні там, були ніби давно знайомі. Також зі мною той Новий рік зустрічали мої рідні й рідні. Такі емоції не забуваються».

Микола Добровольський, громадський активіст:
«Напевне ще в пам’яті цей незвичний Новий рік у зоні АТО. Поки йде війна поки думаєш про неї та тих, хто там боронить мир та спокій нам тут. У передноворічний 2015 рік їздили та вітали військових у зону АТО. Там ночували, з ними до ранку розмовляли. Цей Новий рік був одним з незабутніх. Інші до війни були зазвичай в колі сім’ї, друзів, багато за кордоном − часто в Єгипті зустрічав, але всі ті змазалися та й всі були стандартними хоч і веселими та цікавими. Тут же приємним було те, що хлопці раділи, що ти до них приїхав зустріти Новий рік… Розмови до ранку про мир та надії на краще України, про майбутнє наших дітей та внуків у збереженій незалежній новій Україні… Це не забутнє! Потім по приїзду в Черкаси ще родини вітали − також приємно робити гарні речі тим, хто цього потребує».

Вихованці Черкаського обласного центру соціально-психологічної реабілітації дітей «Теплий дім» про найзаповітніші бажання

Юля, 10 років:
«У «Теплому домі» я понад місяць. У мене є ще п’ятеро менших братів і сестер. Мої батьки вживали алкоголь, тому нас відправили до Центру. Мені тут дуже подобається, адже маю гарних друзів, з якими ми любимо плести браслети. На Новий рік мрію отримати музичну колонку, а ще повернутися назад до мами, адже понад місяць я не бачила своїх батьків».

Вікторія, 7 років:
«Моя мама вийшла заміж. Потім стала часто випивати. А згодом мама втекла й я залишилася з вітчимом. Працівники Служби привезли мене до Центру. У «Теплому домі» мені подобається, але я дуже хочу повернутися додому й на Новий рік отримати великого іграшкового ведведика».

Яна, 9 років:
«Близько півроку я перебуваю в Центрі. Раніше я проживала з батьками, дідусем і бабусею. Та мама тяжко хворіла, а бабуся з дідусем уже старенькі, тому я приїхала сюди. Я люблю співати, беру участь у святах, що проводяться у «Теплому домі». На Новий рік я мрію повернутися додому й вірю в те, що на свята бажання збудеться».

Діана, 12 років:
«У селі я жила з мамою й меншими братиками й сестричкою. Моя мама дуже багато випивала й одного разу зникла, а ми залишилися самі. Зараз я навчаюся грати на піаніно, скрипці і бандурі, також люблю співати. Мрію якнайшвидше поїхати додому, а також щоб закінчилася війна в нашій країні».

Катя, 10 років:
«До Центру приїхала в листопаді цього року. Маю меншого брата, який залишився з дідусем і бабусею. Моя мама втекла, а також багато випивала. Тому працівники Служби у справах дітей привезли мене до «Теплого дому». Я захоплююся плетінням з бісеру, цього навчилася ще як жила вдома. Мене провідувати приїжджають дідусь і бабуся. Але я дуже мрію повернутися додому й побачити маму».