Новина із категорії: Лев Хмельковський, RSS

Роздрукувати        Друкована версія

Парк «Софіївка» – розповідь свідка

Парк «Софіївка» – розповідь свідка
Лев Хмельковський, RSS
Дата: 12-01-2017, 12:43.
Преса уже не раз згадувала про Національний дендрологічний парк «Софіївка» в Умані на Черкащині‚ переважно з нагоди щорічного відвідування парку ортодоксальними юдеями. Проте цей парк – частина історії України і заслуговує на ширшу розповідь. Для цього я скористався спогадами Антоні Хшанщевського‚ народився у волинському селі Печихвости 6 червня 1770 року. Батько його 1782 року він узяв в оренду у Потоцького село Безпечна біля Умані‚ а сам Антоні вчився в уманській школі отців-василіянів‚ після чого став у Варшаві довіреною особою Станіслава Щенсни (Фелікса) Потоцького й далі служив в його уманському маєтку. Після смерти Потоцького А. Хшанщевський певний час жив у селі Свердликівці‚ звідки його запросив у Стеблів‚ до свого маєтку‚ Герман Головинський‚ історик і краєзнавець. У нього А. Хшанщевський писав спомини‚ але
не встиг їх закінчити до свого відходу у 1851 році. Копію рукопису він передав письменникові Михайлові Грабовському. Сам рукопис зберігається в бібліотеці Польської Академії Наук. Пізніше були видані уривки споминів‚ а повністю вони побачили світ лише 1976 року.

Спершу наведу сучасну довідку про парк «Софіївка»: «Парк заснував у 1796 році власник Умані, магнат Станіслав Щенсни Потоцький і назвав на честь своєї дружини Софії. Автором проєкту і керівником будівництва був військовий інженер Людвіг Метцель. У 1832 році, після польського повстання, уманські землі з парком були конфісковані й передані Київській казенній палаті. Того ж року цар подарував Уманський парк своїй дружині Олександрі Федорівні».
Микола І відвідав «Софіївку» і наказав усунути статуї Тадеуша Костюшка і наполеонівського генерала Юзефа Понятовського‚ натомість встановити статую своєї дружини‚ на честь якої «Софіївку» почали називати «Царицин сад». За радянської влади статую цариці відправили в музей‚ а замість неї встановили пам’ятник Ленінові‚ котрий 1964 року замінили погруддям Тараса Шевченка‚ але 1985 року його передали в село Родниківку.

Появі парку передували нещасливі шлюби Потоцького. Ще зовсім юним‚ зростаючи в маєтку батька у Христинополі (тепер Червоноград)‚ він покохав сусідку Ґертруду Коморовську і таємно узяв шлюб з нею. Коли за наказом батька Ґертруду спробували викрасти і‚ не хотячи‚ вбили‚ Потоцький вдався до самогубства‚ але його врятували. Другий шлюб з Жозефіною Мнішек був вкрай невдалим аж до її смерти у Санкт-Петербурзі після спроби позбутися чергової небажаної вагітности від російського генерала. На той час Потоцький уже жив з Софією Вітт‚ дружиною Юзефа Вітта‚ яка стала його коханням‚ а потом дружиною до кінця життя. Трійко їхніх дітей померли молодими і про них нагадує зламана колона у парку.
А. Хшанщевський пише: «1795 року Потоцький об’їздив околиці довкола Умані і побачив біля міста урочище‚ розмаїттям своєї природи і величчю скель ґранітних до великої краси придатне. У цьому місці за пляном Метцеля заснував він парк‚ який ім’ям своєї коханої назвав «Софіївкою». Впродовж 10 років‚ аж до смерти‚ він великі кошти витрачав на його поліпшення‚ бо там усяка людська праця щедро винагороджувалася і мільйони коштувала‚ адже Потоцький усяку панщину замінив на грошову оплату і платив за день праці 15 грошів‚ а за день з тяглом 15 грошів‚ усі фільваркові лани та вільні землі віддав у безплатне використання».

Про економічні реформи Потоцького А. Хшанщевський пише: «З кожної хати‚ заселеної навіть чисельною родиною‚ не відробляли панщини більше як один день на місяць‚ 12 днів на толоку і стільки ж на жнива. Дівчата частували горілкою економів‚ щоб ті узяли їх до праці у фільварку. З радістю бачив я достатнє й щасливе життя селян у підлеглій цьому магнатові країні. Сніжнобілі хати‚ не у ряд поставлені‚ а згідно умов місцевости‚ зеленим садом або вербами оточені‚ худобою‚ кіньми‚ вівцями й домашнім птаством оживлені‚ мали радісний вигляд красивих і заможних поселень. Скрізь були свобода‚ достаток і веселі лиця. У літній вечір сільські вулиці бриніли співом дівчат‚ грою сопілок до танців і гопака‚ який колихав землю. У дні свят усі побожно йшли до церков‚ а гулянка по полудні збирала до корчми народ здоровий‚ дорідний і охайно убраний. Що вже говорити про хутори‚ як розкішні оази затаєні у просторі степів або у лісових хащах і тільки дзижчанням бджіл себе виказуючих‚ про їхні зариблені стави з млинами‚ баштанами‚ сіножатями‚ про заможних хуторян‚ які поволі гнали вгодовану худобу на ярмарки. Потоцький засадив і вирістив мільйони італійських тополь‚ нині майже вирізаних‚ першим в Україні заснував англійські парки‚ розмножив не знані раніше гатунки пшениці‚ жита і вівса‚ побудував потужні фільварки‚ заснувавши при кожному сади‚ запровадив також угорську худобу з італійською спаровану‚ тисячі овець з Еспанії‚ а коней дарував навіть канцлерові Австрії».

Занепад українського села за панування Росії зауважив Тарас Шевченко: «Аж страх погано у тім хорошому селі. Чорніше чорної землі блукають люди, повсихали сади зелені, погнили біленькі хати, повалялись, стави бур’яном поросли». Спадщиною більшовицької пропаґанди залишилися перекази про страждання кріпаків за часів Потоцького‚ зокрема про так званий «Камінь смерти». Ось кілька сучасних повідомлень з інтернету: «Трагічним місцем в дендропарку Софіївка є «камінь смерті», під яким, за леґендою, полягло понад сотню чоловік, недонісши його до призначеного місця». «Над будівництвом дендропарку «Софіївка» трудилося близько 800 кріпаків. А скільки з них загинуло, перетягуючи важкі брили з місця на місце, знає тільки «Камінь смерті», що лежить біля берега Нижнього ставу!» «Граф Станіслав Щенсний грав з вельможами в карти на великому камені‚ який тисячі кріпаків перетягнули в Умань за сотні верст. Метцель, ад’ютант графа, размахуючи батогом, наказав затягнути велетенський камінь на вершину гори. Кріпаки надривалися, падали від втоми‚ До них підскакував розлючений Метцель і бив так‚ що кров проступала крізь дрантя. А Потоцький з Софією посміхалися. Коли‚ нарешті‚ знесилені кріпаки затягнули камінь на вершину‚ він зірвався і з гуркотом впав у воду. Кілька десятків кріпаків загинули під ним».
Можливо‚ Метцель і був жорстоким‚ але насправді «Камінь смерти» у парку символізує корабель греків, який бог підводного царства Посейдон обернув на камінь за допомогу Одісеєві в подорожі додому на Ітаку. Це більшовики обрали розповідь про «сотні верст» і «сотні загиблих». Але й тепер до парку приходять вандали‚ які зневажають працю будівничих. У ніч на 26 лютого 2016 року у парку невідомі зруйнували алею, що веде до фонтану «Змія», залишили постать Аристотеля без голови, лави на алеї були повністю розбиті‚ 80-кілограмову вазу біля колонади вкинули в озеро. 17 липня 2014 року вночі в парку зловмисники знівечили три статуї.

Теги: черкаси, черкаська область, Софіївка, парк, Умань, історія

Черкаси наживо

Тричі на тиждень кваліфікований тренер допомагає дітлахам ставати сильнішими і впевненішими у собі, розвивати витривалість. Займаються цим видом
У Черкасах розробляють унікальну бібліотеку для незрячих дітей. Тактильні книжки із об’ємними зображеннями можуть допомогти учням із особливими
< >
З любов’ю до села ...
Володимир Чос, RSS
Втрата часу ...
Анна Крутіхіна, RSS
Досі не вагітна? ...
Ірина Семенова, RSS
Це її війна... ...
Юлія Фомічова, RSS