У ніч із 13 на 14 січня українці зустрічають Новий рік за старим обрядом. Ці дні збігаються із церковними святами. 13 січня – преподобної Маланки, а 14 – святого Василя. Три свята тісно переплелися у традиціях слов’ян, поєднавши звичаї вшанування природи та християнську віру.

Меланка-Вода приходить на щедрий вечір разом із Василем-Місяцем сповістити господарів про наступні торжества та справити гостини, які в народі так і називають – гостини Меланки.
Про союз Василя і Меланки співається, наприклад, у дитячій щедрівці: «Меланка ходила, Василька водила: Васильку, мій татку, пусти мене у хатку. Я жита не жала, золотий хрест держала, срібну кадільницю. Молітеся люди, ось вам Христос буде. Щедрий вечір, добрий вечір!».
Два святкування нового року «розійшлися» у 1918 році, коли в Російській імперії відбувся перехід з юліанського на григоріанський календар. Радянський новий рік почали святкувати 1 січня за новим стилем, а от фольклорні обряди збереглися 13-14 січня.

Водимо Меланку, варимо кутю і посіваємо

Зранку цього дня починають готувати другу обрядову кутю – щедру. На відміну від багатої, її можна заправляти скоромним, тобто, салом чи смальцем, маслом чи яйцями. Як і на багатий вечір, кутю також ставлять на покуті. Крім того, господині печуть млинці, готують пироги та вареники з сиром, як символ сонця, достатку і хорошого врожаю. Цими гостинцями пригощали щедрувальників та посівальників.
Звечора і до півночі щедрувальники обходять оселі. За давньою традицією, новорічні обходи маланкарів, як і різдвяних колядників, відбуваються після заходу Сонця, тобто тоді, коли панує нечиста сила. Дівчата поодинці чи гуртом оббігають сусідів, щоб защедрувати.
Із жартами та співами ходять і парубоцькі гурти. Це називається «водити Меланку». Хоча б один з них одягнений у жіноче вбрання – жартома його називають Меланкою.
Не впускати гостей до хати в ці дні вважалося гріхом, а якщо щедрувальники чи посипальники оминали чиюсь хату, це свідчило про нехорошу долю для цієї родини.

За давнім звичаєм переодягнені, закінчивши ритуальний обхід, вранці йшли на роздоріжжя палити «Діда», або «Дідуха», – снопи, соломи, що стояли на покуті від Святого вечора до Нового року, потім стрибали через багаття. Це мало очистити від спілкування з нечистою силою.
А наступного дня на світанку юнаки рушають посівати зерном. Існує звичай першого полазника, тобто першого гостя, який переступить поріг оселі в Новий рік. З чоловіком в українській традиції пов’язано все, що стосується духовної сфери, а з жінку вважали повязаною з потойбічним світом.
Вважалося поганим знаком, коли першою заходила в хату жінка. Тому в цей день жінки нікуди не ходили. Щоб не випробовувати долю, господар оселі посилав свого сина, аби він переступив поріг хати і засіяв свою хату. Хлопчика садовили на лаву і казали: «Сядь, щоб у нашій хаті сідали кури, гуси, качки, і старости.

Народні прикмети

13 січня – Меланки
Якщо вночі 13 січня вітер дме з півдня – рік буде жаркий, із заходу – буде вдосталь молока і риби, зі сходу – до врожаю фруктів.
Якщо на Меланки (13 січня) сонячно й відлига, то чекай теплого літа. «Яка Меланка, такі й Петро з Павлом».
Зоряне небо – добре нестимуться кури.
Ожеледь на деревах – уродить садовина.
Багато пухнастого інею на деревах – до врожаю зернових і доброго медозбору.
Падає м\’кий сніг – на врожай, а коли тепло, то літо буде дощовим.

14 січня – Новий старий рік, Василя
Якщо на Василя в цей день туман – до урожаю.
Коли 14 січня багато пухнастого інею на деревах – рік буде багатий на мед.
Завірюха у Василів вечір віщує великий урожай горіхів.
Якщо Василева ніч зоряна, то літо буде ягідним.