Олександр Ворона тільки третій рік живе в Корсуні-Шевченківському, але встиг стати помітною і популярною особистістю. Кожен, хто хоч раз побачить полотна художника, зрозуміє: їх автор − талановитий майстер пензля. Першими живописця оцінили колеги по цеху – місцеві художники і запросили до свого творчого об’єднання «Янталка». Він відразу знайшов у творчому середовищі нових друзів, а серед містян-поціновувачів свого таланту.
17 січня, саме в день 70-річного ювілею, у художній галереї державного історико-культурного заповідника відкрили персональну виставку Олександра Ворони. Така незвичайна ситуація: у свій ювілей зробив подарунок місту. Але й він почув цього дня багато щирих захоплених відгуків. І не тільки. Серед глядачів були студенти педагогічного коледжу з викладачем образотворчого мистецтва, які домовилися про спільні з митцем пленери, а також про майбутні лекції та практичні заняття.
Олександр Іванович народився, виріс і працював на Донбасі, у Макіївці. Але його коріння по маминій лінії – у Корсуні, тут на вулиці Росьовій живуть численні родичі, до яких приїздив гостювати. Сюди і вирішив переїхати, коли у його рідних краях почалася неоголошена війна. На схилі літ залишився вдівцем, а у дочки – своя сім’я і своє життя.
− Переселився до Корсуня-Шевченківського, бо завжди мав у серці його неперевершені краєвиди, Рось у кам’яних кручах, тихі спокійні вулички. Та й рідних людей тут виявилося більше, ніж у Макіївці. Купив поблизу сестри старенький будиночок без газу і води, тепер поволі облаштовую побут…− розповідає Олександр Іванович.
Почалося ж облаштування з того, що всі улюблені картини знайшли свої місця на стінах нової оселі. То ж вони і вражають кожного гостя, ніби промовляючи спокійними тонами пейзажів, яскравими барвами натюрмортів. Неперевершено виразні портрети. «Баба Оля» біля печі у вишитій сорочці, запнута хустинкою «бабки», з разком намиста і хрестиком на грудях здається живою: ось зараз ворухнеться її рука з борщем у мисці, а хлібина на столі ніби пахне, як у дитинстві.
− Найбільше люблю писати портрети, − розповідає художник. − Це найважчий жанр, але ще в училищі мої вчителі підкреслювали, що справжнім художником може стати лише портретист. Важлива не лише схожість моделі, а й уміння створити образ, передати емоції, душу людини. Саме цьому мене вчили мої наставники, а тепер я вчу молодших.
Зворушує портрет матері, легко впізнавані обличчя корсунців тітки Надії – вишивальниці, Олени-україночки, родини Фесенків та багатьох інших нових земляків художника. А ось знайомі краєвиди – круча над Россю, її спокійне плесо з піщаним берегом і соснами, ось- розкішний кущ півоній, далі − легендарний корсунський бузок, міст, що веде до музею…
Корсунський період творчої діяльності художника виявився дуже активним − це кілька десятків нових робіт, натхненних людьми і природою. На персональній виставці представлено більше двох десятків полотен періоду 2014-16 років, а всього на суд глядачів виставлено 53 роботи.
− Ця виставка − справжня подія в культурному житті міста, − ділиться місцева жителька Людмила Бистрова-Дробот. − Приємно спілкуватися з талановитою людиною, приємно відчувати позитивний вплив його добрих і щирих картин на душу. Він ніби допомагає усвідомити, наскільки прекрасне навколо нас те, чого не помічаємо. Мене вражають портрети, вірніше те, як майстерно передав Олександр Іванович саму сутність кожної людини.
Олександр Ворона – член спілки художників України з 1994 року, він брав участь у престижних художніх виставках у Макіївці, Донецьку, Києві. Ця, корсунська, йому дорога особливо. Доля зробила крутий поворот, довелося немало пережити через події на сході України, але… «життя триває». Саме таку назву дали виставці картин, що дихають оптимізмом, надією і впевненістю.
Людмила Моренко
