Новина із категорії: Ірина Семенова, RSS

Роздрукувати        Друкована версія
Написати цей блог мене наштовхнув пост одної «фейсбучної» подруги, з якою перед тим, познайомилася в реальному житті. У реальності подругами ми не є, бачилися кілька разів на різних заходах для громадських діячів. Про неї я знаю мало, час від часу «лайкаю» фото, на яких в основному подорожі й різні громадсько-освітні заходи для молодих лідерів. А тут наштовхнулася на пост, під яким було майже сто лайків, і мабуть, стільки ж коментарів. Стосувався він дня народження цієї дівчини. А саме – побажань, які їй довелося почути. А точніше – обурення, стосовно змісту цих побажань. Іменинниця нарікала на те, що цілий день їй довелося вислуховувати «бажаю вийти заміж», «знайти свою долю», «свою половинку». І все з обов’язковим додаванням «у цьому році».

Власне, пост починався риторичним «Хіба я неповноцінна?» і далі, під смайликом «вне себя от злости» іменинниця наводила по-порядку причини своєї повноцінності: хорошу роботу й зарплату, друзів, любов до спорту, гарний зовнішній вигляд, постійне вдосконалення іноземних мов, наявність сексу і життєвого досвіду. Ну, а друзі в коментарях уже детально обговорювали цю тему.
Цей «крик душі» наштовхнув мене на думку про те, що соцмережі одночасно наче й розширюють коло нашого спілкування, але роблять його якимось «безликим». Набагато простіше цікавитися (і принаймні деякий час тримати в пам’яті) важливі події з життя 10-20 друзів, ніж 2-3 сотень. Я вже не кажу про 2-3 тисячі, тут ні імен, ні облич запам’ятати неможливо. Як і те, яким чином ти хоч якось пов’язаний з цими людьми. Бувають, звичайно, і приємні винятки, до мене в друзі, наприклад, час від часу «стукаються» колеги з інших міст, яких я ніколи не бачила в реальному житті, але пости й журналістські матеріали яких я читаю із задоволенням, та ще й ідеї та натхнення для своєї роботи звідти черпаю.

Але все-таки день народження – це день особливий. У нього хочеться чути щось персоніфіковане. Щось тільки-тільки для іменинника. Унікальне і єдине в своєму роді.
Звісно, якщо іменинника ледь знаєш, а привітати треба «бо у «Фейсбуці» висвітилося» в хід ідуть стереотипні «віншування»: незаміжнім та нежонатим бажають створити сім’ю, одруженим, але бездітним – дітей (особливо це стосується молодят. На постійні запитання: «Коли будуть діти?» нещодавно скаржилась інша моя подруга в «ФБ», стверджуючи, що «чайлд-фрі» можливо, колись і хотіли дітей, але їх тупо задовбали «інтєрєсующиеся»), тим у кого вже є одна дитина – другу, але протилежної статі, молодим і амбіційним – кар’єрного росту, літнім і поважним – дожити до 100 (чогось відразу згадався Володимир Лис з його «Століттям Якова»). Ну, а якщо зовсім нічого в голову не лізе – то щастя, здоров’я і притулку на старість.

Якщо ж хочеться, щоб привітання імениннику дійсно сподобалося, запам’яталося і вразило до глибини душі, всі стереотипи варто відкинути і побачити перед собою людину. Яку ви любите, поважаєте, якій за щось вдячні, до якої прихильні чи якою захоплюєтеся. І описати ці почуття і їхню причину.
Принаймні так нас вчили на риториці в університеті. Я тоді написала привітальну промову до дня народження мами (якраз було напередодні того свята). Занурилася в приємні спогади про те, як мама розповідала, що дідусь та бабуся виліпили її зі снігу, як снігуроньку (у січні розповіді про лелек і капусту мають малопереконливий вигляд, навіть для дитини). Написала про її виняткову відповідальність і сімейноорієнтованість – мама була постійним «бебі-сітером» для молодших брата і сестри (різниця 7 і 9 років) сама ще будучи школяркою. А наостанок згадала про мамині руки, які пахли халвою і карамеллю (в моєму дитинстві вона працювала на кондитерській фабриці). Той запах і досі лишається для мене одним із кращих у світі.

Мамі привітання дуже сподобалось. Деякі гості плакали навзрид. Я ж лишилася задоволеною тим, що у тій привітальній промові не було фальші. Я сказала те, що хотіла і так, як хотіла. І найголовніше − мене зрозуміли.
Тому вітати і тим більше, бажати чогось малознайомим «друзям» у соцмережах я часто «не ризкую». Щоб елементарно не псувати свято. Як на мене, у такий день важлива якість, а не кількість.

Теги: черкаси, черкаська область, вітання, іменини, соцмережі, побажання

Черкаси наживо

17 жовтня до Дня захисника України в Черкасах відбудеться презентація заключного етапу черкаського циклу Всеукраїнського соціального проекту
Черепи в кілька рядів знайшли на городі у жителя Чигирина. Археологи та антропологи називають це унікальною знахідкою. За їхніми словами, це можуьб
«Самотня» мама ...
Юлія Фомічова, RSS
Про книгу «Ретроград» ...
Лев Хмельковський, RSS