Новина із категорії: Володимир Чос, RSS

Роздрукувати        Друкована версія
На Черкащині розгортаються події оповідання Марко Вовчок «Максим Гримач». Із перших рядків прямо вказується: «Саме проти Черкас, нижче Домонтова, сидів хутором над Дніпром Максим Гримач». І цим фактом класичний твір нам особливо цікавий.
Назва села Домантове походить від князя Довмонта, який брав активну участь у визволенні та захисту краю від Кримського ханату і Московії. Перші згадки в літописах датуються 1535 роком.

Золотоніське село Марко Вовчок  увічнила у творі про трагічне кохання

Максим Гримач був заможним господарем. Його зовнішність і вдача описані колоритно: «Такий-то багатир! Ходив у жупанах, та в сап’янцях, та в атласах. І хороший був: повновидий, чорнобровий, чорноусий; а веселий, а жартовливий! Було, як вийде в неділю поміж люди, то так його і обступлять. Дуже його любили». Був місцевим авторитетом, лідером, завжди захищав інтереси громади: «А такий був: нехай тільки станеться кому з нашого села пригода – головою ляже, а вирятує; нехай зачепить хто чужий, то й не збудеться лиха: налетить, як той вихор нагальний, дощенту викорчує. Колись шляхтич да заняв козаче поле, то він і хату його спалив, і попіл розвіяв, і самого протурив за Дніпро».
Жив Максим Гримач дуже давно. «Не за вас се діялось, – давно колись, як панувала на Вкраїні удвозі Польща і Московщина». Як знаємо з історії, російсько-польська війна 1654-1667 закінчилася Андрусівським перемир'ям, за яким Лівобережна Україна залишилися в складі Московської держави, а Правобережна Україна, крім Києва, відійшла під Польсько-Литовську владу.

Золотоніське село Марко Вовчок  увічнила у творі про трагічне кохання

Село Домантове (за 11 км від Золотоноші) знаходилося на прикордонній території, тож тут процвітала контрабанда. З тексту робимо висновок, що свою вагу і статки Максим Гримач якраз і набув нелегальною торгівлею. «Застави хоч стояли, та не густо; сторожа не пильнувала так, як от тепер… то Дніпром руччіші людці перевозили всяке добро, не оплачуючи: шовки, оксамити, парчі-сутозлоті, пахучі шафрани й крами дорогії, в барильцях щире золото й срібло… Ото, було, як опівночі, то й пливуть човни Дніпром та й пристають під старою вербою; а пан Максим їх веде до світлиці та приймає, що треба. Забулась, як на ім’я того пана, що пересилав йому човнами все те добро. Він держався в кам’яній пещері поміж горами, над Дніпром, і ніхто про те не знав, окрім купки вірних козаків».

Був Максим Гримач удівцем, виховував двох доньок. «Жили вони в батька у розкошах». Старша Катерина закохалася в кріпака Семена. Проте відкритися батькові не наважилися. Адже він неодноразово наголошував, що віддасть доньку лише «за вільного козака, щоб сам собі паном був, нікому не кланявсь». Семен щиро пообіцяв Катрі, що випросить у свого пана свободу і наступної весни прийде зі сватами.
Очікуючи човни з товаром, люди Максима Гримача зазвичай вночі запалювали березу або якесь інше дерево. Але тієї ночі коли повертався Семен була така жахлива негода, що цей сигнал не допоміг. На Дніпрі, ще не спотвореному дамбами, вирував справжній шторм. «Я й зроду такої бурі не бачив! Дуби так з кореня й вивертає; дощ комиші позсікав, як шаблею; Дніпро – аж пісок зо дна викидає… Ніч темна-темна, тільки блискавка блискає. А як грім гримне, то наче всі гори наддніпрянські луснуть». Під час бурі загинув і Семен – «тільки Дніпро потрощені човни носить… Всі наші хлиснули дніпрової хвилі». Гострим ножем у самісіньке серце вразила ця звістка Катрю. Не витримала горя, кинулася з кручі у воду – тільки вінок з маків залишився на поверхні.

Золотоніське село Марко Вовчок  увічнила у творі про трагічне кохання

Важко переживав цю втрату старий Гримач. У розпачі закрився в собі, п’ять років не виходить з двору. «Одцурався й отамана, й здобичі. Посивів, як той голуб сивий». Проте життя не стоїть на місці. Підросла менша донька Тетяна, настав їй час виходити заміж – за сотника. Народна пам’ять довго зберігала, що як бучне весілля справили, дорогу «Од її двору аж до церкви червоною китайкою вислали; срібними кубками гостей частували. Да й понаходило ж їх чимало! В хаті й на дворі, і коло брами – аж усю вулицю вздовж закрасили. Цілий тиждень гуляли».
Цей твір був надрукований Пантелеймоном Кулішем у збірці «Народні оповідання» 1857 року в Санкт-Петербурзі. Зрозуміло, що художнє оповідання ґрунтується на народному переказі. Відразу виникає запитання: звідки Марко Вовчок могла дізнатися цей епізод з історії нашого краю? Адже народилася Марія Вілінська (таке справжнє ім’я та прізвище авторки) аж в Орловській губернії, тривалий час жила у Франції, Німеччині, Швейцарії, Італії, Росії, на Кавказі. Проте першим її чоловіком був Опанас Маркевич. Якраз від чоловікового прізвища і з’явився псевдонім Марко Вовчок. Опанас народився в Пирятинському повіті Полтавської губернії. За тодішнім адміністративним поділом село Домантове теж входило до Полтавщини. З дитинства він чув народні перекази про давнє минуле рідного краю. Потім усе життя старанно збирав фольклор, став відомим етнографом. Вірогідно, що на основі зафіксованого ним народного переказу про Максима Гримача красуня-дружина і написала зворушливо-трагічне оповідання.

Теги: черкаси, черкаська область, Село, Золотоніщина, Марко Вовчок, твір, Домантове

Черкаські обранці порівняли політичне життя міста із кінострічками та серіалами. Свої мистецькі враженння переповіли журналістам телеканалу ВІККА.
Комедію «Гамлет і Джульєтта» представили у Майстерні Акутальної Творчості цими вихідними. Актори, окрім того, що змушують глядача сміятися,
< >
Черкаси – місто книжне ...
Василь Теремко, RSS