Черкаський академічний заслужений народний хор по праву можна вважати гордістю та надбанням нашого регіону. Цього року він святкує дорідний ювілей − 60 років. Відомий хор не лише своєрідною манерою виконання та багатющим репертуаром, а й знаменитими, талановитими виконавцями і керівниками. Жоден обласний концерт не обходиться без виступів Черкаського народного хору, а артисти зазначають, що, попри широку гастрольну географію, все ж черкаський глядач − найкращий.
Трішки історії…
Засновником колективу і його першим художнім керівником був Микола Давидович Кущ – випускник Київської консерваторії, який працював у колективі з 1957 року по 1963 року. Обробки народних пісень «Ой, у вишневому садочку», «Ой, у полі криниченька», «Цвіте терен», «Ой, чий то кінь стоїть» у виконанні Черкаського хору стали широко відомими і улюбленими піснями у всій Україні. У різні роки творчої діяльності його керівниками та головними диригентами були Володимир Конощенко, Анатолій Пашкевич, Євген Кухарець, Петро Савчук, Олександр Стадник, Анатолій Авдієвський, Леонід Трофименко.
Улітку 1957 р. колектив хору брав участь у Всесвітньому фестивалі молоді та студентів у Москві, де був удостоєний звання лауреату VI Всесвітнього фестивалю молоді і студентів, срібної медалі та почесного ІІ місця.
У вересні 1957 р. колективу присвоїли звання – Черкаський державний український народний хор.
Із 1963 р. по 1966 р. колектив хору очолив випускник Одеської консерваторії, відомий на весь світ народний артист СРСР, народний артист України, лауреат Державної премії СРСР, лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка, професор, академік, Герой України Анатолій Тимофійович Авдієвський (нині покійний), який вніс вагомий внесок у творче становлення та професійну майстерність колективу.
Із 1967 р. по 1973 р. колектив очолив талановитий керівник, відомий композитор і диригент, народний артист України Анатолій Максимович Пашкевич. Такі твори, як «Степом, степом …» на сл. М. Негоди, «Мамина вишня», «Батькове серце», «Фронтові побратими», «Хата моя, біла хата» на сл. Д. Луценка, обробки народних пісень «Ой вербо, вербо», «Несе Галя воду» та багато інших творів стали золотим фондом колективу хору. У 1969 р. колективу хору присвоїли почесне звання «Заслужений».
Із 1973 р. по 1975 р. художнім керівником хору працював заслужений артист України, нині народний артист України − Олександр Іванович Стадник, який вніс свій творчий вклад у створення нових концертних програм колективу хору своїми творами «Тарасова гора», «Мати журавлика жде», «Козаки, гей козаки», обробки народних українських пісень – «Коло річки коло броду», «Ой у полі жито» та багато інших. Із 1975 р. по 1987 р. спочатку хормейстером, а потім художнім керівником хору був народний артист України Євген Іванович Кухарець – випускник Одеської консерваторії, який удосконалив професійну майстерність та творчий рівень колективу. У 1981 р. підтвердженням великої народної любові і широкого визнання стало присудження хору Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка. За час роботи Євгена Кухарця в пісенний фонд хору увійшли багато творів, а також створено низку музично-хореографічних композицій. Після трагічної загибелі керівника в грудні 1987 р. в автокатастрофі, колектив хору очолив заслужений артист України Петро Михайлович Савчук, випускник Одеської консерваторії. Його творчий внесок в скарбницю хору – обробки народних пісень, сміливе введення духовної музики в репертуар концертних програм – збагатили творче життя колективу, але через тяжку хворобу та передчасну смерть, повністю не розкрився талант і творчі здібності талановитого митця та диригента. Після смерті Петра Савчука хор очолив Олександр Стадник. А з 1997 р. і до сьогодні хором керує заслужений діяч мистецтв України Леонід Миколайович Трофименко – випускник Київської консерваторії.
Слід згадати й інших нинішніх керівників хору: Олексій Колесник, керівник оркестру, заслужений артист України, Тамара Зуєва, балетмейстер-постановник, Зиновій Юрович, директор-розпорядник, заслужений працівник культури України.
За роки існування репертуар хору поповнився сотнями кращих ліричних, обрядових, побутових народних пісень, а також творами сучасних українських композиторів. Кожна пісня або вокально-хореографічна композиція розповідає про історію і культуру України. На сцені оживають старі картини: чумаки з ярмарку, хороводи хлопців та дівчат у ніч на Івана Купала та на зелені весняні свята. І глядачі поринають в атмосферу істинно народного життя.
За «штурвалом» − понад 20 років
За час роботи художнім керівником хору Леонід Трофименко добився високого творчого росту, професійного виконання творів. Диригент досконало володіє основами хорового співу. Із його діяльністю пов’язане подальше становлення колективу, формування художніх і творчих традицій, самобутність та високо художність виконання. Слухачі відчувають справжній апофеоз краси народної пісні, бо хор стоїть на живій і міцній народній основі, завдяки чому і склалась народна поговірка: «Хлібне зерно впізнають по колосу, а Черкаський хор – по голосу».
− У колективі зберігають той репертуар, що закладений у період становлення хору, і де б ми не виступали, нас упізнають саме по ньому, − розповідає Леонід Миколайович. − Нашою особливістю є манера виконання пісень, що відрізняється від усіх українських хорів. Вона близька до народної манери: глибокий грудний альт і високі сопрано, як от колись в Україні йшли з поля та городу і співали. Зараз це виконання окультурено. Та головне, щоб обличчя хору, оце виконання, ми не загубили.
Велику увагу Леонід Трофименко приділяє якісному оновленню репертуару з головним спрямуванням у русло духовно-культурного відродження в Шевченковому краю. Виступи по всій країні та закордоном доводять неповторний рівень артистично-виконавської майстерності колективу хору, у результаті − артисти отримують захоплені відгуки глядачів. Леонід Миколайович – автор оригінальних творів для хору «На краю городу» на сл. В. Приза, «Козацька слава» сл. М. Негоди, обробок українських народних пісень «Птичка невеличка», «На вгороді коло броду», «Раз приходжу я додому», «Свекрушенько, моя ненько» та багато інших.
Нині хор готується до ювілейного концерту й гастролей у західній Україні.
− Для черкащан готуємо концерт. Як завше на ювілеї ми згадуємо про колишніх керівників, репертуар, тому захід побудуємо на спогадах. Зараз ми більше звертаємо увагу на дитячу програму, щоб виховувати в майбутньому поколінні любов до української пісні та культури. Тож у нас з’явився вертеп, плануємо впровадити й інші обрядові постановки лише у виконанні хору, − ділиться керівник.
Напередодні ювілею говорить Леонід Трофименко і про проблеми та додає, що найбільше не вистачає їм уваги з боку держави.
Велика хорова сім’я
Нині в Черкаському хорі працює понад 70 осіб. Це артисти хорової та балетної груп, оркестранти. На кожній репетиції артисти відточують виконавську майстерність, готуються до гастролей та концертів. Адже найбільша нагорода для них − це щирі посмішки та гучні оплески глядачів, які потребують неабиякої роботи.
− Для мене Черкаський хор − це моє життя. Я вже сорок років тут і з кожним роком я не уявляю, як можна жити без цього, − розповідає Катерина Лаврова, артистка оркестру, бандуристка.
Розповідає, що найяскравіші спогади в неї з гастролей.
− Для колективу обов’язково мають бути гастролі, лише тоді репетиції мають сенс. Адже ми повинні віддавати те, над чим постійно працюємо. Що більше концертів, то більше напрацьовується майстерність, − говорить пані Катерина. − Запам’ятався мені найбільше зведений концерт у палаці «Україна», коли Черкащина звітувалася в столиці. Звісно, той концерт був надзвичайно емоційним і позитивним.
Артистка зазначає, що найвдячнішим є сільський глядач, і для них працювати − велике задоволення.
Солістка Черкаського хору, заслужена артистка України Людмила Йосипова співає ще з дитинства, тому й з вибором майбутньої професії проблем не було − пішла навчатися вокалу.
− Скільки себе пам’ятаю, постійно співала: у садочку, у школі, на різних святах. Я дуже любила співати й ніколи не стомлювалася. Мені ще тоді всі говорили: «Мабуть буде артисткою». Після закінчення школи вступила до студії при Національному хорі імені Григорія Верьовки. Коли вже закінчувала студію, туди приїжджали керівники всіх хорів нашої країни й прослуховували та набирали вокалістів. Так у 1984 році я потрапила до Черкаського хору, хоча сама родом із Київської області, − розказує пані Людмила. − Спочатку думала, що залишусь не надовго, та вже 33 роки тут співаю.
Приблизно через десять років Людмила Йосипова стала солісткою. Каже, що спочатку довелося звикати до колективу, навчатися іншій манері співу, та й, власне, виспівуватися.
− На сцені співала з Ольгою Павловською, народною артисткою України, зараз у нас працює Євгенія Крикун, заслужена артистка України. Найбільше запам’ятався виступ із Раїсою Кириченко, тоді він для мене став своєрідним іспитом. Ми виступали в палаці «Україна», Раїса Панасівна співала з нами пісню «Синові», а після неї я мала виконувати композицію «Свекрушенько, моя ненько». Для мене це було надзвичайно хвилююче, але все пройшло чудово, адже пісня у моєму виконанні була веселою, й зал завжди сприймає її на «ура!».
До ювілею пані Людмила бажає всім колегам міцного здоров’я. А головне – бути відповідальними до своєї праці.
− Лише з першого погляду здається, що легко – співати на сцені. Та перед цим потрібно десятки годин провести в хоровому класі, далі звести номери з оркестром, танцювальною групою, щоб усе було на професійному рівні, − додає артистка. − А ще співати, радувати людей та гуртувати українською піснею, що неповторна, бо це − наша душа, наше коріння, наша мова, це як голос матері…
Разом із вокалістами та артистами оркестру невід’ємною частинкою хору є балетна група. Саме завдяки їй композиції стають яскравішими, насиченішими та повністю передають задумки постановки. Крім того, танцівники мають свій репертуар, що виконують окремо від спільних виступів із хором.
− Усе життя я прагнула одного − танцювати. Мрія збулася, й у чомусь іншому себе не уявляю, − розповідає артистка балету Крістіна Будник. − Найулюбленішим номером для мене є «Білоруські гуляння». Він такий запальний, веселий, і у кожної пари є своя історія, яку вони показують протягом танцю.
Оксана Липова, артистка балету, при хорі вже танцює 29 років. За словами артистки, репертуар значно не змінився за ці роки, але з’явилися нові композиції. Зокрема, танець, присвячений воїнам АТО, «На захисті найдорожчого».
− Він не зовсім нам характерний, але влився у репертуар, адже він про важчі часи, які ми переживаємо нині, й глядач його гарно сприймає, − розповідає Оксана. − А взагалі, всі номери дуже хороші, професійні, із майстерними та складними постановками. Тому я люблю всі номери, але, звичайно, завжди хочеться чогось нового та сучасного.
Оксана зазначає, що з хором працювати дуже комфортно. Важко лише на репетиціях, коли доводиться зводити номери й підлаштовуватися один під одного.
Андрій Єфімов танцює в балетній групі 11 років, освіту здобував у Київському національному університеті культури та мистецтв. Черкаський хор обрав, тому що звідси родом, і після навчання повернувся на малу Батьківщину. Андрій із дитинства танцював у колективі «Дружба», і завжди мріяв потрапити до балетної групи Черкаського хору.
Хлопець говорить, що під час виступу багато залежить і від глядача, якщо є віддача із залу, то виступ більше вдається. Найкраще приймають глядачі вдома, в Черкасах, та й на рідній сцені виступати комфортніше.
Віктор Чемересюк порівняно недавно танцює в колективі, четвертий рік. Розповідає, що прийняли його в колективі чудово, але було важко перелаштуватися на народну манеру виконання. Адже, лише навчаючись в Уманському державному педагогічному університеті, хлопець почав займатися хореографією. Під час проходження практики в школі Віктор зрозумів, що поки що викладацькою діяльність зарано займатися і вирішив ще сам потанцювати й набратися майстерності, тому й прийшов у хор. Віктор зазначає, що перед виходом на сцену ніколи не панікує, адже коли знаєш програму, у собі упевнений, то отримуєш задоволення від виступів і заряджаєшся енергетикою залу.
− Люблю гопак, бо там є трюкова частина, він темповий, динамічний, веселий. З усіх постановок, що я бачив, на мою думку, наша − найяскравіша, − розповідає артист.
Подарунки до ювілею
Черкаська обласна філармонія вже розпочала підготовку до ювілею. Тому на артистів і глядачів чекають подарунки і сюрпризи. Директор Юрій Федоряка розповідає, що готується низка ювілейних заходів.
− Плануємо концертні звіти за маршрутами Захід–Схід, Південь–Північ України. Центральною подією стане гранд-концерт у Національній філармонії України 23 травня. А найближчі виїзди до Львова, Чернівців, Івано-Франківська, Тернополя, Житомира. Далі Чернігів, Суми. Проект назвали: «Земля моя, любов моя». Звісно, порадуємо і черкаських прихильників талантів хору. У межах святкування влітку відбудеться фестиваль Народного мистецтва Черкащини. Це те, що буде на сцені. А за кулісами – придбання костюмів, транспорту, музичних інструментів. До ювілею прийдемо оновленими, − підсумував директор.
Олеся Зінченко
