Чоловік ліг в госпіталь. Перший раз за три роки війни. Навіть після поранення в шию не лягав. Осколки вийняли в польових умовах, але один маленький і тоненький, як голка, таки лишився. Застряг прямо під черепом в кількох міліметрах від мозку. Так от, чоловік таки ліг в госпіталь, після моїх довгих умовлянь, бо так ставитися до свого здоров’я неможна. І який ви думаєте йому в госпіталі поставили діагноз? Тільки не смійтесь, бо мені щось зовсім не смішно − ОСТЕОХОНДРОЗ!!! Ні, ну його питали звісно про те, як він почувається, дивилися знімки, на яких чітко видно сліди поранення і металеву скалку, але таки − остеохондроз! І знаєте шо призначили − ну крім уколів і крапельниць звичайно − МАСАЖ шийної ділянки! Люди, я в шоці!!! Я колишній медик, але навіть не медику зрозуміло, що масаж в даному випадку може викликати рух осколка. Навіть не знаю як реагувати… Сиджу і думаю, чи це халатність така чи вказівка зверху щоб менше держава витрачала коштів на атовців.
Але це ще не все. Чоловіку призначили ще магніт. На шию. Ну там, де поранення. Щоб заживало, типу. А осколок поряд, і мозок, і нервові закінчення − то дрібниці. Знову шоковий стан.
У мене питання до медичних працівників, що можливо читатимуть цей блог: шановні люди в білих халатах, поясніть будь ласка, що відбувається? Чи це новітні технології лікування в військовій медицині? Чи може шокова терапія?
А тепер поясню, як я розумію цю ситуацію. По-перше – це звичайна халатність. Військових багато, поранених багато, такий собі конвеєр. По-друге – вказівка керівництва щодо оформлення карток і постановки відповідних діагнозів. Адже якщо діагноз в картці буде «стан після осколочного поранення в шию… і так далі», та ще й з довідкою «під час виконання бойового наказу», то це передбачає певну виплату при демобілізації. Діагноз «остеохондроз» − не передбачає нічого. Тож робіть висновки. Крім цього уваги варта репліка лікарки «ви ж зразу в госпіталь не лягли, отже нормально почувалися, значить − «остеохондроз». Як вам? Професіоналізм зашкалює. Чоловік пояснив, що не міг покинути хлопців на передовій, адже − замполіт, тож має бути з ними, має бути взірцем. Але вона його не чула. Щось писала в картці. Писала те, що треба − згідно вказівки. А в цей час десь далеко, на Сході нашої країни, хлопці-військові ризикують своїм життям і здоров’ям, втрачають те саме здоров’я і життя, аби вона могла спокійно сидіти в своєму кабінеті і писати. Те що потрібно. А ще лікувати. Професійно, з душею.
І я чомусь згадала той час, коли дізналася, що з чоловіком сталася біда. Мені всі щось радили, співчували. Я вмовляла його хоча б обстежитися, адже абсолютно випадково металеві скалки не зачепили артерії, нерви і мозок. Але зовнішня картина − то таке. І він обстежився, галопом в якійсь прифронтовій лікарні зробив рентген. Виявилося, що осколок таки залишився, під черепом, коло мозку. Лікар сказав, що чоловік народився в сорочці. Все. Про госпіталь тоді навіть не йшлося. А сьогодні, будь ласка − «остеохондроз», бо майже рік не зверталися.
Знаєте, прикро ще те, що медики на передовій дійсно роблять неймовірні речі. Вони, як янголи-охоронці витягують хлопців з того світу, ризикуючи власним життям. Щира їм подяка, низький уклін.
А тут – таке…
P.S.: Знаю, що така ситуація не скрізь. Тож, шановні медичні працівники госпіталів для ветеранів війни, кого це не стосується, не ображайтеся будь ласка.
Р.P.S.: Шановні військові і їхні родичі, контролюйте будь ласка процес лікування і те, що пише лікар в медичній картці. Перше може коштувати і так зіпсованого на війні здоров’я, друге – суми виплати під час демобілізації.
