Новина із категорії: Лев Хмельковський, RSS

Роздрукувати        Друкована версія

До 80-річчя Великого терору

До 80-річчя Великого терору
Лев Хмельковський, RSS
Дата: 6-03-2017, 15:46.
Cтали відомі дії справців НКВД
Видавництво «Смолоскип» готує у Києві довідник про кадровий склад НКВД під час Великого терору у 1935-1941 роках. Я був причетний до підготування цього довідника і тому зацікавився, а хто ж в Ростові-на Дону арештував і розстріляв Олімпія, брата мого діда,16 вересня 1938 року. Пізніше його вдова Анастасія отримала свідоцтво про те, що він помер у неволі через хворобу серця 23 жовтня 1942 року. НКВД усім видавало такі фальшиві свідоцтва, щоб приховати обсяг Великого терору.
Я звернувся до Управління Федеральної служби безпеки Росії у Ростовській області за відомостями про Олімпія й звідти начальник підрозділу Б. І. Полієвецьвідповів, що арешт і обшук проводили дільничний інспектор М’якотних і майор Сахань.Олімпій походив з Волині і був страчений за участь у контрреволюційній організації.
У довіднику, що готується, я майора Саханя не знайшов. Там є лише Ангеліна Сахан, але вона служила в Управлінні НКВД Сталінградської области. А от Микола М’якотних там є. Він закінчив семирічку у Ростові-на-Дону 1929 року, потім фабрично-заводське училище, у 1938 році прийшов в органи НКВД. Служив до 1966 року і на пенсію пішов у званні полковника. На мою думку, це він арештовував Олімпія, бо іншого з таким прізвищем в списку НКВД просто немає.

Поява довідника про кадри НКВД дає можливість не тільки дізнатися про життєписи тих службовців, а й виявити, чим же вони у НКВД займалися. Про це можна прочитати у судових справах,що зберігаються в архівах НКВД-КГБ. Я читав ці справи в Черкаському обласному архіві (фонд Р-5625), коли готував книжку «1937» про репресії комуністичної доби, видану у Львові 2001 року. Коли мені надали можливість читати ці архівні справи, то узяли письмову обіцянку, що я не виписуватиму прізвища службовців НКВД. При залишенні архіву мали перевіряти, чи я дотримався цього правила. Усе ж я виписав до зошита рід прізвищ і тепер маю нагоду познайомитися з біографіями цих осіб.
У Вінниці (справи 1949, 3383, 2505) акт про розстріли в’язнів складали сержант державної безпеки Рассій, начальник першого спеціяльного відділу НКВД сержант Перепеляк, слідство очолив заступник начальника управління старший лейтенант державної безпеки Пришивцев. У Монастирищі (справа 5351) слідчим оперативної групи був лейтенант державної безпеки Левін.

Тепер є нагода дізнатися дещо про них самих. Степан Рассій був сержантом до 22 червня 1939 року, коли дістав звання молодшого лейтенанта державної безпеки, а також станом до 1948 року дістав два ордени Червоної зірки та орден Вітчизняної війни. Михайло Перепеляк теж не був забутий і став молодшим лейтенантом державної безпеки, отримав ордени Червоного Прапора і Вітчизняної війни.
Про Антона Пришивцина (так у довіднику) відомо, що він народився 1905 року, до ВКП(б) вступив 1927 року й того ж року прийшов у НКВД. Коли закінчився Великий терор і почали арештовувати виконавців, його у 1939 році теж арештували, але відпустили у 1940 році для продовження служби. Старшим лейтенантом він став у 1938 році, а ще раніше, у 1937-му, був відзначений орденом Червоної зірки.
Саме арешти виконавців Великого терору дали можливість дізнатися з їхніх допитів про те, що діялося у органах НКВД. Справа 912617: в Уманському окружному відділі НКВД влаштували «лабораторію», у якій тортурували в’язнів. Григорій Петров бив їх по черзі ніжкою від столу, а інші в цей час «качали гас» − стояли під стінами і робили безупинні присідання або повзали по підлозі. На померлих від тортур судовий медичний експерт Лебедєв виписував довідки про смерть з вигаданих хвороб. До цих тортур були причетні Соломон Борисов-Лендерман, Олександр Томін, Самуїл Абрамович, Микола Зудин, Леонід Щербина. Вчили їх «фахівці» з Києва - Райхман і Бабич. Один з катів – Антон Данилов у 1959 році був заступником начальника Управління КГБ по Львівській області.

Ось життєписи кількох з них з довідника «Смолоскипа»:
Капітан державної безпеки Борисов-Лендерман, Соломон Ісайович,єврей, народився в 1899 році. Проходження служби: на 9 лютого 1936 року - Київська область. Засуджений 6 лютого 1941року на 8 років позбавлення волі, але 21 січня 1943 року висланий на фронт. Помер в 1955 році.
Томин, Олександр Сократович, українець. народився в 1901 році. Служив у Київській области і Молдавській АРСР. Арештований 3вересня 1938 року і засуджений 6 лютого 1941 року Військовим трибуналом НКВД Київського округу на 6 років. 13 серпня1942 року висланий на фронт, був заступником начальника відділу контррозвідки «СМЕРШ» Білоруського фронту. Майор. Мав ряд нагород.
Щербина, Леонід Семенович, українець, народився в 1901 році. В органах НКВД з 1931 року (Київська область). Військовий трибунал військ НКВД засудив його 6 лютого 1941 року на три роки ув’язнення.
Бабич, Ісай Яковлевич, єврей. Народився в 1902 році в Бериславі Херсонської губернії. Служив у Миколаєві, Балті, Харкові, Вінниці, Одесі. У Києві виконував обов’язки начальника Управління НКВД в 1938 році. Дослужився до званнягенерал-лейтенанта, мав багато нагород. Помер 9 грудня 1948 року в Москві.
В багатьох областях чорним круком зустрічається прізвище майора державної безпеки Олександра Шашкова. Він народився в 1900 році у селі Степне-Мітюнине Ульяновської области. До ВКП(б) записався у 1919 році. Станом на 8 січня 1936 року працював у Центральному апараті УГБ НКВД УРСР і був призначений комендантом, проводив розстріли арештованих. Коли хвиля репресій затихла, у ката стало меншим завантаження і його призначили у березні 1938 року начальником адміністративно-господарського управління в Управлінні державної безпеки Української РСР, а згодом він служив у Донецькій та Запорізькій областях. Кар’єра ката обірвалася у липні 1942 року, коли куля знайшла його на фронті. Поховали О. Шашкова в селі Арефине Новгородської области.

Ось один із звітів про дії О. Шашкова.
«Акт коменданта НКВД УРСР О. Г. Шашкова про виконання постанови трійки УНКВД по Київській області. 1937 року, серпня 7 дня. Я, комендант НКВД УРСР − ст. лейтенант державної безпеки тов. Шашков, в присутностіначальника внутрішньої тюрми УГБ НКВД УРСР - мол. лейтенанта державної безпеки тов. Нагорного і помічника начальника внутрішньої тюрмиУГБ НКВД УРСР - тов. Кобенек, на основівказівки голови Трійки НКВД Київської области - ст. майора державної безпеки - тов. Шарова, згідно виписок з протоколів засідань Трійки при Київському Облуправлінні НКВД від 3 серпня 1937 року, привів у виконання вирок над засудженими до вищої міри кримінального покарання -розстрілу:Кучер Кирило Григорович, Гордієнко Андрій Семенович, Старенький Юхим Никанорович, Рогоза Сидір Омелянович, Погорілий Кіндрат Матвійович, Рудюк Ілля Григорович, Мартиненко Кирило Єфремович, Рогоза Йона Микитович, Затула Іван Данилович, Затула Семен Данилович, Лісовий Петро Іванович, Ступак Іван Мусійович, Ступак Мусій Яковлевич, Баштовий Наум Іванович, Полнов Вілен Федорович, Журавель Степан Родіонович, Муха Гаврило Павлович, Яременко Гнат Федосійович, Петрушенко Григорій Тимофійович, Петрушенко Тимофій Овсійович, Стороженко Гаврило Антонович, Петрусенко Андрій Артемович, Кохан Данило Миколайович, Марченко Микола Юхимович, Іванченко Василь Семенович, Міщенко Михайло Іванович, Силенко Семен Павлович, Коноваленко Іван Іванович, Приходько Сава Панасович, Головко Антон Петрович, Бордиженко Федір Юхимович, Логвиненко Порфирій Андрійович, Кобилянський Дем’ян Іванович, Соловей Архип Полікарпович, Безверхий Дмитро Севастянович, КулиниченкоІван Павлович, Піпко Митрофан Васильович, Сивець Михайло Єгорович, Косинський Андрій Михайлович, Леонтович Федір Павлович, Голес Йосип Тимофійович, Братусь Варфоломій Митрофанович, Поліщук Мусій Овдійович, Кучеренко Олександр Семенович, Лук’янчук Абрам Несторович, Красевич Степан Дмитрович, Грицаюк Макар Іларіонович, Грицаюк Федір Макарович, Гайдай Дмитро Андрійович, Бабій Олексій Тарасович, Борозинець Іван Петрович, Осипов Василь Іванович, він же Чистов, він же Чикригин, Гордійчук Микола Яковлевич.

Були присутні і смерть розстріляних констатували:
Комендант НКВД УРСР старший лейтенант державної безпеки Шашков,
Начальник внутрішньої тюрми НКВД УРСР молодший лейтенант державної безпеки Нагорний,
Помічник начальника внутрішньої тюрми Кобенек».
Лише однієї серпневої ночі у Києві застрелили 53 чоловіків, переважно українців, серед яких були і батьки з синами. Кожне прізвище – осиротіла сім’я, перерваний родовід, трагедія жертви. Хто ж це скоїв? Про Олександра Шашкова вже написано.
Шаров Григорій Артемійович, росіянин, народився в 1907 році. Місце народження - Губаха. Служив у Київській області, на 7 червня 1939 року - у Вологодській області. Молодший лейтенант державної безпеки
Кобінек Давид Дмитрович (в акті написано Кобенек) народився в 1900 році. На 28 листопада 1936 року був помічником начальника тюрми НКВД УРСР. Нагороджений орденом Червоної зірки.
У справі 3411 зберігся запис про засудження Військовим трибуналом НКВД 15 серпня 1941 року за фальшування справ у 1938 році заступника начальника Управління НКВД по Київській області Леоніда Павличева, а також його співробітників А. Д. Баличева, Н. Г.Соколова, Л. А. Тарасовського, П.А. Воскобойникова.
Біографічний довідник теж свідчить про них. Л. Павличев, народився 1908 року. В органах НКВД служив з 1931 року. У 1936 році його прислали до Києва з Горьковської області в Росії. Коли репресії були здійснені, його засудили на 10 років, але 12 січня 1942 року послали на фронт і дальша його доля невідома.
Олексій Баличев, росіянин, народився 1900 року. Засудили його 15 серпня 1941 року на 10 років неволі, але вже 31 січня 1942 року звільнили і судимість зняли. Знадобився у НКВД.

Микола Соколов, росіянин, народився 1905 року. В органах НКВД - з 1930 року. Його засудили на 10 років разом з О. Баличевим, але вже 21 грудня 1942 року він був на посаді начальника особливого відділу НКВД 71-ої морської стрілецької бригади, підполковник. І численні урядові нагороди не забарилися.
Лев Тарасовський, єврей, народився 1906 року. У 1936 році він служив у Вінницькій області, а до 22 жовтня 1940 року - у Станіславській області. Засудили його того ж дня, що й двох попередніх, на вісім років.
Багатьох службовців НКВД не розстріляли після Великого терору, а ніби зберегли для дальшої катівської праці. Коли почалась війна, їх повернули до знайомих обов’язків у війську – начальниками особливих відділів, у контррозвідку «СМЕРШ». І вони продовжили репресії.
Справа 7820. У селі Почапинці (тепер це Черкащина) сексот (таємний інформатор) НКВД «Муха» повідомив, що 57-річний селянин Яків Лаврега запевняв людей: «Запануєм ще ми, браття, у своїй сторонці». Сексот «Око» додав, що цей селянин при людях співав «Ще не вмерла Україна». До місцевого відділу НКВД надійшло розпорядження: «т. Бєлоусов. Заведіть агентурну обробку і приступайте до активного опрацювання». Бєлоусов приступив і 28 вересня 1937 року в Умані розстріляли у цій справі о. Андрія Ставинського і Якова Лаврегу.
У довіднику сказано: «Бєлоусов, Микита Павлович. Національність - росіянин. Народився в 1903 році. Місце народження - Зяблово в Орловській обл. Член ВКП(б). Проходження служби: на 09.02.1936 Київська обл., під час війни оперуповноважений Особливого відділу НКВД Шостої армії. 25 травня 1942 року пропав безвісти на фронті».

Справа 2686. «Звенигородською слідчо-оперативною групою Київського обласного управління НКВД виявлена і ліквідується українська антисовєтська воєнно-повстанська організація, яка охоплювала своєю діяльністю ряд сіл Мокрокалигірського району. Ця воєнно-націоналістична організація була створена ще в 1928 році колишнім начальником петлюрівського карального загону Бондарем Сергієм Васильовичем і куркулем Олійником Семеном Прокоповичем. В селах створені загони, готувалося збройне повстання з орієнтацією на широку допомогу інтервенції. 14 квітня 1938 року. Начальник Мокрокалигірського РВВД сержант державної безпеки Василенко».
19 травня 1938 року були розстріляні в Умані 22 учасники Української військово-повстанської організації з Мокрої Калигірки, Соболівки, Веселого Кута, Вікниного, Киселівки, Єлизаветки, Коротина, Сухої Калигірки, Ступничого, Ярошівки і Кавунівки.
У Мокрій Калігірці стратами командував Василенко Карпо Панасович, українець, народився в 1903 році, в селі Болсуни Гомельської области. Член ВКП(б). Звання: молодший лейтенант. 14 серпня 1942 року пропав безвісти на фронті.
Справа 5351. «Управлінням державної безпеки виявлена польська диверсійно-шпигунська організація, яка охоплювала своєю діяльністю територію Уманського і Монастирищенського районів Київської области. Слідство стосовно звинувачуваних у цій справі закінчено й учасники організації засуджені». У цій справі 1937 і 1938 року були розстріляні 60 осіб – селяни, робітники, службовці віком від 33 до 80 років. Серед них дві жінки – 35-річна бухгалтер Леонтіна Волошанівська і 42-річна домогосподарка Вікторія Малиновська. А в числі слідчих, яких очолював Борисов-Лендерман, був лейтенант Левін.
У довіднику службовців НКВД в Київській області згадані два Левіни - Давид і Абрам, але лейтенантом від 9 лютого 1936 року був Левин Давид Ілліч. Отже, йдеться про нього. Він служив пізніше оперуповноваженим будови № 211 НКВД в селі Стрижавці Вінницької области.
Інший Левин, Яків Абрамович, єврей, 1907 року народження, лейтенантом став пізніше. 31 травня 1939 року йому присвоїли звання молодший лейтенант державної безпеки.
Таємницею оповита будова № 211. У архіві зберігся надзвичайно таємний наказ НКВД СРСР № 001318 «Про оголошення дислокації управлінь ІТЛ і будов НКВД» від 17 жовтня 1940 року, у якому визначена ця будова в селі Стрижавці біля Вінниці.
В іншому наказі № 00248 було визначено, що «військовополонених, мешканців території Західної України та Білорусії, яка відійшла до Німеччини, направити на будову № 211 УРСР. Час існування 211 ІТЛ: організований 04.09.38.Дислокація: Українська РСР, Вінницька обл., село Стрижавка. Чисельність: 01.07.40 –6,576; начальники-лейтенант ДБ Конрадов М.В.з 04.09.38 до 07.01.39, капітан ДБ Бережков А.Г.з 07.01.39 до 26.04.39, ст. майор ДБ Леонюк Ф.А.з 26.04.39 до 31.12.40. Закінчити роботи до 31.12.40, ліквідацію будови − до 20.01.41, усіх з/к здати УІТК Української РСР, обладнання − ГУШОСДОРу».
Я був у Стрижавці, фотографував руїни висадженого у 1943 році бункера Адольфа Гітлера, який він відвідав тричі. Радянські в’язні будували не бункер, а дороги до нього. Усе ж цікавим є збіг адрес обох будов.
Ще одне цікаве спостереження. На будовах працювали не засуджені в’язні, а люди, які потрапили до таборів з теренів, захоплених після того, як Німеччина і СРСР почали Другу світову війну. Після закінчення будов їх можна було б звільнити. Але Сталін заперечив: «Доручимо Народному комісаріятові внутрішніх справ придумати інші засоби, які змусили б їх залишитися на місці. Сім’ю дати їм привезти і режим для них дещо змінити, може їх вільнонайманцями вважати. Це буде добровільно-примусове залишення".
Але я повернуся до кадрів НКВД. 4 червня 1942 року розстріляли 38-річного рядового 323-ої стрілецької дивізії Мирофана Медуху з Лебедина на Київщині, який підняв у лісі німецьку листівку, як він пояснив на допиті, «коли ходив за потребою». У акті про страту (справа № 11574) начальник особливого відділу НКВД при 323-ій стрілецькій дивізії Адамчук і комендант відділу Іванов зазначили: «Труп Медухи віддано землі з дотриманням санітарних правил». Були репресовані вдова страченого Катерина, дочка Віра і син Олекса.
У переліку кадрів НКВД сказано: «Адамчук Олексій Антонович. Народився в 1911 році. Проходження служби: на 08.05.1939 Перша окрема Червонопрапорна армія, на 18.12.1942 нач. ОО НКВД 323-ої стрілецької дивізії 10 армії. Звання: з 08.05.1939 молодший лейтенант державної безпеки, на 18.12.1942 старший лейтенант державної безпеки. Нагороди: орден Червоної Зірки 12.02.1943 року». Отже, страта Митрофана Медухи теж увійшла до бойових заслуг.

14 жовтня 1941 року у Ворошиловграді розстріляли Федора Сулиму з села Павлівщини на Полтавщині (справа 6485) за необережні висловлювання про війну і колгоспне життя. Він наспівував: «Сидить баба на рядні, заробляє трудодні, проткала 40 день, заробила трудодень». Це почув Олександер Шабала, теж з Полтавщини, і доніс у особливий відділ НКВД. Іван Огієнко додав, що Сулима нарікав на погані харчі. Слідство вели начальник особливого відділу НКВД 71-ої бригади Вайспапір і уповноважений цього відділу Городецький. Допитував лейтенант НКВД Богач. У трибуналі були Фаворов, Кучерявий і Погребняк, воєнний юрист Айзенберг.
Є такі в списку НКВД. Городецький Михайло Євсеєвич народився в 1911 році. Член ВКП(б) з 1939 року. Служив в органах НКВД Київської области, а з початком війни – на фронті, в особливих відділах НКВД. Мав чотири бойових ордени. Вайспапір Семен Євелевичдо війни служив у Харкові, Айзенберг Рафаїл Наумович народився в 1904 році, служив в Управлінні НКВД по Харківській області. Про Богача Павла Матвійовича відомо лише, що до війни він служив на Київщині і був молодшим лейтенантом НКВД. Прізвища інших теж є в списку кадрів НКВД. Вони осиротили вдову Марфу, сина і доньку.
Довідник «Смолоскипа» відкриває можливість дослідникам Великого терору переглянути «розстрільні справи» НКВД, де зазначені прізвища виконавців. Тепер можна з’ясувати їхні життєписи. Звісно, ні катів, ні жертв уже немає. Але це може стати пересторогою для нащадків, котрі повинні знати, що все таємне стає явним.

Теги: черкаси, черкаська область, Великий терор, НКВД, імена, Лев Хмельковський, блог

Черкаси наживо

Цілющі козацькі води. Вилікувати хвороби шлунка, укріпити імунітет – можна і на Черкащині. Водні процедури – безкоштовні і без черг. А ще – невідомі
Смугасті ягоди уже дедалі частіше з'являються на черкаських ринках, та чи є безпечним такий ранній урожай? Журналісти «ВІККА» вирушили на ринок із
< >
Закордонні марки України ...
Лев Хмельковський, RSS
Повстання охопили Україну ...
Лев Хмельковський, RSS
Автоматика на коліщатах ...
Владислав Бедринець, RSS