1 384 пам’ятники Кобзареві встановлено на території від Бразилії до Китаю. Це друге місце за кількістю пам’ятників одній особі. Найбільше на Землі, переконані дослідники, існує монументів Ісусу Христу. Щоправда, є версія, за якою другим за кількістю пам’ятників вважають Володимира Леніна. Але останнім часом, принаймні, в Україні їхня кількість значно зменшилася.
Більшість монументів Шевченку розташовані на території України – 1 256, зате майже півтори сотні розмістились у 35 країнах.
Український майстер Микола Сядристий створив найменшу в світі книжку «Кобзар», розміром трохи більше половини квадратного міліметра. Це майже в 19 разів менше від найменшої японської книги. Сторінки настільки тонкі, що перегортати їх можна лише кінчиком загостреного волоска. Зшито книгу павутинкою, обкладинка зроблена з пелюстки безсмертника.
У 1995 році на території невизнаної Придністровської Молдавської Республіки була введена банкнота у 50 тисяч рублів. На лицьовій стороні – портрет українського гетьмана Богдана Хмельницького, а на звороті – пам’ятник Тарасові Шевченку перед будівлею університету в Тирасполі.
У 2002 році ці гроші надрукували з новим дизайном. Так на банкноті у 50 рублів з’явився портрет Тараса Шевченка. Купюра була зеленого кольору. Тому «зеленими» придністровці називали не долари, а гроші з Шевченком. Остаточний сіро-зелений дизайн купюр із Кобзарем затвердили 2007 року.
У 1973-1975 роках автоматична станція «Марінер-10» тричі пролітала поблизу Меркурія і вперше сфотографувала планету з близької відстані. Було виявлено, що її поверхню покривають кратери різних розмірів. За правилами Міжнародного астрономічного союзу їх називають на честь художників, музикантів, письменників і поетів. Таким чином один із 300 кратерів Меркурія отримав ім’я нашого Тараса Григоровича. Діаметр кратера Шевченка – 137 кілометрів.
У 1964 році, коли відзначався 150-річний ювілей Великого Кобзаря, 196 населених пунктів СРСР носили ім’я Шевченка. Нині в Україні 164 населені пункти названі на честь Тараса. У Казахстані його ім’я носить Форт-Шевченка, з 1964 по 1991 роки місто Актау мало назву Шевченко. Також Шевченко звуться 3 села, 4 селища і 8 хуторів у Адигеї, Башкортостані, Краснодарському краї та 8 областях Російської Федерації, і село в Рибницькому районі Придністров’я.
Крім того, на честь Шевченка названі морська затока в Аральському морі та вершина висотою 4 200 м на північному схилі Великого Кавказу, у Боковому хребті. Це ім’я дали їй українські альпіністи, які вперше зійшли на вершину Кавказу в 1939 році.
Поезію Тараса Шевченка перекладено понад ста мовами світу. Серед них – японська, корейська, арабська і міжнародна мова есперанто. Найбільше перекладів здійснено російською, німецькою, польською, англійською мовами.
Найвідомішою книжкою Шевченка звичайно ж є «Кобзар», якій присвячено цілий музей у Черкасах (єдиний на весь світ). Більше ніж 8 мільйонів копій – таким був тираж книги за часів Радянського Союзу, а за життя автора перевидавалася 4 рази.
І письменник, і художник, і співак
Пантелеймон Куліш залишив спогад про успіх співака-самородка, згадуючи про власне весілля, де Тарас був за старшого боярина. Куліш пригадував, що на весіллі гостей були повні кімнати, як водиться, присутні розважалися, гучно розмовляли, і тут старший боярин… заспівав. Усі присутні, почувши голос знаного поета, змовкли.
Стояла така тиша – ніби в залі залишився тільки сам співак. Він виконував пісню за піснею. Тільки закінчував виконання, гості зразу жваво просили співати ще і ще. Куліш висловився, що такого рівного тому співу він ні разу не чув. Кульмінацією вечора став спів на два голоси з талановитою нареченою – Олександрою Білозерською. Після чудового дуету в присутніх з’явилася ідея про відрядження Тараса Григоровича, як співака, для навчання за кордон.
На пам’ять про той вечір Олександра Михайлівна обдарувала поета різними цінними подарунками. Вона просила Тараса Григоровича за її статки поїхати до Італії на навчання. Пантелеймон Куліш усіляко підтримував наміри нареченої і настирно просив Шевченка прийняти коштовності на відрядження до Риму. Тарас Григорович щиро дякував подружжю Кулішів, але відмовився від їхньої щедрої допомоги. Бажав присвятити свою працю і надалі поетичній діяльності та живопису.
Ослячі вуха й 500 карбованців
Про відомого черкащанина ходить чимало легенд і переказів. Одна з них свідчить, що переїхавши до Києва, Тарас Григорович був знаний як вправний портретист. Якось до нього зайшов один заможний підприємець і попросив, щоб Шевченко змалював його.
Балакаючи з гостем, Тарас Григорович швиденько накреслив олівцем портрет. Пан поцікавився, скільки коштуватиме робота. Тарас запросив із нього сто п’ятдесят карбованців.
– Що ж це ви так дорого хочете? – здивувався чоловік.
– Дорого? Тоді це буде коштувати триста карбованців.
Гість розсердився й пішов від художника. А Тарас Григорович узяв портрет, що накидав олівцем, домалював ослячі вуха та й поніс у магазин. Там сказав продавцеві:
– Поставте цей портрет у вітрині, а хто купить, нехай заплатить п’ятсот карбованців.
Коли підприємець прогулювався вулицею, угледів своє зображення з ослячими вухами. Ображений і розлючений, він усе ж не мав вибору й мусив придбати роботу художника за п’ятсот карбованців.
Про кожух, шапку й данину моді
Шевченка часто малюють як такого собі вусатого чоловіка у шапці й свиті. Дослідники біографії митця не погоджуються з таким однобоким трактуванням його постаті. Так, Шевченко був у душі демократ, і не любив надмірної пишності. Втім, живучи в Петербурзі, ставши модним портретистом і почавши заробляти добрі гроші, Шевченко одягався вишукано й зі смаком. Зокрема, у своєму щоденнику він написав про особливе задоволення від придбання гумового плаща-макінтоша, який тоді коштував 100 карбованців. (Для порівняння: працюючи в археологічній комісій Шевченко заробляв 150 карбованців на рік).
Навіть під час заслання Шевченко не втратив смаку до життя – один із записів присвячений якісним пензлям, присланим товаришем, і гаванським сигарам, що були подарунком.
Коли Шевченка заарештували, на ньому був фрак, а сам він – чисто виголений і мав вигляд, ніби збирається на свято.
Більшість зображень Шевченка після заслання показують його в шапці й кожусі. У кінці 50-х років ХІХ століття українська діаспора Петербургу «пустила» моду на народний одяг. Багаті поміщики вважали «шиком» прогулятися столицею в кожусі. Тому такий вигляд – данина тогочасній моді. У повсякденному житті Шевченко носив звичайне вбрання.
Улюбленим напоєм Тараса Шевченка був чай, а їжею – справжній український борщ, «затертий пшонцем і затовчений старим салом», вареники з сиром із грубої гречаної муки й такі ж самі галушки. Не байдужим був і до рибних страв.
Прізвище Шевченка походить від його прадіда Андрія Грушівського, що походив з козаків і звідкись прийшов у Кирилівку. Андрій Грушівський одружився з Єфросинією Шевчихою (її батько був шевцем) і взяв прізвище дружини. Так виник рід Шевченків.
У 1861 році Шевченко за свій рахунок видав тиражем 10 тисяч примірників складену раніше брошуру, за якою українці могли вивчати основи грамоти в безкоштовних недільних школах. Це був «Буквар», який вважається основою літературної української мови.
Понад 30 років праправнук Шевченка Микола Лисенко працював над дослідженням «коріння Шевченкового роду».
У його поданні генеалогічна схема Шевченкового роду містить понад 1300 осіб, відомих і безвісних, які живуть в Україні, Росії, Прибалтиці, Австралії, США, Франції і зокрема в Кирилівці, Моринцях, Звенигородці.
Кобзар мав дружні стосунки з українським ученим Михайлом Максимовичем. Під час відвідин його в Москві познайомився з молодою дружиною Михайла – Марією. Жінка обіцяла посприяти в пошуках нареченої для поета. Між ними зав’язалися теплі стосунки, вони багато листувалися. А деякі дослідники припускають, що Тарас Григорович навіть дуже зблизився з Марією Максимович, бо через дев’ять місяців після відвідин поета в неї народився син. До цього дітей у Максимовичів не було. Втім, інші дослідники наполягають, що Шевченко ніколи б не переступив цієї межі, адже був вірним другом.
