Радості і печалі директора Корсунь-Шевченківського будинку культури

Радості і печалі директора Корсунь-Шевченківського будинку культури

Колись маленька дівчинка на моє жартівливе запитання, ким хоче бути, як виросте, шокувала відповіддю:
− Артисткою!
− А чому?
− Тому що в артистів усе життя веселе!
Можливо, так думає багато хто. А от Галина Пилипівна Вірченко, артистка-бандуристка в минулому, а вже четвертий десяток років – директор Корсунь-Шевченківського районного Будинку культури, у відповідь на цей жарт лише похитала головою. Виявляється, і в найвеселіших артистів нерідко є приводи для журби, хоча суть їх роботи полягає саме у створенні гарного, веселого настрою для інших.

− Цікава у нас робота, дуже її люблю, − зізнається Галина Пилипівна, яку завжди бачу з привітною посмішкою на обличчі. − Працівники культури налаштовують на позитив. Навіть тоді, коли дійство на сцені викликає сльози: це виховний момент, який пробуджує душу, впливає на мораль. У культурі випадкові люди не затримуються. Лише ті, для кого сцена – це спосіб життя і засіб вираження своєї громадянської позиції. Наш районний будинок культури вже два десятиліття лідирує серед подібних на Черкащині за масовою роботою. Це результат командної роботи. У нас кожен – творча особистість і відповідальний член колективу.

Про результативність діяльності нашого колективу суджу з наповненості залу і гучності оплесків. Приємно, коли люди дякують за концерт, виставу, конкурс. А от коли чую невдоволення – шукаю причини. Це привід для аналізу на наших «виробничих» нарадах. Наші глядачі часто самі підказують, які форми роботи оновити, що цікаве влаштувати. Так свого часу викристалізувалась ідея серйозних і жартівливих конкурсів. До серйозних і найбільш успішних можна віднести міжобласний конкурс-фестиваль «Мости над Россю». Ці мости вже 12 років збирають у Корсуні-Шевченківському творчих людей, які силою мистецтва виховують любов до природи, турботу про неї, а також оспівують наш неповторний край.

Вдалим проектом став також фестиваль Шевченкові вершини», приурочений до Кобзаревих роковин. Він допоміг відкрити багато нових талантів – художників, вокалістів, читців, майстрів образотворчого мистецтва. Із розважальних програм глядачам найбільше сподобались конкурси краси, «Супер-теща» і їм подібні. Першими в області ми розпочали організацію масових видовищних заходів поза стінами будинку культури. Дуже багато людей збиралось на фестиваль «Покровське коло», флешмоби «Запали герб» на «Голуб миру». Успіхом користуються виступи театрального колективу.

Загалом же в нас працює 18 різнопланових колективів. Це й хор ветеранів, і народні аматорські ансамблі «Манжари», «Мрія», «Дружба», «Горицвіт», зразкові дитячі студії «Перлина», «Бісерне диво» та інші. Репертуар цих колективів такий, що за день можемо при потребі і 5 повноцінних концертів дати, − підсумовує директор.

На відверте запитання, як їй вдалося все життя пропрацювати на одному місці і майже чотири десятиліття втриматися директором, керівником непростого колективу, відповідає:
− По-перше, це моє. Тобто, робота, від якої настає приємна втома. Я пройшла всі сходинки: починала інструктором з клубної роботи, працювала методистом з хору та вокалу, керівником агітбригади. І зараз на громадських засадах керую народним аматорським колективом «Голубка», маючи велику втіху від спілкування з різними, але однаково талановитими 14 жінками, закоханими в українську пісню. Що ж до тривалості роботи на посаді директора, думаю, що справа в моєму розумінні ролі керівника. Я не вивищуюсь над людьми. Не скажу, що поблажлива, але ніколи не зроблю колезі боляче, не принижу перед іншими. Творчі люди особливі, ранимі, потребують підтримки і розуміння. Якщо готуємо концерт чи масове видовище, працюємо командою. Талановитий, енергійний, з новими ідеями – до тебе й вимоги більші.

Але знаєте, бувають моменти, коли й на мене печалі насувають. Адже доводиться думати і про те, чим за опалення будинку культури заплатити, і як зарплату видати. Ми давно навчилися самі частково заробляти кошти на утримання РБК і колективу: це й гастрольна діяльність, і оренда приміщення. Однак головним джерелом фінансового благополуччя є районний бюджет. Розумію, що вже ближчим часом статус районного будинок культури втратить, оскільки утворюються об’єднані територіальні громади. Не хотілось би рвати стосунки з селами: ми вже зараз готові запропонувати ОТГ свої послуги для проведення їхніх чи спільних заходів на умовах їх фінансової підтримки.

Прикро на серці, що працівникам культури, на відміну від медиків та освітян, не підняли зарплати. Здібні молоді спеціалісти перейшли в освіту − і їх можна зрозуміти. Але таких небагато, а тих, що працюють десятиліттями, по-людськи шкода: роботі віддаються, а вижити на «мінімалку» надзвичайно важко. Але живемо надією.

Людмила Моренко

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x