Олександр Черевко: «Подобається, як співає пугач. Коли вдуматися, саме цей звук будить генетичну пам’ять»

Олександр Черевко: «Подобається, як співає пугач. Коли вдуматися, саме цей звук будить генетичну пам’ять»

Про стару грушу й квітку чорнобривця, роботу керівником із 22 років, розведення пугачів та генетичну пам’ять, горіховий сад на тисячу дерев, колекціонування ікон та щастя… Відверто про своє життя розповідає екс-губернатор Черкаської області, ректор Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького Олександр Черевко.

– Олександре Володимировичу, розкажіть про свою сім’ю. Де познайомилися з дружиною, скільки років разом?
– Після школи вступив до Черкаського фінансового технікуму, там же навчалася і моя дружина, була на курс молодшою. От у навчальному закладі й познайомилися, було це у 76-му. У шлюбі 35 років. Разом щасливі. Маємо двох дітей: доньку й сина, онуків.

– Що для Вас було головним у вихованні дітей?
– Хотів їх бачити хорошими людьми. Не ставили жодних надзавдань. Так склалось, що з двадцяти двох років працюю на керівних посадах. А це – брак вільного часу, постійно заповнені роботою вихідні й ненормований робочий графік. Тож у свої п’ятдесят вісім років, пригадуючи минуле, почуваюся дещо винним перед сім’єю: приділяв близьким недостатньо часу. Та попри все, син і донька виросли чудові. Вони завжди допомагали мені в усіх справах, підтримували. Розділяють мій світогляд, переконання, що неймовірно радує і за що їм вдячний.

Олександр Черевко: «Подобається, як співає пугач. Коли вдуматися, саме цей звук будить генетичну пам’ять»

– Що вважаєте найбільшим досягненням у житті?
– Найперше, мої діти й онуки. Якщо ж говорити про професійний ріст, то я був першою особою в області, достатньо довго працював у банківській сфері. Зараз працюю в сфері освіти. Кар’єра вдалася. Тож ні в сімейному, ні в професійному плані до себе претензій не маю.

– Розкажіть про своє хобі.
– Маю декілька захоплень. Насамперед, цікавлюся історією та релігією. Свого часу зібрав колекцію народних ікон, побудував церкву, куди й передав унікальні образи. Цікавлюся історією, проводжу деякі дослідження. І якраз робота в університеті дозволила поглибити знання в цьому напрямі. Крім того, люблю скульптуру, підтримую місцевих майстрів.
Полюбляю ландшафтний дизайн, садово-паркове мистецтво. Сам багато посадив дерев, самотужки за ними доглядаю. Зокрема, розбив горіховий сад на понад тисячу дерев. Тож на пенсії буде чим зайня¬тися.
Зрізати ж дерево для мене – то злочин. У 22 роки повернувся з армії, приїхав у село й побачив, що дядько зрізав стару грушу, біля якої минуло дитинство. Так шкода стало… Взяв колоду від груші, була вона з цікавим наростом, і замовив художнику-скульптору по дереву зі зрізу зробити квітку чорнобривця. Через кілька років розписав її фарбами. І зараз ця груша стоїть у селі в моєму кабінеті, як пам’ять.
А ще маю дивну для багатьох пристрасть до птахів. Зокрема, вирощую сов. Раніше тримав усі види: сичів, вухату сову, сіру сову, неясить, бородату неясить, сипух. Зараз маю три пари пугачів. Одна пара виводить малих, потім випущу їх у природу. Сов вирощую років з дванадцять, хоча це заняття клопітке, вимагає турботи, піклування і чимало часу. Маю багато яскравих фото птахів. Подобається, як співає пугач. Коли вдуматися, почитати історію, переглянути старі фільми, то стає зрозуміло, що саме звук пугача будить у нас генетичну пам’ять.
Важливо, щоб кожна людина мала власне хобі, любила робити щось сама, пишалася своїми витворами й навчала цьому дітей.

Олександр Черевко: «Подобається, як співає пугач. Коли вдуматися, саме цей звук будить генетичну пам’ять»

– Як прийшли до такого захоплення?
– Моя мама була завідувачем сільської бібліотеки, проводив чимало часу в неї на роботі, де читав велику кількість українських авторів. А жив, так склалося, у бабусі, хата знаходилася в мальовничому куточку. Тож і природа, і література породжували містичну уяву про світ. І мама, і бабуся любили розказувати, як сич кричав: а сьогодні птаха «сміялася», а тоді «плакала»… От десь із того дитинства й виникла любов до цих птахів. Коли ж з’явилася можливість, почав їх вирощувати.

– Якби була можливість зустрітися з якоюсь відомою людиною, яка коли-небудь жила чи живе в світі, кого б Ви обрали?
– У різні епохи обирав би різних людей. Безумовно, найперше це був би – Ісус Христос. Декілька разів був у Храмі Гроба Господнього в Єрусалимі, дуже перейнявся питаннями віри.
Цікаво зустрітися з князями Київської Русі. У добу козаччини – Богданом Хмельницьким чи іншими гетьманами, які мріяли про незалежність та боролися за неї. Із ватажками новітньої доби, приміром, Нестором Махном. Був із дружиною там, де він похований, у Парижі. Придбали букет квітів, схожих на наші чорнобривці, й лишили біля місця поховання українця. Звісно, Тарасом Шевченком…
Є чимало людей, життя і вчинки яких нас навчають, впливають на світогляд. Тому навіть цей список можна продовжувати далі.

Олександр Черевко: «Подобається, як співає пугач. Коли вдуматися, саме цей звук будить генетичну пам’ять»

– Що було найбільшим розчаруванням у житті?
– Важко сказати, людина розчаровується, але минає час, і все пережите має вже інший відтінок і вигляд. Тож усе відносно.

– Яку останню книжку прочитали і чим вона вас вразила?
– Є чудовий письменник Мирослав Дочинець, він із Закарпаття, Мукачевого. Написав цілу серію книг. Зараз перечитую «Многії літа», що входять до книги «Лад». До речі, пан Мирослав буде в Черкасах на Книжковому фестивалі. Запросили його до нашого університету прочитати лекцію студентам.

– Ви понад 30 років працюєте на керівних посадах. Очолювали банк, область, зараз – університет. Де подобалося найбільше й чому?
– Певне, найцікавіша та найяскравіша робота була на посаді голови облдержадміністрації. Народився на Черкащині, тож тут все рідне, знайоме. Це була моя робота. І я її робив добре протягом п’яти років. Хай би що там не казали заздрісники чи опоненти.

– Відчуваєте себе щасливою людиною?
– Звичайно. Є три важливі складові щастя: духовний світ, матеріальний достаток, коло близьких людей. І коли в усіх трьох гармонія – це і є щастя. Право на щастя має будь-яка людина, але не завжди має. Адже можна бути успішним в одному, натомість іншого гостро бракуватиме. Наприклад, коли низький достаток, важко реалізуватися повною мірою. Або ж гроші є, але немає з ким розділити успіху.
Довго думав, що має містити остання складова: це має бути сім’я, чи рід, чи коло близьких людей? І от зрештою дійшов висновку, що саме близькі люди по духу, не обов’язково кровні родичі, доповнюють щастя і наповнюють життя кожної людини.

Олександр Черевко: «Подобається, як співає пугач. Коли вдуматися, саме цей звук будить генетичну пам’ять»

– Про що Ви мрієте?
– Маю чимало мрій та бажань, і реальних, і fata morgana… Завжди визначаю цілі, маю чимало ідей, планів і на роботі, і для життя, і для родини.
Найсокровенніше не розкажеш, воно ж тоді не відбудеться… Звісно, мрію, щоб закінчилася війна. Певне, це мрія кожного свідомого українця. Звичайно, мрію про щастя своїх дітей та внуків, щоб в усіх було здоров’я. У професійному плані прагну успіху для університету, яким опікуюсь, щоб він був найкращим. Це моя робота і моя мрія.

– Що зазвичай робите перед сном?
– Часом, переглядаю новини. Або ж можу почитати книжку, а потім вона випадає з рук, і засинаю…

Світлана Лазоренко,
фото з архіву героя публікації

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x