Новина із категорії: Лев Хмельковський, RSS

Роздрукувати        Друкована версія

Метушня довкола Прапора Перемоги

Метушня довкола Прапора Перемоги
Лев Хмельковський, RSS
Дата: 5-05-2017, 12:51.
Я багато разів зустрічався з Федором Матвійовичем Зінченком, який увійшов в історію як комендант рейхстага. На його прохання допомагав писати статті до різних газет, які хотіли дізнатися, як саме їхні земляки брали участь у боях за рейхстаг 30 квітня і 1 травня 1945 року. Таке писання було нелегким завданням, але ми якось давали собі раду, адже насправді ніхто не знав і ніколи не знатиме усіх подробиць того бою. Не знав і сам Зінченко, тому що він перебував під час бою в штабі свого полку, а не в рейхстазі.
Після ділової розмови дружина полковника Зінаїда Сергіївна подавала вечерю і ми за чаркою говорили далі. Я намагався розпитати деталі, які залишилися поза офіційною версією, але Зінченко був на сторожі і завжди повторював, що існує офіційна версія, схвалена у Москві, тому ми її не порушимо.

Зінаїда Сергіївна вміло змінювала тему війни на сучасність. Саме вона розповіла мені, що на шкіргалантерейній фабриці, де вона працювала, є окремий відділ, у якому шиють шапки і хутра лише для партійного начальства. Мені пізніше вдалося виявити численні порушення на цій фабриці і розповісти про них у газеті, після чого був телефонний дзвінок до головного редактора і з’явилося очікуване спростування, що я не розібрався в ситуації.
Також Зінаїда Сергіївна охоче розповідала про дивні витівки Василя Івановича Лутака, який виявився їхнім сусідом. Це сусідство йшло в парі з усією історією Прапора перемоги, який у червні 1945 року привезли з Берліну до Москви, але на параді перемоги не показали, відразу віддали в музей і про нього забули. Зінченко теж по війні приїхав до Золотоноші, звідки походила його нова дружина Зіна Хоруженко (сам він з сибірських українців) і там жив до 1981 року. За часів Брежнєва почали переписувати історію Другої світової війни в світлі книжок Леоніда Ілліча, згадали про прапор, дістали його з музею, а принагідно переселили Зінченків до Черкас, у бетонну «хрущовку» поблизу вулиці Сєдова.

У тому ж будинку жив завідувач відділу партійного життя обласної газети Іван Голубничий, який почав писати нариси про Зінченка, звісно за офіційною версією подій, а також мемуари полковника.
Сталося, що до Зінченків приїхали інші герої штурму рейхстагу і здивувалися з скромного житла свого командира. Після їхнього втручання Зінченків переселили у квартиру елітного будинку по вулиці Пастерівській, де жив і Василь Лутак з Антоніною, доки вона не вигнала свого непутящого чоловіка. Голубничий теж отримав елітне житло в будинку біля Першотравневого парку. Коли мене вигнали з газети, я опинився в установі разом з Василем Лутаком, який залишався диваком і підстерігав мене у закутку з погрозами, що я «продаю Родину за ізраїльські штани». Мабуть, числив мене серед євреїв, які саме масово виїздили з СРСР.
Про Зінченка і для Зінченка я теж писав за «офіційною версією», яку утворили численні політичні працівники і журналісти. Для Зінченка ця версія була вигідною і він не намагався її спростовувати. Це був скромний вояк, навчений нелегким досвідом війни й життя в СРСР. Врешті його полк пройшов увесь нелегкий шлях війни до Берліна і заслуговує на визнання. З описом штурму рейхстагу, на мою думку, сталося звичне на війні непорозуміння, коли вищі командири намагалися залишити для себе усі звершення, а учасники подій навіть не знали, що про них пишуть у штабах.

30 квітня 1945 року Маршал Жуков доповів Сталінові, що рейхстаг узято штурмом і над ним встановлено червоний прапор. Це було перебільшенням: жодного радянського вояка ще не було в рейхстазі. У військах почали шукати той клятий рейхстаг. Командир батальйону Степан Неустроєв з полку Зінченка дістав наказ узяти рейхстаг і причепити прапор, але спершувін не звернув уваги на невидатний триповерховий будинок німецького парляменту, аж доки йому не пояснили. Будинок штурмували численні підрозділи і тепер важко встановити, хто саме був перший у його стінах. Багато було таких. Але Неустроєв з своїми воїнами таки був там. Коли бій закінчився, увесь будинок був прикрашений червоними прапорцями різного кольору, але той прапор, який пізніше став прапором перемоги, залишився в штабі полку. За ним послали розвідників Мелітона Кантарію і Михайла Єгорова. Коли вони принесли прапор, то разом з своїм командиром Олексієм Берестом прив’язали його на фасаді будинку, але їм наказали встановити його на куполі будинку, що вони й зробили 2 травня.
За ці дії нагороди спершу не були високими – учасникам подій вручили ордени Червоного прапора. Тим часом почалися суперечки, хто ж саме найбільш причетний до встановлення прапора перемоги. Історики встановили, що в кожній армії, яка йшла на Берлін, були виготовлені прапори, але не знали, де саме їх будуть встановлювати. У 3-ій ударній армії 22 квітня 1945 року було виготовлено 9 таких прапорів (за числом дивізій). У Москві в 1944 році виготовили Прапор перемоги, але до Берліну не привезли. Усього над рейхстагом було піднесено 40 прапорів. 1 травня з літака По-2 було сфотографовано дах рейхстагу, але тоді на куполі ще не було прапора, його домалював в редакції художник-ретушер.

На прапорі, який привезли до Москви, були зроблені написи, яких спершу не було. І прапор спершу був інший, доля першого, справжнього прапора невідома.
Впродовж року у Москві розбиралися, хто ж встановив прапор перемоги. Лише 8 травня 1946 року було присвоєно звання Героя Радянського Союзу капітану Давидову В., сержанту Єгорову М., молодшому сержанту Кантарія М., капітану Неустроєву С., старшому лейтенанту Самсонову М. В списку – три командири батальйонів, які брали рейхстаг і два вояки, які принесли той прапор з штабу полку і причепили на куполі. Уряд хоче мати героїв і він їх має. Історія залишається обіч подій.
У червні 1945 року політвідділ 3-ої армії в донесенні число 0459 доповідав: «О 15. 00 капітан Неустроєв був призначений комендантом рейхстагу». Спершу не Зінченко...

Коли М. Єгоров і М. Кантарія під орудою О. Береста поднялися на дахрейхстагу, то побачили там червоний прапор, який встановила група капітана В. Макова, котра мала завдання поставити прапор корпусу і виконала його. Це зробили старші сержанти К. Загітов, А. Лисименко, сержанти М. Мінин і А. Бобров увечері 30 квітня. Але склад цієї бойової групи не сподобався командуванню і про неї «забули». Адже у схваленій командуванням групі були росіянин, грузин і українець (останнього, правда, теж викреслили).
Метушня довкола прапора перемоги триває.

Теги: черкаси, черкаська область, Прапор Перемоги, Федір Зінченко, рейхстаг, командант

Черкаси наживо

Понад два роки у місті функціонує балетна школа. Навчатися там починають малюки від 3,5 років. Серед усього, виконують вправи на розтягування,
Благодійний бал за сприянням шкільних лідерів м. Черкаси відбувся 5-го травня у Художньому музеї ім.Т.Г.Шевченка. Кошти збирали на лікування
< >
Колишні учениці ...
Олексій Юрін, RSS
День вишиванки ...
Олексій Юрін, RSS
У кав'ярні ...
Олексій Юрін, RSS