Черкаському Пагорбу Слави – 50

Черкаському Пагорбу Слави – 50

Сьогодні важко уявити Черкаси без однієї з найвеличніших архітектурних споруд. Монумент, в якому знайшли останній спочинок тисячі захисників міста, став візитною карткою міста і одним з найулюбленіших місць відпочинку жителів обласного центру. Вже багато років поспіль урочистостями на Пагорбі Слави починаються важливі державні події та відзначення. Сюди ж приносять квіти ветерани та рідні загиблих у Другій світовій війні. Тут приймають присягу бійці. Данину пам’яті та високу шану полеглим побратимам віддають воїни-інтернаціоналісти та герої нинішнього часу, які приходять із зони бойових дій. Цього року у відомої далеко за межами Черкащини пам’ятки – ювілей. А отже, саме час пригадати, як, коли і навіщо було створено таку монументальну споруду.

У тому вигляді, який ми всі знаємо, архітектурний комплекс з’явився 1975 року, але спроектований він був значно раніше. Журналістам «Нової Доби» пощастило поспілкуватися з людиною, яка брала безпосередню участь у створенні меморіалу. Своїми спогадами з нашими читачами ділиться заступник ректора Східноєвропейського університету із зовнішніх зв’язків, учасник бойових дій, член спілки ветеранів Афганістану, академік Міжнародної академії проблем безпеки, оборони і правопорядку, полковник, керівник комітету героїко-патріотичної роботи Геннадій Кузьмічов. У період зведення монументу Геннадій Петрович займав посаду другого секретаря Черкаського міськкому.

Черкаському Пагорбу Слави – 50

– Коли сьогодні дивишся на Пагорб Слави, навіть не віриться, що зведено його було не за роки чи навіть місяці – а за кілька тижнів, – розповідає Геннадій Петрович. – Але цьому передувала велика і напружена робота. Сам комплекс було споруджено ще в 1967 році. Там були розташовані могили тисяч воїнів. Їх звозили з усіх навколишніх полів бою. Від початку існувала думка про те, що згодом братська могила на узбережжі Дніпра «виросте» до розмірів меморіального комплексу, але на той час місто не мало можливостей для такого будівництва. В кінці 60-х – на початку 70-х практично всі будівельні ресурси міста були задіяні в трьох надзвичайно важливих на той час проектах. У цей час ішло до завершення будівництво газопроводу, в якому серед інших були задіяні понад 2 тисячі німецьких спеціалістів. Разом із тим потрібно було завершувати будівництво величезного парку, який було приурочено до 50-річчя жовтневої революції (нині – черкаський міський парк «Сосновий бір»).
Крім того, існувала ще одна важлива проблема. Новому обласному центру, який стрімко розвивався, не вистачало води. Щоб забезпечити черкащан питною водою, довелося «тягнути» трубу діаметром 1024 мм із Сокирно.
У всіх цих проектах Геннадію Кузьмічову довелося брати безпосередню участь. Перебуваючи на посаді другого секретаря Черкаського міськкому, він відповідав за промисловість, транспорт і будівництво. За словами колишнього високопосадовця, серед усіх цих проектів зведення Пагорба Слави було особливим.

Черкаському Пагорбу Слави – 50

– Остаточна ідея того, яким саме має бути Черкаський Пагорб Слави, з’явилася вже в 1974 році. Над його розробленням працювали 3 архітектори: головний архітектор області Олександр Ренькас, головний архітектор м. Черкас Валерій Холковський і майбутній лауреат Шевченківської премії, архітектор Сергій Фурсенко. Вони повністю розробили весь проект таким, яким ми бачимо його сьогодні: з усіма стелами, бронзовими фігурами та ін. Було поставлене завдання встигнути до 30-річчя Перемоги, тобто до 9 травня 1975 року. До створення пам’ятки долучилися не лише Черкаси. На будівництво виділялися кошти також і з обласного та республіканського бюджетів. Основна складність полягала в перевезенні і правильному розміщенні величезної маси самого пагорбу. Була задіяна величезна кількість транспорту. Машини возили пісок і землю вдень і вночі. Пісок брали з узбережжя Дніпра, а землю використовували переважно ту, яку виймали з котлованів багатоповерхових будинків. Адже на той час в Черкасах активно велося житлове будівництво. Причому використовували не верхній, родючий, шар, а той, що залягає глибше. Бо вже на той час розуміли, що про екологію потрібно дбати. Загалом було переміщено понад 50 тисяч кубометрів ґрунту. Черкащани з радістю підтримували проект. Керівники підприємств виділяли пальне, техніку та інші ресурси. Багато спеціалістів взагалі працювало на громадських засадах. Так, верхній шар дерну, який встеляє пагорб, практично повністю зробила молодь. Юнаки та дівчата відправлялися в навколишні поля і ліси, вирізали квадратики верхнього шару ґрунту з травою, привозили на Пагорб і встеляли, прикріплюючи кілочками. Їхньою роботою керували місцеві комунальники з зелених господарств Черкас.
Завдяки дійсно подвижницькій роботі всієї громади пам’ятку було споруджено в рекордні строки. 9 травня 1975 року проект під назвою «Реконструкція Пагорба Слави» було остаточно завершено і відкрито в присутності перших осіб міста та області. Крім Пагорба Слави, того дня місто отримало також кілька обелісків воїнам визволителям, пам’ятник подвигу 8-ої Черкаської гвардійської бомбардувальної дивізії – винищувач-бомбардувальник Су-7БКЛ (який нині черкащани просто називають «Літак») та парк «30-річчя Перемоги», який згодом «доповнили» зоопарком.

Черкаському Пагорбу Слави – 50

Останнім штрихом у зведенні монументу стала 19-тонна бронзова фігура Матері-Батьківщини на його верхівці. Її було встановлено значно пізніше після відкриття пам’ятки – у 80-х роках.
– Автором проекту є Заслужений художник України, донька тодішнього очільника України Галина Кальченко. Разом із тодішнім керівником Черкас Володимиром Сокоренком та заступником голови Черкаського обласного виконавчого комітету Олексієм Дубовим ми кілька разів їздили в Київ на узгодження цього проекту. Серед безлічі важливих питань, які вникали під час спорудження, головними було два: скільки років має бути «матері-батьківщині» і в який бік вона має дивитися. Мені і частині представників керівництва здавалося, що жінка повинна бути літньою. Такою, яка очікує з фронту і чоловіка, і сина. Автору ж проекту доцільнішим здавалося, щоб жінка була молодою, такою, яка ще має надію на мирне майбутнє і зможе, переживши горе війни, знайти своє щастя і жити далі. Зрештою перемогла саме ця позиція. Друга проблема полягала в визначенні, куди має бути обернена лицем статуя. На той час Дніпром плавало багато суден і була думка, що фігура повинна зустрічати і проводжати їх поглядом. Та зрештою вирішили, що краще буде, якщо вона «дивитиметься» на місто.

На думку Геннадія Кузьмічова, черкаський Пагорб Слави є одним із найкращих меморіалів, присвячених другій світовій, не лише в Україні, а й на території всього колишнього Радянського Союзу. І не лише тому, що під час спорудження цього комплексу було враховано досвід зведення багатьох подібних будівель в усьому світі. Зведення грандіозної пам’ятки об’єднало жителів міста і вкотре дозолило зрозуміти, що лише разом можна досягти надзвичайних результатів.

Владислав Бедринець
Фото та довідкові матеріали надані Черкаським обласним краєзнавчим музеєм

Довідково:
Меморіальний комплекс «Пагорб Слави» споруджено за постановою ЦК КПУ №9 від 5 січня 1971 року, постановою Ради Міністрів УРСР від 19 травня 1973 року в м. Черкаси на честь 3621 радянського воїна, 22 партизан, які полягли у боях за звільнення міста Черкаси від нацистських загарбників у листопаді−грудні 1943 році, та 527 жителів міста, які загинули на фронтах Другої світової війни 1941−1945 років. (Відомі прізвища 927 радянських воїнів і 2 партизан, які загинули під час визволення міста.)
У лютому 1967 року, відповідно до рішення ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР було проведено перепоховання на меморіальний комплекс «Пагорб Слави» останків воїнів з чотирьох братських та двох індивідуальних могил.
Братські могили розташовувалися:
– сквер цукрово-рафінадного заводу;
– сквер Ленінського комсомолу;
– сквер на розі вулиць Шевченка та Комсомольської;
– сквер консервного заводу.
Одночасно були перенесені останки Героя Радянського Союзу В. М. Молоткова з поховання на розі вулиць Шевченка та Комсомольської.
У квітні 1975 року на Пагорб Слави перенесені останки радянських воїнів із братських та індивідуальних поховань, що знаходилися на міських кладовищах. У квітні 1992 року в братську могилу меморіального комплексу захоронили останки воїнів, знайдені під час археологічних розкопок у межах міста.
На облицьованій гранітом підпірній стіні на півовальної форми змонтована горельєфна композиція на батальну тему та висічені прізвища 904 воїнів − черкащан, які загинули в роки Другої світової війни.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x