Матір композитора Семена Гулака-Артемовського дружила з Тарасом Шевченком

Матір композитора Семена Гулака-Артемовського дружила з Тарасом Шевченком

Для кожної матері найвищою нагородою є досягнення її дітей. Навіть якщо сама вона залишається в тіні, а всі промені сяючої слави дістаються дитині – вона щаслива тим і радіє більше за усіх інших. Тому, складаючи шану видатній особистості, варто згадати добрим словом людину, яка подарувала життя, недосипала ночей, безкорисливо віддаючи себе дитині. Скільки б потім не було учителів і наставників, найперша роль у вихованні належить саме матері. Вона нагородила дитя талантом, а своєю турботою, ніжністю, колисковою піснею пробудила найперше почуття прекрасного.

Напевно і не здогадувалася молода дівчина Варвара, коли виходила заміж за городищенського священика Степана Гулака-Артемовського, що згодом подарує світові майбутнього фундатора національного оперного мистецтва. Але була певною, що стане надійною опорою чоловікові, хорошою господинею і доброю матір’ю. І все це матушці Варварі вдалося. Як засвідчує запис у старій метричній книзі, 4 (16) лютого 1813 року у подружжя народився син Семен. Дуже жвавим росло хлоп’я. А як заспіває – ніби срібні дзвіночки задзеленчать. Радіє дитя, а матері то найліпша втіха.
Про сердечність сім’ї Гулаків-Артемовських красномовно свідчить факт, що виховували вони також і чужу дитину – з дитячих років проживав у їхній хаті Євдоким Шевченко – двоюрідний брат Тараса Григоровича Шевченка… Для своїх і чужих дітей завжди вистачало душевного тепла у матушки Варвари.
Матір композитора Семена Гулака-Артемовського дружила з Тарасом Шевченком
Коли Семенові виповнилося 11 років, батько відвіз його навчатися у Київське повітове духовне училище – продовжувати родинну династію священнослужителів. Боляче було матері розлучатися з сином, але переборола себе, адже розуміла, що син мусить здобути освіту, щоб зайняти гідне місце у суспільстві, бути у пошані людей. Не відала тоді, що розлука вийде надзвичайно довгою…

У бурсі запримітили гарний голос хлопця. Він співав у Софіївському соборі, а пізніше, коли голос зміцнів і сформувався чудовий баритон, перейшов у хор Михайлівського монастиря. Невдовзі трапився щасливий випадок, який наблизив його до вершин музичної кар’єри, але значно віддалив від батьківського дому і неньчиної ласки. У Київ завітав композитор Михайло Глінка, який відбирав талановитих юнаків для придворної капели. Він запримітив і Гулака-Артемовського, якого забрав до Санкт-Петербурга. Навіть оселив у власній квартирі і особисто зайнявся його музичною та загальною освітою. Потім почалися концертні виступи, поїздка в Італію для удосконалення професійної майстерності. Повернувся звідти вже справжнім маестро… На жаль, більша частина його листування не збереглася до нашого часу. Але можна упевнено припустити, що про свої пошуки і досягнення він писав додому, і мати неодноразово перечитувала ті дрібно списані аркуші, журилася й раділа разом із сином…

В Італії Гулак-Артемовський прожив 5 років, упродовж яких устиг не тільки удосконалити себе в співах, але й оволодів італійською та французькою мовами. Що не завадило йому всі листи до матері писати не інакше, як своєю рідною українською. Читаючи їх, захоплюєшся щирістю почуттів: «О так, моя рідна ненько, сиджу я у садочку, під синім небом, в далекій чужій стороні, дивлюсь на синє море і згадую вас. А далі дивлюся, як дикі гуси летять, та й заспіваю: «Гуси мої, гусенята, візьміть мене на крилята, та понесіть мене до матінки, а у матінки є що їсти й пити і хороше походити…» Старенька мати, читаючи такі листи, заливалася, бувало, сльозами, примовляючи: «Нема кому тобі, мій сину, моя дитина, в далекій стороні порадоньки дати, голівку помити, чистенької та біленької сорочки надіти…»

Варвара Арсенівна, завдячуючи сину, змогла познайомитися із молодим, але вже відомим поетом Тарасом Шевченком. На прохання Гулака-Артемовського, під час своєї поїздки в Україну, той завітав у Городище передати щирий синівський привіт. Зустріч вийшла надзвичайно теплою, ніби між ненькою й сином. Адже Варвара Арсенівна вже тривалий час не бачила рідного сина, а тому у молодому гостеві прагнула уявити свого Семена. Тарас Григорович із дитячих літ ріс сиротою, а тому вдячно сприймав материнську любов від цієї жінки… Ту зустріч поет запам’ятав на усе подальше життя. Навіть перебуваючи на засланні, у листі від 1 липня 1852 року, запитував свого незрадливого друга: «Чи живе в Городищі твоя стара мати? Коли здравствує, то низенько кланяйся їй».

Семен Гулак-Артемовський увічнив своє ім’я як видатний співак, актор, композитор, автор опери «Запорожець за Дунаєм». Але віддаючи йому усю належну шану, варто пам’ятати і про ту скромну жінку, яка незримо завжди була біля нього, підтримувала найбезкорисливішим чином. Це його мати – Варвара Арсенівна Гулак-Артемовська.

Володимир Чос

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x