Майдан Лідії Жгир

Майдан Лідії Жгир

19 лютого Президент України Петро Порошенко підписав указ про нагородження орденом «За мужність» Лідії Жгир із Черкас за мужність та відстоювання прав і свобод людини, демократії під час Революції Гідности, а також активну громадську позицію. Орден вручили 29 квітня на відкритті у Золотоноші пам’ятника героям революції – «чорним запорожцям».

Майдан Лідії Жгир

Сама Л. Жгир не була схильна пишатися своїми діями на Майдані. Вона написала у соціяльних мережах: «Три роки тому о цій годині палав Майдан, Будинок профспілок, а я переховувалася у своєї подруги на Золотоворітській. Вранці моїх друзів переколотили в Маріїнському парку, а надвечір сотник 5-ої сотні випхав мене з Майдану, запевняючи, що до ранку тут ніхто не доживе. Я пішла і це була не мужність. Я не знала, чим я можу зарадити. Усе, що я робила в подальшому – цикл фантастичних подій, де кожним своїм подихом я завдячую людям, які отримали кулю замість мене на Інститутській, і людям, в оточенні яких мужність, розум і віддача були нормою».

Майдан Лідії Жгир

У наш час далеко не кожен схильний віддати іншим перевагу в національній драмі. Привабливо стати героєм. Л. Жгир мала намір сказати про своїх товаришів з Майдану біля нового пам’ятника, але у метушні їй не дали слова, тому вона наступного дня в Холодному Яру написала: «Усе, що сталося на Майдані 18-20 лютого – не випадкове, а зумовлене якоюсь вищою волею. Це можуть підтвердити більшість людей, які там були, і бачили, як між людьми встановлюються унікальні зв’язки, і їх дії та рішення виникають не з рівного місця, а диктуються якимось надприроднім чуттям. Чоловіки і жінки ставали до броні, озброювалися щитами та камінням, кожен знав своє місце та переконано виконував своє призначення. Лише одним прикладом із тисяч є те, як я, економіст за фахом, опинилася серед кваліфікованих медиків, асистувала їм при операціях та виконувала роль парамедика під час розстрілу на Інститутській, абсолютно не маючи до цього причетності раніше.

Майдан Лідії Жгир

Я свої дії подвигом не вважаю. Проте, я вважаю, що імена членів мого колективу, який виник в ніч на 20 лютого, і самовіддано виконував свій громадянський та лікарський обов’язок, ризикуючи своїми життями заради інших, мають бути відомими і віддяченими так, як вони того варті. Це Руслан Добровольський, Оленка та Лариса Хінкалови, Ярослав Колодій, Олег Гнатко, Роман Собчишин, Юрко та Ігор Джорджо, Денис Воровський, Богдана Пеняк, Леся Маришко, Наталя Сергієнко, Наталя Пущак, Оксана Голуб, Євгенія Ігрунова та наш головний лікар Сергій Горбенко. Я щаслива, що серед усіх людей на світі, на Майдані, в день розстрілу, я опинилася разом з ними. Була в цьому рідкісна честь і удача. І я б хотіла прожити ще одне життя, щоб опинитися пліч-о-пліч з ними знов».

В указі президента є визначення «мужність», яке не пасує до вродливої, русокосої дівчини, яку революція привела на Майдан. Але у нашій мові нелегко знайти інше визначення її поведінки. У ті дні Л. Жгир була на п’ятому курсі маґістратури в Київському національному економічному університеті ім. Вадима Гетьмана, на факультеті Міжнародної економіки та менеджменту. На той час вона була також активною членкою Европейського молодіжного парляменту. На студентську демонстрацію вийшла серед перших, 23 листопада 2013 року. Невдовзі приєдналася до 5-ої сотні „Самооборони“. Коли на Майдані сталися напади, робила перев’язки та доглядала за хворими бійцями. Професійного підготування не мала, але вчилася у кривавих буднях. 18 лютого сотню сильно побили. Майдан палав вогнем. Усі були впевнені, що до ранку все згорить разом з людьми. Саме тоді сотник, рятуючи дівчину, випровадив її з Майдану. Але вранці вона знову повернулася і принесла медичне знаряддя‚ придбане за кількасот гривень, які їй прислали друзі на картку.

Майдан Лідії Жгир

Сотня влаштувала медичний пункт у крамниці взуття «Гелен Марлен». На полицях порозкладали медикаменти, на стелажах спали лікарі і пацієнти. Л. Жгир переносила у медичний пункт медикаменти, ножиці, креми, ковдри. Її залучили до рятування поранених, дали блакитний халат. Готували інструменти. Минула ніч. Усі чекали найгіршого, і у цьому були якісь відчайдушні миті радості.
Вранці почався штурм. Бійці, що тримали кордон, закривали руками обличчя, присідали низько до землі. То була газова атака. Головний лікар спокійно затягнувся цигаркою і сказав: «Почалося». Ушкоджених забрали з вулиці, промили їм очі, а через кілька хвилин того з них, що вийшов з медичного пункту першим, принесли з кульовим пораненням стегна. Ліда з Богданою Пеняк схопили ноші і шоломи, побігли на Інститутську вулицю, звідки разом винесли кількох поранених. Потім Дана побігла далі до лінії розстрілу, а Ліда під кулями перейшла Інститутську, підібрала пораненого Володимира Мовчана і відвела в готель «Україна», де надали йому допомогу, передали до лікарні. Пораненого Олександра Кочеткова вона доставила до медиків біля Будинку профспілок. До травня 2014 року вона чергувала медичному пункті як медсестра, навчившись у лікарів.

Зараз Л. Жгир працює в Київській школі економіки, займається за своїм покликанням − освітою. Але Майдан на усе життя залишився з нею у трагічних споминах і високою оцінкою учасників боротьби.
Дівчина так обумовила свою згоду розповісти про неї читачам «Свободи»: «Якщо моя історія когось надихне робити благо в ім’я України, я буду безкінечно вдячна за її поширення. Будьмо людяними одне до одного, любімо свою землю і не забуваймо тих, хто зараз уже не з нами».

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x