Школа родинного напрямку

Школа родинного напрямку

Віднедавна в нашій державі мода – на різномаїття шкіл: їх називають ліцеями, гімназіями, колегіумами, спеціалізованими, з поглибленим вивченням правознавства, рідної чи іноземних мов, математичного, природничого чи спортивного напрямку. Та є в Черкасах школа геть незвичайного – родинного напрямку.
Таку характеристику школі № 10 довелося чути і з вуст керівництва, і від учителів, і (що найприємніше) від учнів.

З приходом нового директора Василя Івановича Хилька в 2011 році в школи ніби відкрилося нове дихання: відремонтовано приміщення, проведено благоустрій території, в кожному (!) навчальному кабінеті проведено Інтернет. До колективу прийшло натхнення нових досягнень у навчанні, спорті й дозвіллі. А діти вголос кричать: «Ми вас любимо!» й змагаються за право зіграти директора в шкільному КВК

Увесь мікрорайон – одна родина
Торік Черкаська загальноосвітня школа № 10 відзначила 45 років з дня свого заснування. Життя всього мікрорайону Хімселища пов’язане з нею: тут вивчилося кілька поколінь черкащан, тут багато хто з учителів працює по 20-30 років. Є й такі, що вчилися тут, потім вступили до педагогічних вишів і по їх закінченні повернулися сюди працювати. Школа в хорошому розумінні нагадує сільську школу: всі знають одне одного, усі відчувають плече сусіда, знають, що завжди поруч буде людина, якій можна довіритись, яка допоможе, бо ж – «усі свої».

– Моє все життя пов’язане зі школою. Спочатку вчилася тут, потім закінчила факультет іноземних мов і повернулася сюди навчати іспанської, – розповідає Світлана Завадська. – Певний час наша школа була спеціалізованою з вивчення цієї мови, тут постійно бували іноземці, особливо ж із Куби. Потім, із закінченням радянської доби, перекваліфікувалася на навчання рідної української мови, та так і працюю. Донька моя теж закінчила цю школу, при чому з золотою медаллю, а потім вчилася п’ять років «на бюджеті». І отримала червоний диплом! Думаю, що це переконливий приклад того, що в нашій школі дають дітям якісні знання і хорошу базу для подальшого навчання.

– Мій син також вчився тут. А мати вчителя Демичевої Галини Петрівни вчила мене фізики. Тож ми тут справді наче велика родина, – підхоплює розмову Алла Линник. – Наші учні, що закінчили школу, приводять сюди своїх дітей.
Так за довгі роки в школі оселився особливий родинний дух. Молоді вчителі охоче успадковують від старшого покоління традиції, що склалися роками, що не дивно: теплота, дружні партнерські стосунки кожному до душі.

Учителі – не «зверху», а «поруч»
– Живу в центрі, проте продовжую вже 20 років працювати тут, хоча не раз мала можливість улаштуватися ближче до свого дому. Але не можу втекти з цього колективу, – говорить Світлана Гуріна. – Тут дивовижні стосунки вчителів й учнів: знайдено важливий баланс, коли немає панібратства, але є розуміння, відкритість, товариських дух. Учителі не «зверху», не тиснуть на учнів, а «поруч», зберігаючи простір для поваги, але не віддаляючи себе від дітей. Тому діти, які йдуть від нас учитися в так звані «елітні» школи в надії отримати особливо якісну підготовку, частенько вертаються назад: цей товариський дух буває важливіший престижного атестату.

Школа порівняно невелика: наразі тут навчаються з 500 дітей. Усі вони, звісно, різного віку, з сімей різного матеріального достатку й культурного рівня. Але тут усі вони рівні й дружні. Вчителі кажуть, що їм неважко організувати з дітьми будь-який захід, від урочистого до розважального, бо діти охоче відгукуються на будь-яку пропозицію, а якщо вже погодились, то ніколи не підведуть.

– Знаєте, коли ми десь з дітьми поза школою буваємо, скажімо, на екскурсії, то часто чуємо: «Які у вас чудові діти!» Люди одразу помічають, що діти справді дружні й уміють поважати один одного. І це для нас найприємніші слова, – говорить Світлана Леонідівна.

«Шукаймо у собі Шевченка»
Окрім знань, у цій школі дають можливість розкритися й тим дітям, які не можуть похвалитися високими оцінками. Не претендуючи на статус елітної, ця школа не «сортує» дітей на здібних і нездар. Учитися беруть усіх, і вчать усіх, і виховують, і знаходять справу до душі, й ті, хто не зриває зірок з неба у навчанні, знаходить себе в спорті, музичному або театральному мистецтві.

Пощастило побачити старшокласників у літературній вітальні «Шевченкові автопортрети» та в інтелектуальному змаганні з командою школи № 2, теж присвяченому творчості великого земляка. Звісно, подібні заходи зараз проводяться в усіх школах не лише Черкас і області, а й по всій Україні, тож цим нікого не здивуєш. А от що потішило, то це рівень підготовки дітей та їхнє щире бажання брати участь у цих заходах.

В одному з етапів учням пропонували продовжити читати напам’ять рядки поезій Шевченка. Так от, діти підхоплювали вірш буквально з перших двох-трьох слів і цитували довго, мало не хором. Шевченкове слово просто линуло в повітрі, легко, невимушено, створюючи дивовижну атмосферу в класі. Її відчули всі присутні, навіть ті, хто був просто глядачем. Тож миттєві відповіді на непрості запитання в іншому етапі навіть не дивували. І не важливо, хто переміг у цьому літературно-інтелектуальному змаганні (хоча перемогли учні 10-ої школи), важливою була саме оця атмосфера спільного відчуття Шевченкової поезії.

А іншим дітям у навчанні допомагає спорт. Наприклад, Юлія Воропай, член волейбольної збірної школи, учиться в 11-ому класі й має всі шанси отримати золоту медаль. Вона розповідає, що заняття волейболом, хоч і забирають багато часу, допомагають їй організуватися так, щоб і улюбленим спортом займатися, й уроки вчити на високому рівні.

Про волейбольну команду 10-ої школи взагалі треба розповісти окремо. Перелік її перемог дуже переконливий: останні роки вона впевнено виграє першість міста, не залишаючи шансів суперницям. І адміністрація школи дбає про те, щоб захоплення спортом у дітей підтримувати: відремонтовано спортзал, закуплено новий інвентар, а форму дівчатам придбавали у відомій італійській фірмі. Щоправда, дівчата такі красуні, що їх не гріх наряджати в найрозкішніші сукні.
А шкільний театр! Без нього не проходить жодне свято. Причому сценарії пишуть оригінальні й щоразу нові, не повторюючись. Вистави готують ретельно, причому трапляється, що на сцені поруч і вчителі, й учні. А в традиційному новорічному КВК команди вчителів й учнів змагаються в умінні посміятися над собою. Вчителі не бояться критики з боку учнів, а учні не бояться їх критикувати. І така сміхотерапія, мабуть, і є запорукою того особливого партнерського духу, що панує в цій школі.

Школа родинного напрямку
Українську світлицю у школі створили спільними зусиллями вчителі й учні. Директор розповів, як їздив у Бубнову Слобідку, де йому дозволили забрати з покинутої хати старі речі: скрині, лавки, рогачі й рушники. Вчителі разом із дітьми відчищали ці речі, деякі розписували й реставрували як уміли. А колиску сплели власноручно… зі старих учнівських зошитів!

Діти про свою школу
Настя: «Я планую далі навчатися в Києві, можливо, й жити буду потім у столиці. Але якщо житиму в Черкасах, то своїх дітей приведу тільки в рідну школу».
Маша: «Якщо довелося б змінити школу… Я б перейшла на домашнє навчання».
Настя: «На уроках у нас цікавіше, ніж на перервах. Учителі нас підтримують і завжди готові пожартувати. У школу не пішов – і день не день».
Настя: «У мене небагато друзів, може, з десять. Шестеро з них навчаються або раніше навчались у нашій школі».
Юля Воропай: «Учителі ставляться до тебе з повагою, підтримують. Коли були змагання з волейболу, то майже всі вони були в спортзалі – отака підтримка! Спорт теж допомагає вчитися, організовує, дисциплінує. Тут спорт у пошані. Нашій волейбольній команді купили форму, м’ячі, спортзал оновили».
Аня Мініх: «Тут отримуєш дійсно якісні знання. Я вчилася в іншій школі, то знаю: там якщо добре вчишся, то хороші оцінки ставлять іноді й за «просто так», «за компанію». А тут так не проходить. Хочеш хороших оцінок, то мусиш щось робити. В іншу школу не піду нізащо. На маршрутці буду їздити з іншого краю міста, але тільки тут учитимусь».
Віка: «Звісно, знання – на першому місці. Я хочу здобути не тільки середню, а й вищу освіту. Але в школі багато іншого: театр, спорт, усілякі розважальні чи святкові заходи».
Маша: «Тут працювала моя тітка й училася сестра. Та річ не в тому. У нас уся школа – сім’я. Я люблю співати. У першому класі сама себе в музичну школу записала. На всіх шкільних святах співаю залюбки. Знаєте, це як наркотики для інших. Виходжу перед глядачами, бачу їхні очі, співаю – і ловлю кайф».
Віта: «Звісно, я люблю свою школу. Тут цікаво: відкриті уроки, заходи, друзів багато. Вчителів люблю по-своєму, вони в нас добрі, відкриті».
Ростислав: «У мене декілька улюблених учителів і предметів. Українська мова – на першому місці. Математику люблю, бо непогано в ній тямлю. І ще – світову літературу, її внавчає наш класний керівник. Від неї я теж у захваті».

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x