До білорусів приїхав високий гість із Києва

21 травня Білоруська автокефальна православна церква Жировицької ікони Матері Божої в Гайленд-Парку, Нью-Джерзі, святкувала престольний день храму. Гостей зустрічали настоятель митрофорний протоєрей о. Зіновій Жолобак, староста парафії Якуб Сапежинський, священики інших православних парафій, віруючі.
Білоруська Автокефальна Православна Церква офіційно у Білорусі не існує. Відколи білоруські землі захопила Російська імперія, автокефалія Церкви була ліквідована, а більшовики остаточно її знищили. Наразі Білоруська Православна Церква проголошена екзархатом Російської православної церкви, канонічним підрозділом Московського патріярхату, який ревно стереже свої впливи.
Білоруську церкву у США заснували 1950 року еміґранти, котрі виїхали з Білорусі під час Другої світової війни. Очолює Церкву Архієпископ Святослав, який теж приїхав до храму.

На свято приїхав з України незвичайний гість – Єпископ Вишгородський і Подільський Володимир (Черпак) —настоятель Свято-Покровської Подільської церкви Української Автокефальної Православної Церкви, радник Міністра оборони України з релігійних питань, голова Видавничого та Прочанського відділів УАПЦ та голова Комітету по зв\’язку зі Збройними силами України. Він народився в селі Безугляки на Київщині у сім\’ї сільських учителів, українців. Закінчив школу і пішов працювати робітником-радіометристом у геологічній експедиції. Вочевидь, це й визначило вибір професії. Він закінчив Одеський державний університет ім. Іллі Мечникова як інженер-геолог, працював в Бурятії, на Північному Кавказі, на Камчатці. Саме у Петропавловську-Камчатському доклав сил до реєстрації православної Свято-Успенської громади, але через постійний тиск КГБ змушений був лишити Камчатку й переїхати до Києва, де працював в Інституті геологічних наук Академії Наук Української РСР, вчився в аспірантурі, був співавтором наукових праць з геології України, Північного Кавказу, Камчатки, Таймиру. Господь покликав його до служіння Православній Церкві.
Володимир Черпак був псаломникому Ризі. Поступив до Ленінградської духовної семінарії, яку закінчив і був зарахований до Ленінградської духовної академії без вступних іспитів.У соборі Александро-Невської лаври Ленінграда рукоположений у сан диякона, потім − пресвітера. Служив у храмах Ленінграду та околиць.

Усе ж його покликанням була Україна, де у січні 1991 року Патріярх Київський і всієї України Мстислав благословив його бути настоятелем Свято-Покровської Подільської церкви в Києві та секретарем Патріярхії Української Автокефальної Православної Церкви. Наступного року Патріарх Мстислав призначив його ректором Київської духовної семінарії УАПЦ. Протоєрей В. Черпак в серпні 1994 року був організатором першої української церковної прощі до Соловецького монастиря та встановлення хреста загиблим українцям біля Сокирної гори, був серед організаторів Всеукраїнського православного церковного Собору 25-26 червня 1992 року, став членом Вищої Церковної Ради Української Православної Церкви Київського Патріярхату, радником Патріярха Володимира (Романюка) з міжконфесійних та політичних питань, завідував заочним сектором Київської духовної семінарії, написав низку навчальних програм, конспектів-підручників, захистив дисертацію на ступінь кандидата богослів\’я, має чимало публікацій на релігійно-апологетичну та злободенно-суспільну тематику у вітчизняній та іноземній періодиці. 15 листопада 2010 року прийняв чернечий постриг без зміни імені та був возведений в сан архімандрита і наречений Єпископом Вишгородським і Подільським.

Храмове свято почалося з Архієрейської Літургії з участю багатьох священиків і чудового церковного хору. Потім відбулася хресна хода довкола храму. Під час Божої Служби промовляли Архієпископ Святослав і Єпископ Володимир, слово якого зворушило присутніх. Він подякував білорусам за збереження за океаном рідної мові та культури, не тільки церковної, а й народної, підкреслив споріднення українського та білоруського народів, подякував за підтримку України у протистоянні російському агресорові.
Милою подією стала зустріч Владики Володимира через 15 років з його учнями – Владикою Святославом, оо. Зіновієм Жолобаком і Михайлом Кочубеєм.
День був продовжений святковим обідом, який приготувало сестринство храму.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x