Сьогодні відзначається Міжнародний день захисту дітей. Був заснований в листопаді 1949 у Парижі рішенням сесії Ради Міжнародної демократичної федерації жінок. Уперше «Міжнародний день захисту дітей» відзначався в 1950-му році в 51 країні світу, в Україні – з 1998 року. ООН підтримала цю ініціативу й оголосила захист прав, життя і здоров\’я дітей одним з пріоритетних напрямків своєї діяльності. У цей день «Нова Доба» вирішила поцікавитися у відомих черкащан, як вони проводили літні канікули в дитинстві та що найбільше запам’яталося.

Павло Гончаров, актор драматичного театру, мистецький керівник «МАТу»:
«До 12-ти як всі лазив по деревах, робили луки й грали в індіанців чи Робін Гуда. Потім батьки купили будинок під дачу в селі, допомагав по господарству, а коли був вільний, подорожував на велосипеді по кинутих хуторах. Цікаво було дивитися на старі речі в хатах, де давно ніхто не живе».

Олена Литвинова, активістка:
«Дитинство проходило тут, у Черкасах, на Дніпрі − тож майже щодня ходили на пляж. У батьків був моторний човен − на вихідних частенько відправлялися на острови. Ну й купа друзів − ми такі були дуже непосидючі, постійно щось вигадували, влаштовували якійсь концерти, дома ніхто не відсиджувався. Нас треба було майже силоміць заганяти ввечері додому. А десь із середини серпня вже починала готуватися до школи, бо вчитися любила й люблю досі. Збирати зошити, щоденник, ручки, олівці − у цьому «полюванні» теж було щось цікаве, хоча й такого вибору, як у сучасних дітей, в ті часи, звісно, не було».

Армен Акопян, екс-депутат Черкаської міської ради:
«Літо ми з братом проводили під наглядом бабусі. Звісно бешкетували, дуже любили у футбол ганяти скрізь і всюди, тому часто у сусідів билися ненароком шибки. За це потім ми відбували покарання. Я зазвичай брав весь вогонь на себе, бо старший. Також пам\’ятаю була історія із землянкою, ми її півліта копали. Ну й у вільний від цих фізичних занять час, я багато читав книжок, читав за власним бажанням. Улюбленим автором був Майн Рід, його книги читав «запоєм», а улюблена книга – «Острів Скарбів». Її перечитав навіть по декілька разів».

Ольга Мельник, керівник проекту «Екі-Некі»:
«Найяскравіші спогади з дитинства – як пасла козу в дідуся і бабусі в селі Звенигородського району. Коза зі мною не встигала наїстися, бо я її тягала по кущах як собаку. Дідусь сварився, що мало молока дає коза, коли я пасу. А так літо проводила або з батьками на островах на Дніпрі, або у бабусь і дідусів у селі».

Людмила Солодка, викладач, координатор буккросингового руху в Черкасах:
«Найщасливіші й найсвітліші спогади, звичайно ж, про дитячі роки. Літо й дитинство в мене асоціюється з чорноморським узбережжям Євпаторії, чеськими атракціонами, які чомусь розташовані були так, що дорогою з моря ми їх ну ніяк оминути не могли».

Віктор Євпак, власник однієї з ІТ-компаній Черкас «eKreative»:
«Дитинство для мене − це десь до 12 років. Як правило, влітку просто гуляв на вулиці біля дому. Усе просто і банально. Так, були й дитячі табори, але не часто».

Сергій Кудактін, очільник партійного осередку:
«Літо в дитинстві я проводив дуже весело, адже тоді ще не було смартфонів і планшетів. Тому всі літні дні проводив на вулиці в компанії друзів. Пам’ятаю, зранку вибігав із дому й уже увечері прибігав замурзаний, але щасливий. Таке от було в мене насичене літо в дитинстві. Та найбільше запам’яталося з дитинства, як ми з батьками їздити відпочивати в Севастополь. Я тоді був у третьому класі. Пам’ятаю про цей відпочинок і досі, мабуть тому, що тоді батьки не часто могли дозволити собі подібний відпочинок».

Євгеній Глєбов, керівник Громадської спілки «Агенція підтримки підприємництва та інвестицій»:
«Літо в дитинстві у мене асоціюється зі спогадами про поїздки у Грузію до родичів. Особливо запам’ятались величезні та неосяжні гори неподалік будинку, справжні інжир та лимони, а також те, що замість паркану росли лаврові кущі, листочки якого неймовірно пахли під час дощу. Величезне дерево хурми усіяне величезними плодами, які мені нагадували невеликі гарбузи і коли вони падали додолу, бо зірвати всі було не можливо, то нагадували шоу різнокольорових фарб на землі. Також, саме там я побачив уперше живого скорпіона та відчув вир фарб та неймовірних відчуттів від природи та відпочинку».

Назарій Вівчарик, журналіст:
«Як і, мабуть, більшість дітей, мене батьки возили влітку на море чи до родичів, що живуть далеко і просто так сходити до них на вихідних не випадало нагоди. Відправляли мене батьки і в спортивні табори. Так, завдяки перебування в одному такому таборі я хоч не став видатним спортсменом, проте там мене малого і навчили плавати, бо до цього боявся води. Завдяки таборуванню в Спілці української молоді у Карпатах навчився співати гарних повстанських пісень та варити запашну кашу в лісі. Проте найбільше подобалося перебування в дідусів-бабусь. Мабуть, з поїздками до них у всіх і пов’язано найбільше спогадів дитинства. Звісно влітку були і безтурботні ігри з друзями, та зараз розумію, що багато чого в мене було вкладено саме дідусями і бабусями. Я міг у них проводити все літо. Бабусі завжди розповідали казки, радували запашними варениками й пиріжками. Дідусі вчили майструвати лук, сопілку, грати в шахи, шахмати, клепати косу і косити траву, ловити рибу і збирати гриби. Плюс до того, вони мали великі бібліотеки, які я, стаючи старшим, все більше перечитував. Тож літа мого дитинства пахли гарячими пирогами і скошеною травою, вони мені пам’ятаються розповідями дідів про нашу військову минувшину, боротьбу за Незалежність. Звісно, тоді мало що розумів, але десь воно в пам’яті відкладалося. Зараз намагатимуся планувати час так, щоб мої діти могли теж побільше часу проводити в дідусів-бабусів, адже спілкування з ріднею закладає міцніші родинні цінності. Ага, і поки не забув, все-таки дещо залишилося з тих дитячих літніх гулянок незавершеним. Зокрема, з другом Іваном так разом досі і не сходили на гору Ґрегіт. Треба таки реалізувати плани».