Зустрічаю на вулиці одного письменника зі Спілки.

– О, конкуренти, – каже він з іронічною посмішкою.
– Моїх конкурентів уже немає, – відповідаю я.
Обличчя дядька миттєво бліднішає.

– Будьте здорові, – продовжую я, піднімаючи долоню.

Дядько мовчить, лише ледь помітно киває на прощання. Поруч працює асфальтовий каток. Робітники орудують лопатами. Вітер кушпелить пилюкою. Завіса.