Нещодавно в читальному залі Чорнобаївської районної бібліотеки відбулося свято з вшанування ветеранів спорту Чорнобаївщини. Організаторами стали рада ветеранів селища за підтримки Чорнобаївської селищної ради.
Як завжди, гостинні працівники районної бібліотеки підготували прекрасну зустріч, яка пройшла в теплій, по-родинному невимушеній атмосфері.
На захід запросили заслужених ветеранів, які представляли різні види спорту в різні часи.
Серед запрошених був і Олімпійський чемпіон на каное-двійці на дистанції 1000 метрів в Токіо 1964 року Андрій Хіміч.
Від імені селищного голови Алли Мірошниченко гостей свята привітали її заступник Володимир Огнівенко та голова селищної і районної ради ветеранів Віталій Момот.
Під час свята кожен охочий ділився своїми спогадами про досягнення і невдачі, як в житті, так і в спорті.

Ведучі свята бібліотекарі Світлана Рева і Лариса Цилуйко провели невеличкий екскурс у минуле, розповіли про розвиток спорту на Чорнобаївщині, пригадали та вшанували тих, хто стояв у витоків розвитку фізичної культури і спорту в нашому районі та селищі, ветеранів спорту, для яких фізкультура і спорт стали нормою життя та які своїми спортивними досягненнями прославляли малу Батьківщину – Чорнобаївщину, та любителів спорту.
Розпочали бібліотекарі свою спортивну повість від давніх часів і пролистали аж до сьогодення. Розповідь ведучих доповнило слайдшоу, підготовлене працівником ЦБС Сергієм Поліщуком, де вдало поєдналися знімки із спортивного життя району та фото фізкультдосягнень присутніх у читальному залі.
Фізкультура і спорт завжди були невід’ємною частиною життя нашого народу. Ще в Київській Русі проводилися рицарські турніри, змагання-потіхи, полювання, військові походи. В Запорізькій Січі проводилося формування козака-лицаря. Центром цієї роботи були січові школи.

У 17-19 ст. фізичне виховання здійснювалося в народно-побутових формах. Великою популярністю користувалися їзда верхи, плавання, кулачні бої, біг, підняття ваги.
На початку 20 ст. зароджується футбол та інші європейські види спорту.
У довоєнні часи великого розмаху набувають здачі норм комплексів „ГПО” і „БГПО” людьми різного віку. Центрами цієї роботи в селах Чорнобаївщини та Іркліївщини стають сільські клуби. З кожним роком все численнішими ставали районні змагання, спартакіади, змагання з оборонних видів спорту, виступи фізкультурників з гімнастичними вправами.
Після Другої світової війни значний вплив на розвиток фізкультури і спорту в районі мали створені добровільні селянсько-спортивні спілки „Колгоспник”, які пізніше були реорганізовані в „Колос”. Щонеділі проводилися спортивні змагання серед молоді, людей середнього та старшого віку. Ініціаторами виступали колишні фронтовики.
З 1951 р. створюються первинні організації ДТСААФ. В 50-60-их роках фізкультурно-спортивну роботу в районі очолювали Михайло Чепинога, Василь Головченко, Василь Михно, Федір Заболотний, Іван Біда (Іркліївський район), Іван Шмиг, Володимир Ідов, а раду «Колгоспник» – Іван Філоненко, Михайло Дядик, Григорій Перепелиця.

Один із них був присутній на зустрічі – Василь Головченко. Народився він в далекому 1929 р. в Журбиному (нині хутір Коврай Придніпровської сільської ради) в сім’ї селянина. З 1944 р. почав працювати в колгоспі. Має медаль „За доблесний труд у Великій Вітчизняній війні” та ще 7 медалей. Армійські роки пройшли в м. Горький в школі радіоспеціалістів, до речі єдиний в колишньому Союзі, звідки вийшов старшим сержантом, далі – Крим, Перевальне. В армії займався штангою, ручним м’ячем, бігом.
Після армії Василь Антонович – фізрук Лихолітської школи, потім Іркліїв – начальник ДСТ „Колгоспник”, згодом – голова райспорткомітету. Саме він започаткував боротьбу в Іркліївському районі. Після об’єднання районів працював в держстрасі, в 1960-65 рр. – тренер обласної ради ДСТ „Колгоспник”, з 1965 р. – бригадир рибколгоспу „Прогрес”, де працював 11 років. З 1978 р. – начальник річної пристані „Іркліїв”. До сьогодні – начальник охорони всієї пристані.
Виконав норматив кандидата в майстри спорту по вільній боротьбі, але клав на лопатки і майстрів. 1958-59 рр. – чемпіон України по класичній боротьбі серед сільських спортсменів. Працюючи тренером, підготовив команди, які неодноразово ставали переможцями обласних змагань серед команд відомств. 1962-67 р. – ЧДПІ факультет фізвиховання. Занесений на обласну галузеву Дошку Пошани.
Знову ведучі повернулися до історії. В 1954 р. колектив Мойсинців (Придніпровське) на Всесоюзних змаганнях серед молоді виборов почесне ІІІ місце, а чемпіоном по велоспорту став наш земляк Іван Мойся. Все більшого поширення набувають зимові види спорту, особливо лижі.
В 1965 р. був проведений турнір на кубок району між колективами фізкультури. Його володарем стали спортсмени Великої Бурімки.
Успішними були старти багатоборців на 6-ій літній Спартакіаді Черкащини в 1975 р., де команда Чорнобаївщини зайняла І місце з багатоборства ГПО та по волейболу, ІІ – з велоспорту. Тут успішно виступили легкоатлети Гичка, Чеша, Дерновий. Значні успіхи мали шашкісти та шахматисти Роздобудько, Становський, Мусієнко.
У вересні цього ж року чемпіоном України серед міжколгоспбудівців став Федір Лиска, а Юхно з Ірклієва був другим в метанні гранати та стрибків в довжину. Перше місце в області з багатоборства зайняла команда РайСТ, капітан Катерина Симоненко.
Протягом ряду років тенісисти Великих Канівець були чемпіонами області серед колективів ДСТ „Колос”. Тож в 1970-80-х рр. в районі діяли 50 колективів фізкультури, 26 стадіонів, 22 комплексних майданчики.
Варто відмітити, що значно активізувався спортивний рух завдяки особистій ініціативі керівників району, господарств, районних спортивних комітетів, товариств, клубів і зокрема – Івана Пасічника, Семена Пхіденка, Анатолія Колісника, Григорія Вовка, Григорія Черненка, Анатолія Ідова.
Двоє з них були присутні на зустрічі, тож бібліотекарі розповіли про них.

Григорій Вовк нещодавно зустрів свою ювілейну весну. Закінчивши 7 класів, пішов навчатися в Золотоніське ПТУ. Далі – по комсомольській путівці на освоєнні цілини, за що отримав медаль.
1956-60 рр. – служба на флоті м.Севастополь, де закінчив школу радіотехніки по спеціальності „радист кораблів і гідролітаків”, старшина І статті. Відмінник навчання. В м.Поті Григорій Євгенович продовжував волейбольну кар’єру, тому був направлений разом з товаришем в спортроту Севастополя. Після демобілізації – голова спорткомітету району. Без відриву від основної роботи закінчив і вечірню школу, і інститут. З 1960 р. грав за збірну України по волейболу та збірну області. Має ряд медалей, грамот, кубків.

Григорій Черненко – ровесник війни. Після закінчення школи в 1957 р. працював різноробочим в Чорнобаївському комбінаті комунальних підприємств. Військову службу проходив в органах особового відділу збройних сил ГДР. Після закінчення військової служби рік працював в Чорнобаївському міжколгоспбуді в бригаді теслів. Далі – в Чорнобаївській районній раді ДСТ „Колос” на посаді інструктора-методиста. Брав участь у різних спортивних змаганнях з легкої атлетики, волейболу. Входив до складу збірної районної команди по волейболу. Має безперервний стаж роботи на спортивній ниві 47 років.
Працював Григорій Єгорович інструктором, начальником відділів організаційної та навчально спортивної роботи, головним спеціалістом, завідуючим сектором, заступником голови, головою фізкультурно-оздоровчого клубу „Колос”. 12 років визначався кращим оргпрацівником обласної ради ДСТ „Колос”. Неодноразово заносився в книгу трудової слави обласної ради за високі показники в розвитку фізичної культури і спорту, за добросовісну сумлінну працю нагороджений медаллю „Ветеран праці”.
Має 212 почесних грамот, нагороджений почесною обласною галузевою відзнакою „Ветеран фізкультурно-спортивного руху Черкащини” Олімпійським Комітетом України за особистий внесок у розвиток фізкультурного і Олімпійського руху в області, досягнення значних спортивних результатів, високий професіоналізм.

Свіжий подих у розвиток спорту в районі вдихнув перший олімпійський чемпіон Черкащини Андрій Хіміч, який переїхав до нашого селища на постійне місце проживання. Заслужений майстер спорту, заслужений тренер України, переможець багатьох веслувальних регат, відмінник фізичної культури СРСР, володар багатьох спортивних титулів та олімпійський чемпіон з веслування на байдарках та каное. Андрій Іванович – наша гордість, символ міцності, фізичного гарту.
А на зустрічі Андрій Іванович поділився спогадами про свої досягнення і розповів присутнім про нещодавню нагороду – „спортивного Оскара”, яку отримав у номінації „Спортивна слава України”, як чемпіон Ігор ХVIII Олімпіади 1968 р. в Токіо (каное-двійка) з веслування на каное, срібний призер чемпіонату світу (1966 р.).
– В 1987 р., – продовжили ведучі, – створений міжколгоспний фізкультурно-оздоровчий комплекс „Колос”, який відразу заявив про себе на республіканській арені, зайнявши в 1989 р. І місце в Україні.
Систематично проводились масові змагання, і серед них – районна спартакіада працівників АПК на стадіоні селища. Вінцем цієї спартакіади було проведення футбольного матчу між командами „Хлібороб” Чорнобай та „Кремінь” Кременчук. Проводилися і товариські матчі з командами „Динамо” Київ, „Металіст” Харків, „Дніпро” Черкаси.

Особливе слово варто сказати про наших футболістів. В 1999 р. створена футбольна команда „Колос”, яка неодноразово ставала чемпіоном та володарем кубка області. На зустрічі були присутні Микола Мовчан та Михайло Шмиг, які і донині залишаються спортсменами з непоборним блиском в очах, невичерпною енергією та невгамовною пристрастю до футболу.

Приємно, що і сьогоднішні футболісти впевнено тримають славу своїх попередників-колег. Тож Іван Сосунов, який грає у футбол, любить футбол, працює у секторі у справах сім’ї, молоді та спорту райдержадміністрації, і повідав про сучасний стан футболу в районі, поіменно пригадав всіх спортсменів, вчителів фізкультури, тренерів, ветеранів спорту, та всіх, пам’ять про кого вшановується турнірами та змаганнями на їх честь.
Продовжили ведучі захід розповіддю про наймасовіший захід – змагання „Найспортивніше село”, в яких беруть участь більше 600 спортсменів району. Неодноразово кращим селом в районі і області ставало Хрестителеве.
Особлива спортивна подія для району – Всеукраїнське свято богатирської сили на призи пам’яті І.Піддубного, яка збирає борців з усієї України та інших держав.

А про сучасні спортивні події, що відбуваються в районі, про молодих спортсменів, які досягають прекрасних результатів, прославляючи Чорнобаївщину, таких як Віталій Козик і Валентин Качур, розповів начальник навчально-спортивного відділу РФОК Володимир Литвиненко.
– Хто в районі не знає Івана Манька? – продовжили бібліотекарі. – При ньому слава про Іркліївський маслосирзавод гриміла далеко за межами України. При його керівництві було випущено 12 нових видів твердих сирів, 3 з яких отримали золоті медалі міжнародних виставок, решта – срібні медалі.
Сам же Іван Лукович отримав не один диплом від Президента України, не одну відзнаку, був учасником виставок досягнень народного господарства в Москві, Києві, а іркліївчани завдячують саме йому за підведення газу до свого села. Про таких кажуть: природжений керівник. Ще будучи студентом, обирався членом правління рідного господарства. З часом був обраний головою сільради, потім призначений головним агрономом потужного господарства в Старому Ковраї, а з 1988 р. його доля пов’язана з Іркліївським маслосирзаводом.
Та на зустріч Іван Манько був запрошений як відомий спортсмен, борець вільного та класичного стилів, якого перемогти не вдавалось майже нікому. Адже він чемпіон свого вузу, споріднених вузів, чемпіон району, чемпіон області. А в молоді роки був ще й переможцем Центральної ради „Колгоспник”.

Микола Толошний. Цього завжди усміхненого, привітного чоловіка щовихідні можна зустріти хоч на стадіоні, хоч у спорткомплексі. І більш затятого вболівальника навряд чи стрінеш. Та й дивного в цьому нічого немає. Адже раніше Микола Єгорович сам був відмінним спортсменом.
А почалося все ще зі школи. Адже до неї від дому було більше 7 км. Тому весною та осінню приходилося до неї бігти, а взимку – діставатись на лижах. Тож з юних років отримав чудове фізичне загартування. А ще – футбол, волейбол. В ПТУ спробував себе в боксі, та зрозумів, що тут великих успіхів не доб’ється. Зате в Кременчуці грав за місцеву футбольну команду „Будівельник”, а пішовши в армію, на професійній основі грав у хокей і в футбол. А під час проведення Спартакіади Московського протиповітряного округу зайняв 4 місце з бігу на 30 км, виконавши при цьому норматив кандидата в майстри спорту. Не порвав з футболом і в Чорнобаї, грав за місцеву футбольну команду, яка постійно була в лідерах області.
Та й сім’я Толошних вся спортивна. Дружина теж любила грати в волейбол, а дочка, тренуючись під керівництвом А.І. Хіміча, неодноразово успішно виступала в різноманітних змаганнях по веслуванню на байдарці і каноє. Нині продовжує спортивну кар’єру, працюючи тренером у Португалії. Старший онук Толошних зайняв ІІІ місце на чемпіонаті Португалії по плаванню, навчається у вищій спортивній школі в Ліссабоні.

Катерина Симоненко. Не кожен знає, дивлячись на цю струнку, енергійну жінку, що перед ним кандидат в майстри спорту, неодноразовий переможець обласних та республіканських змагань з легкої атлетики та лижних гонок. Як говорить сама Катерина Андріївна: „Немає жодного обласного центру, в якому я б не приймала участь в різноманітних змагань, а одного разу навіть побувала в м.Перм в складі збірної України”.
Почалося захоплення спортом ще в Хрестителеві, де, будучи школяркою, здобула І спортивний розряд і продовжувала активні спортивні виступи аж до 1979 р. Їй вдавалося в спорті буквально все, а от плавати так і не навчилася. Тож одного разу, коли потрібно було здати нормативи по плаванню, вдалось їй це зробити лише за допомогою друзів. А коли ведучі надали слово Катерині Симоненко, вона повідала однодумцям багато цікавих моментів свого спортивного життя.

Петро Зеленько після служби в армії вирішив присвятити своє життя служінню в органах правопорядку. Багато хто пам’ятає Петра Леонтійовича як заступника начальника районного відділу внутрішніх справ по політичній частині. Він сповна віддавався роботі, тож підлеглим було з кого брати приклад, а всі підрозділи відділу працювали злагоджено, як годинниковий механізм. Багато часу присвятив Петро Леонтійович і спорту, про що і повідав кілька цікавих моментів, пригадуючи робочі будні в органах внутрішніх справ.

– Мало хто в районі не знає Василя Копицю, – знову повернулися до розповіді ведучі, – бо доля багатьох пов’язана з ним, колишнім завідувачем районного відділу освіти. Навіть керівники району жартома називають його своїм „хрещеним батьком”, бо благословив, даючи призначення на роботу, на звершення багатьох благородних справ та кар’єрне зростання.
Сам же Василь Гаврилович пройшов нелегкий шлях: повоєнне дитинство, де малолітнім трудився нарівні з дорослими, навчання в школі, вузі, доводилося дуже економити, бо знав ціну кожній копійці. А потім розпочався трудовий шлях: працював директором клубу, вчителем, 11 років директором школи. І вже опісля Василь Гаврилович, до виходу на заслужений відпочинок – на посаді завідувача районним відділом освіти. Саме при ньому рівень освіти району вийшов на передові позиції не лише в області, а й в Україні.
В молоді роки захоплювався велоспортом, неодноразово брав участь в обласних та республіканських змаганнях, де займав, як правило, призові місця. Будучи директором школи сприяв розвитку різноманітних видів спорту не тільки в навчальному закладі, а й населеному пункті.
Після розповіді ведучих Василь Гаврилович поділився зі слухачами кількома життєвими історіями та порадував своїми гарними віршовими творами. Сердечними словами поминальної поезії пригадав поет свого вірного друга і надійного товариша Павла Аніфатовича Черевика, який нещодавно відійшов у інший світ, і який також, віддаючи все життя душу і серце роботі, був причетний до різних спортивних заходів у районі.
Після цього всі присутні на зустрічі низько схилили голови в знак вічної пам’яті і шани всіх спортсменів-земляків, які пішли за межу вічності.
Далі бібліотекарі продовжили теплі спомини про спортивні досягнення земляків.

Микола Перехрест захопився спортом ще в шкільні роки, був переможцем практично в усіх змаганнях, в яких тільки брав участь. Ця ж традиція продовжилася і під час служби в армії. Він став призером першості Ленінградського військового округу по волейболу і отримав перший спортивний розряд; призер першості військ ПВО збройних сил СРСР по ручному м’ячу, де виступав за команду майстрів збірної армії.
Та це не весь перелік досягнень Миколи Яковича. На 7-ій спартакіаді в нього – ІІ місце по метанню диска, І місце по штовханню ядра. Ставав він чемпіоном не тільки рідної Чорнобаївщини, а й сусідньої Золотоніщини. Неодноразово вигравав спартакіади обласних профспілок, трудових резервів, працівників міжколгоспбуду, спартакіадах освітян.
Микола Якович по своїй натурі – переможець. Такими ж він виховував і своїх учнів, які ставали переможцями різноманітних змагань. А ще Микола Якович – чудовий сім’янин, вірний чоловік, люблячий батько та дідусь.

Олександр Ковальов ще з шкільних років полюбив уроки фізкультури, першим наставником був Володимир Михайлович Сорока. Займався гімнастикою, легкою атлетикою, грав у футбол, волейбол, баскетбол, гандбол, взимку лижами. Був незмінним чемпіоном району з гімнастики.
Заняття різноманітними видами спорту в шкільний період заклали добру фізичну підготовку, що пригодилася під час навчання в Київському політехнічному інституті. В цей час здобув перший спортивний розряд по лижах. Брав участь у лижних змаганнях на першість інституту, на першість серед навчальних закладів Києва й України. Поряд з основним для нього видом спорту (лижі) змагався у легкій атлетиці, кросових бігах, воєнізованій естафеті.
Нові умови проживання в Брянську після закінчення інституту вплинули на зміну спортивного захоплення. Ним стала боротьба самбо. Як результат – І розряд. Крім цього захоплювався спортивним орієнтуванням, не забуваючи про легку атлетику (стрибки в висоту та біг на довгі дистанції).
В 31-річному віці повертається в Чорнобай. З активним спортом довелося попрощатися, залишившись з переконанням, що тільки завдячуючи спорту він із хворобливого хлопця зміг стати фізично здоровим. І це відчувається навіть в його поважні роки.

Завжди поряд з Олександром Олександровичем і його половинка – Людмила Ковальова. В минулому теж активна учасниця спортивних змагань та конкурсів. Зараз Людмила Сергіївна, як голова районної організації Товариства Червоного Хреста, є активним учасником різноманітних заходів у селищі і в районі, зустрічей волонтерів, вшанування працівників колишньої „Сільгоспхімії”, де вона раніше працювала. А ще вона має безпосереднє відношення до спорту, займалася різними видами, була активісткою змагань, турнірів разом зі своїм чоловіком.
За всіх часів саме здорові духом і тілом люди складали опору суспільства, адже спорт не тільки дає здоров’я, він загартовує характер і волю. Звичайно, спортсменами стають далеко не всі, проте багато хто з присутніх на святі не забуває про фізичний гарт і в дорослому житті.

Присутні на зустрічі чарівні жінки Лариса Дражнікова і Раїса Джулай – не професійні спортсмени, хоча полюбляють спорт. Є неодноразовими переможцями і призерами різних змагань з волейболу, якому і донині віддають велику частину свого життя, пропагуючи здоровий спосіб життя.
Вшановуючи старше покоління спортсменів, ведучі не обійшли увагою молодших. Спортивні досвідчених фізкультурників активно підтримує молодь. Приємно, що спортом займаються цілими сім’ями.

До прикладу, родина Юрія Батуріна є неодноразовим переможцем різноманітних спортивних конкурсів та змагань. Про сімейні досягнення в спорті і про розвиток спорту в районі, особливо серед школярів і молоді, та й в РЕМі, де працює, розповів сам Юрій Батурін.
Під час зустрічі учасники заходу поспілкувалися між собою, пригадали та розповіли цікаві історії, отримали один від одного заряд енергії, пригостилися козацькою кашею, яку приготували Ганна Дзьома і Сергій Орда, і розійшлися з чудовим настроєм.
Приємним доповненням свята стали пісенні виступи селищних аматорів Віктора Перехреста, Анатолія Ляпкала та запальні мелодії від троїстих музик СБК Григорія Супруна, Миколи Толошного і Дмитра Пономаренка.
А ведучі Лариса Цилуйко і Світлана Рева побажали міцного здоров’я, родинного щастя, оптимізму, натхнення у здійсненні всіх починань та задумів, нових звершень присутнім на зустрічі і усім, хто присвятив своє життя великій справі, яка символізує силу, велич духу і мужність, і хто своїм життям подає прекрасний приклад для наслідування.

Інна Чмихало