Новина із категорії: Ірина Семенова, RSS

Роздрукувати        Друкована версія

Люди, як кораблі

Люди, як кораблі
Ірина Семенова, RSS
Дата: 15-06-2017, 10:23.
Інколи мені здається, що все наше життя – це боротьба зі страхами. Страхом бути непочутим. Або почутим у непідходящий момент. Страхом помилки. Страхом осуду. Страхом змін і того, що ніщо не зміниться. Страхом витратити дарма час, гроші, зусилля. Обрати не ту людину. Не той шлях. Визначити не ті пріоритети. Страхом пропустити важливе повідомлення і загубитися в інформаційній лавині. Не відповідати очікуванням. Перестати бути собою. Так ніколи собою і не стати.

Психологи наголошують, що зі страхом не треба боротися. Його треба прийняти, зрозуміти звідки «ростуть ноги» і попрацювати. А саме, уявити, що найстрашнішого станеться за найбільш негативного сценарію розвитку ситуації. Після того, як поставиш собі необхідні питання, виявляється, що ніякого армагедону не буде, навіть якщо зірки стануть найнесприятливішим чином. І що насправді сам себе налякав набагато більше, ніж те реально могли зробити люди чи обставини.
Пам’ятаю свій перший оплачуваний майстер-клас з медіа-грамотності. Мандражило не по-дитячому. Бо ж це вперше працювала тренером за гроші та ще й для дорослої аудиторії (до того були підлітки). Годинне заняття (яке все одно затягнулося на дві) готувала два дні. Останню ніч практично не спала. Вклала всю душу. Та все одно страшенно боялася. Аж до тремтіння рук. Ще й обставини складалися всі не в мою користь. Час майстер-класу «зсунувся» на післяобідній «зомбі-тайм». Насилу налагодили звук (хоч ті децибели все-одно мене не влаштовували). Перед обідом з дуже емоційним виступом була Ганна Гопко. А з нею важко конкурувати.
Але… Страхи мали наді мною силу лише до того моменту, поки я не привіталася з учасниками семінару. Далі я уявила себе капітаном корабля, взялася за штурвал, посміхнулася і повела свою аудиторію по морю медіа-грамотності, оминаючи рифи і вдало лавіруючи між підводних течій. І заняття минуло на «ура» на одному диханні. Ніхто не спав. Всі були активні, позитивні, дивували мене своїми темами і заголовками, а опісля завершення не лише аплодували, а й наперебій просили презентацію. Мені реально було шкода тренера, що взяв цю групу відразу після мене без перерви. Вона навіть попросила зібратися «живу» аудиторію, але аудиторії не так легко емоційно «перемикатися». Виходить обід зіграв мені лише «на руку».

Це була чиста перемога. І почуттєвий «отходняк» пронизував моє тіло дрижаками ще з півгодини, поки я захоплено розповідала чоловіку, як усе вдалося. І основним тут був не гонорар, хоч я ще довго тішилася, що година моєї праці коштує тисячу гривень, забуваючи при цьому вказати скільки я до того готувалася, вчилася і волонтерила для тієї організації. Головне – це перемога над собою. Робота зі страхом, що закінчилася цілковитою його капітуляцією. І тим більшою, що більшим був страх.
Тепер я не боюсь аудиторії. Зовсім ніякої. Я знаю, до неї можна знайти ключик. Варто тільки добре «покопатися» в собі.
Але робота з одним страхом не означає автоматичне подолання усіх інших. Вони проростають і колосяться тривогами і невпевненістю. Здається, що старшим стаєш, то все менше маєш боятися. А ні. Оглядаєшся на зроблені помилки і набиті «гулі». Те, що вперше робилося на «драйві» стаючи рутиною вже не так радує. З кожним роком на плечі все більше давлять обов’язки і очікування – свої та оточуючих. І все більшим болем озивається невідповідність.

І в такі моменти я згадую, що життя – це теж корабель. І я можу або пустити його на волю хвиль, або взяти в руки штурвал, усміхнутися, і повести свій вітрильник туди, куди я хочу. І при цьому я і тільки я обираю з якою швидкістю плисти, і в яких портах зупинятися. І якщо захочу зробити якісь зміни в курсі – то маю на це повне право. Я ж-бо і капітан, і власник в одній особі. І яке, власне, капітану діло, що там кричать ті, хто лишився на березі.

Теги: черкаси, черкаська область, боротьба, страхи, аудиторія, подолання

Черкаси наживо

Трійко здорових малюків нещодавно народила черкащанка в обласному перинатальному центрі. Двоє хлопчиків та дівчинка-крихітка зявилися на світ
Антоніо Коррейя закінчив роботу над першим стінописом у Черкасах. За тиждень на тлі школи №15 португалець намалював ластівок, які обминають стовпи.
< >
Без планів на літо ...
Юлія Вовкодав, RSS
Все минеться ...
Анна Крутіхіна, RSS
Прощай ...
Лев Хмельковський, RSS
Люди, як кораблі ...
Ірина Семенова, RSS