Новина із категорії: Юлія Вовкодав, RSS

Роздрукувати        Друкована версія

Брехня, фантазія і африканський крокодил

Брехня, фантазія і африканський крокодил
Юлія Вовкодав, RSS
Дата: 16-06-2017, 13:37.
Я ненавиджу брехню. В будь-якому вигляді. Я просто терпіти не можу, коли мені говорять неправду. І я завжди була переконана, що краще страшна гірка правда, ніж красива солодка брехня. А гірше солодкої брехні, може бути лише брехня, як виправдання якогось проступку − це взагалі бридко. Ну ніби все логічно. Правда? Тут можна зараз написати, які у нас брехуни можновладці, як нас дурять в супермаркетах і на базарах, та що казати, я нещодавно прочитала, що навіть астрономічна модель нашої Сонячної системи і та – фальсифікація і брехня. Але, з іншого боку, іноді маленька неправда допомагає зберегти спокій, налагодити стосунки або навіть подовжити життя (ви ж чули про ефект плацебо). Тож, як казала моя викладачка з практичної психології в університеті Ірина Маратівна, в житті немає виключно чорного і білого, життя складається із півтонів.

З іншого боку психологи стверджують, що в людях нас найбільше дратують ті негативні риси, які притаманні нам самим. Ми ж всі підсвідомо егоїсти, тож нас турбує лише те, що пов’язано з нами особисто. І якщо викорінювати власні негативні звички і риси характеру якось ліньки, то у оточуючих − дуже навіть приємно. Такі маніпуляції частенько відбуваються з близькими людьми: подружжями або парами, батьками і дітьми, друзями і колегами. А що, повчати ж воно завжди приємно, і коханих і дітей. Та й потеревенити на роботі вранці за кавою про Машку із сусіднього кабінету, що зазвичай тільки робить вигляд, що працює, теж приємно. А як же приємно сісти з подругами в кафешці і спільно, під полуничний лікерчик з морозивом, вирішити: «Катюші на дієту пора сідати, хіба ж можна стільки жерти!» Тож ми ніби й добру справу робимо, і плюсик у карму собі заробляємо і самооцінка у нас підвищується, але ж стосунки між людьми псуються, а проблема зазвичай залишається. Тому що це наша проблема. Проблема брехні в цьому сенсі – не виняток. Отакі-то справи.
Тож з чого я там почала? Я ненавиджу брехню? Є над чим задуматися. Зізнаюся. Так, я дійсно іноді кажу неправду. Ну таку, зовсім дрібненьку. Коли треба збрехати по-дорослому, я зазвичай мовчу. На мою думку, іноді краще змовчати ніж збрехати. Кінець-кінцем, в такому разі не треба в голові тримати правду-неправду, аби з часом не проговоритися, та й люди, що знають правду не будуть зневажати або засуджувати. Мовчати таки краще. Але ж звідкись в мене ця патологічна ненависть до брехні таки з’явилася… Згідно психоаналітичної теорії – всі психологічні проблеми беруть початок з дитинства.

А в дитинстві я таки брехала… Та у діток це зветься більш м’яко – фантазування. Але я фантазувала не по-дитячому. Якось я замотала бинтом ногу і всім на провулку казала, що була з батьками в гостях і впала з другого поверху, ну і відповідно зламала ногу. Поки я сиділа із забинтованою ногою в пісочниці з подружками на одному кінці вулиці, на іншому сусіди моїй бабусі розказали новину. Що було далі і так зрозуміло. Ноги звичайно вона мені не попереламувала, але нижче спини я добре отримала. Того ж літа я гуляла в садочку на майданчику з іншими дітками. Ми всі вже чекали коли нас заберуть додому. Але ось я узріла молоду гарну тьотю в великих модних окулярах, що когось чекала коло паркану. Вона мені посміхнулася, я їй теж, і тут я помітила, що це побачила вихователька.
− Це моя тьотя, − повідомила я, − по мене прийшла.

Вихователька виявилася наївною і довірливою, тож повірила мені і відпустила. Навіть не запитала, чому тьотя не підійшла до неї і не спитала дозволу забрати дитину. Зараз я звичайно в шоці від тої халатної виховательки, а тоді я вийшла за паркан, підійшла до тьоті і попросила довести мене до магазину, бо там мене чекає мама. Ви не повірите, я була настільки переконлива в своїй брехні, що абсолютно чужа жінка взяла мене за руку і повела до магазину. Там звісно ніякої мами не було. Але я сказала тьоті, що вона ось-ось прийде, напевно годує молодшого братика (до речі, брата я теж не мала, ну це так, до слова) тож жінка залишила мене коло магазину і пішла собі. Тільки-но вона зникла з поля зору, я радісно пішла додому. Сама. Як доросла. Бабуся з мамою спочатку не зрозуміли, як я сама з’явилася вдома, і де подівся дідусь, який пішов по мене в садок. Я гордо розповіла їм, яка я самостійна, і щиро не могла зрозуміти, чому знову постраждала моя нижня частина спини. Ну і ще ось особливо теплий спогад. Хоча передували йому жахливі події. У нас був моторний човен. І кожне літо ми з батьками періодично плавали тим човном по Дніпру відпочивати на острови. Одного разу коли човен був недалеко від берега, на гвинт мотора намотало водорості і він заглох. У тата не вийшло зняти водорості, знаходячись в човні. Тож він зістрибнув у воду, смикнув за бадилля, гвинт закрутився, човен рушив і… татові розпанахало живіт. Його тоді врятували, буквально зшили по шматках, але внаслідок попадання в кров брудної води він захворів на гепатит і потрапив в інфекційну лікарню. Ми з мамою приходили до тата, але бачили тільки здалеку. Весь тулуб його був перемотаний бинтами, та він завжди посміхався і за ним повсякчас юрмилася зграйка хлопчиків із сусідніх палат. Виявилося, тато розповів дітлахам, що був в Африці і боровся з крокодилом. Ну звісно, хто ще міг так розкромсати йому живота? Думаю там ще було багато цікавих історій. Тато теж був фантазером з неабияким почуттям гумору. Тож я звичайно підтримала його версію тих жахливих подій, і на нашому провулку мій тато в очах моїх подруг теж був героєм. За цю фантазію звичайно ж мені не попало. Всі були дуже раді, що тато вижив. Така от історія.
Я от пишу це все і думаю, як же непросто було зі мною моїм батькам. Дитина, схильна до фантазування – це ще те випробування. Хоча з іншого боку фантазування таки не брехня, а перші сходинку для розвитку творчої особистості. Це я так себе виправдовую зараз. Закрутила, аж самій сподобалося. Треба ж мені якось з цим жити.

P.S. А брехню я таки не люблю. І вважаю, що іноді краще змовчати…

Теги: черкаси, черкаська область, брехня, фантазія, історії, блог, Юлія Вовкодав

Черкаси наживо

Цілющі козацькі води. Вилікувати хвороби шлунка, укріпити імунітет – можна і на Черкащині. Водні процедури – безкоштовні і без черг. А ще – невідомі
Смугасті ягоди уже дедалі частіше з'являються на черкаських ринках, та чи є безпечним такий ранній урожай? Журналісти «ВІККА» вирушили на ринок із
< >
Закордонні марки України ...
Лев Хмельковський, RSS
Повстання охопили Україну ...
Лев Хмельковський, RSS
Автоматика на коліщатах ...
Владислав Бедринець, RSS