Сьогодні Ігор Петрович Валовой – завідувач поліклініки КЗ «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради». Щоб цього досягти, чоловік пройшов чималий шлях від студента до лікаря-травматолога та керівника великого структурного підрозділу обласної лікарні. Народився він у Львові, свої перші 22 роки прожив саме там, хоча вже більшу частину свого життя провів і пропрацював у Черкасах.
Тато був пілотом цивільної авіації, а мама – лікарем. Батьки мріяли, аби їхні діти були лікарями, тому так воно й сталося: Ігор разом із сестрою обрали шлях медиків, закінчивши Львівський державний медичний інститут.
– Студентське життя – це найщасливіші роки кожної людини. Ми молоді, сповнені сил і маємо багато бажань. Медичний виш, в якому я навчався, має давню історію, потужну наукову базу. Лише за час мого навчання там здобували знання понад 6 тисяч студентів, – згадує Ігор Валовой. – У студентські роки ми жили весело, проте багато і навчалися. Медицина – це складна наука, багато матеріалу, який просто потрібно вивчити. Найбільше мені запам’яталася така наука, як «гістологія». Усе через те, що ти маєш розрізняти побачене у мікроскопі, та ще й повинен це намалювати фарбами та кольоровими олівцями. Вивчити було не важко, а от передати це, намалювавши, нелегко.
На той час студент-медик мав уже сім’ю, дружина навчалася у тому ж інституті, а оскільки родом вона була з Черкас, то після навчання за розподілом родина потрапила в Черкаську область. Ще під час навчання хлопець підпрацьовував медбратом у травмпункті. Уже тоді його цікавила травматологія і ортопедія. Тож, потрапивши в інтернатуру в Третю міську лікарню Черкас, просив керівництво змінити спеціальність із «лікаря-хірурга» на «лікаря-ортопеда-травматолога».
– Тоді, коли я працював у травмпункті, травматологія стала моїм свідомим вибором. Я ніким себе не бачив більше, як травматологом-ортопедом, – розповідає Ігор Петрович. – Тодішній головний лікар Анатолій Іванович Ляшенко зрозумів моє прагнення і допоміг зі зміною спеціальності. Так у жовтні 1985 року я перейшов для подальшого проходження інтернатури до Черкаської обласної лікарні в ортопедо-травматологічне відділення.
Ігор Петрович зізнається, що той рік був дуже насичений навчанням та практикою. Інтерни «горіли» навчанням, навіть сперечалися за свою чергу потрапити в операційну. Свою першу операцію під час інтернатури запам’ятав на все життя. Молодого інтерна направили в операційну в перший же день проходження практики.
– Я дуже вдячний своїм учителям, як із обласної лікарні, так із міської, які навчили мене усьому: від проведення складних операцій до спілкування з пацієнтами. Адже більша частина успіху лікування хворого залежить від того, чи зможеш ти знайти з ним контакт, чи довірить він тобі своє здоров’я, − наголошує Ігор Валовой. – А в нашій роботі дуже важливо не втрачати час, тому, насамперед, хворий повинен довіряти лікарю. А лікар – виправдовувати цю довіру.
Після проходження інтернатури Ігор Валовой почав працювати в травматологічному пункті Третьої міської лікарні. Там пробув майже 1,5 року. Прагнув перейти у травматологічне відділення, бо ж там робота більш серйозна. Та життя поставило свої умови: тодішній головний лікар запропонував Ігорю Петровичу очолити приймальне відділення лікарні, оскільки там потрібно було навести лад. Лише після двох років налагодження механізму роботи приймального відділення Ігор Валовой зміг досягти своєї мрії – стати ординатором травматологічного відділення. Потім у 1993 році його запросили перейти на роботу в Черкаську обласну лікарню в ортопедичне відділення. Так до 2008 року лікар працював за покликом душі.
– Далі мені запропонували очолити поліклініку обласної лікарні. Відтак, в обласній лікарні я працюю вже 24 роки. Водночас не покидаю ортопедію, намагаюся встигати оперувати, лікувати хворих як лікар ортопед-травматолог, – зауважує Ігор Валовой.
За словами Ігоря Петровича, виклики поліклініка ставила серйозні й їх було багато: спорудження нової будівлі, щоденна робота за принципом «до останнього пацієнта», навчання інтернів за чіткими сформованими традиціями лікарні.
– Тут ми консультуємо не пацієнта, а того лікаря, який лікує пацієнта за місцем проживання. І тому ми не можемо відкласти консультацію, чи зупинити процесс лікування. Скільки приїхало у день людей, стільки ми й приймемо. На сьогодні – це в середньому 600 відвідувань на день. На рік – це 160 тисяч хворих, – говорить Ігор Петрович. – Від нас чекають допомоги, насамперед, наші колеги в районах. Тож наші фахівці навчилися в максимально короткий час надавати повноцінну консультацію. Це непросто, але ми це робимо.
Анна Крутіхіна
