Коли «швидка» з увімкнутою «мигалкою» і голосною сиреною мчить містом до лікарні, у переважній більшості випадків це означає, що буде робота травматологам. Наш час став віком техніки і швидкостей – і люди платять за ці зручності здоров\’ям, а то й життями. Якщо років 30 тому для хворих із травмами вистачало 5 ліжок у хірургічному відділенні, то зараз Корсунь-Шевченківська центральна районна лікарня має повноцінне травматологічне відділення і на день моїх відвідин тут лікувалося 32 хворих.
Різні випадки, які мають одну загальну назву «нещасні», уклали їх у лікарняні ліжка. Літня жінка оступилась на власному подвір’ї – і одержала складний перелом ноги. «Могло б бути й гірше, − заспокоює лікар-травматолог Віктор Завертайло її дочку, коментуючи рентгенівський знімок. − Проведемо хірургічне лікування з фіксацією перелому і через три дні на милиці стане, а через пару місяців дозволимо ставати і на травмовану ногу». Звістка про призначену на понеділок операцію викликає у хворої сльози, але інші жінки, котрі вже пережили подібне, заспокоюють і переконують, що все буде добре. І хвору, і її родичів.
У коридорі до розмов дослухається житель с. Сидорівки Василь Філіп. Він у відділенні давно «свій»: кілька разів потрапляв із звичним вивихом плеча, а недавно його прооперували, пообіцявши, що тепер рука служитиме надійно. Після перев’язки люб’язно спілкується з медсестрами житель с. Кошмака Олександр Печенко і охоче розповідає, як потрапив у відділення з глибокими порізами руки та крововтратою і як лікар та медсестри за якихось 15 хвилин рани зашили, знеболили й із шоку його вивели.
Різні історії, а фінал розмов з людьми один: персонал травматологічного відділення заслуговує тільки подяк і поваги. Алла Порфирівна Одерій працювала завідувачем клінічної лабораторії понад 3 десятиліття, та опинившись у ролі пацієнта відділення, не приховує гордості за колег: «На собі переконалась, що до хворих тут тепле ставлення, усі − хороші спеціалісти, а головне − кожен свою роботу робить відповідально».
У відділенні працює три лікарі-травматологи. Спілкуючись із ними, помічаю, що кожен розповідає про ті чи інші випадки, вживаючи слово «ми»: ми прооперували, ми вирішили, ми призначили лікування. У кожного − свої хворі, але завідувач відділення Андрій Володимирович Нагорний може в будь-який час порадитись із молодшим за віком і стажем Сергієм Миколайовичем Байдою. Уміє слухати думку їх обох і найдосвідченіший Віктор Костянтинович Завертайло, він же головний лікар ЦРЛ. Разом обговорюють рентгенівські знімки, разом планують і роблять операції. Виявляється, колегіальність – це давно усталений у відділенні стиль роботи, який гарантує правильність ухвалених рішень і успіх лікування.
Поняттю колегіальності чи простіше сказати злагодженості в роботі відповідають і медичні сестри. Легку руку медсестри процедурного кабінету Тетяни Миколаївни Банах якось випробувала й на собі, але треба було бачити, з якою вдячністю і любов’ю дивились на неї очі хворих, коли вона супроводжувала мене палатами відділення. Доброзичливість, чуйність, сердечність, а в наш час і співчутливість не менш важливі для видужання травмованих, ніж ліки. У персоналу травматології їх вистачає на кожного.
Зараз чимало розмов навколо того, як дорого лікуватися. Дійсно, ліки недешеві. Але у відділенні лікується більшість людей незаможних, з мізерними пенсіями. І кожному тут безкоштовно надали невідкладну допомогу, призначили подальше лікування з врахуванням матеріальних статків. «Тільки за травень повністю за рахунок лікарні зробили 5 операцій, − наголошує Андрій Нагорний. − Тому не слід думати, що людину без грошей залишать помирати. Навпаки, професійний рівень наших медиків високий, повністю відповідає вимогам до лікарні інтенсивного лікування, а необхідні ліки завжди знайдемо».
Напередодні професійного свята не могли оминути й питання медичної реформи. Навіть для самих медиків у ній ще мало конкретики, тому загальні очікування сформулював завідувач відділення: медична допомога повинна бути доступною кожній людині, незалежно від достатків. І напівжартома, напівсерйозно сказав, що мріє до пенсії допрацювати в цьому ж складі колективу, з людьми, яких цінує і яким довіряє.
Людмила Моренко
