Коли дивишся в дзеркало, зазвичай мозок трохи фільтрує побачене. Саме тому ми іноді жахаємось своїх фотографій. Особливо часто таке відбувається з фото на паспорт, де не можна одягати окуляри, надувати губки або стати в привабливий ракурс. Цікавезний взагалі феномен виходить. Ось ти стоїш, дивишся в дзеркало, за яким об’єктив − і ти гарнюня, а коли на моніторі з’являється фото – йомайо! А це, шановні, наш мозок виокремлює для нас в нашому обличчі привабливі риси, акцентує на них увагу і таким чином підвищує нашу самооцінку. А що ви думали? Така функція мозку для людини актуальна в усі часи. Адже висока самооцінка гарантує нашу впевненість в собі, а впевненість в собі в свою чергу підвищує наші шанси в конкуренції на продовження роду. Ну і для підтримування відповідного статусу в суспільстві самооцінка і впевненість в собі теж не останню роль грають. Отакі-то справи…
Отже, писати про свою зовнішність направду важко. Мозок заважає – в прямому сенсі цього вислову. Але таки спробуємо. А раптом вийде. Пам’ятаєте, що зазвичай пишуть в шлюбних оголошеннях? Правду? Ну може й правду… Тож аби я писала таке оголошення, напевно було щось типу: «Я – шатенка з блакитними очима, привабливої зовнішності, з пишними формами…» ну і далі про те, чи маю я дітей, жилплощу і кого своїм супутником уявляю. Зізнаюся, я маю дитину, жилплощу і супутника, тому не буду гнівити долю. А щодо зовнішності… Так, я темна шатенка, і очі у мене майже блакитні. Ну сірі якщо відверто, але ж з блакитними звучить поетичніше. І взагалі, чоловіки у відтінках кольорів не дуже й то розбираються, а жінкам моє оголошення абсолютно ні до чого. Отже я з блакитними очима і привабливої зовнішності. Звичайно привабливої, а як же може бути не приваблива зовнішність у шатенки з поезією в очах. Та будь-яка жінка, що виспалася, прийняла ароматну ванну, зробила зачіску, макіяж, посміхнулася від душі… вуаля! – вона приваблива. Отже все чиста правда. І ось нарешті саме цікаве «з пишними формами». «Пишні форми» – звучить теж досить поетично. Одразу згадується Рубенс, з його середньовічними красунями, що зводили з розуму тогочасних ловеласів, правда ж? Отже ніби втрапляємо в яблучко. Та не все так просто, тому що для когось пишні форми – апетитна пишечка з кількома кілограмами зайвої ваги, а для когось – нещасна хвора жінка, що носить на собі гору сала. Але ж я не те й не друге.
Та пишні форми мала завжди. Ну іноді звичайно я худла, навіть дуже, але минав час і все поверталося на круги своя. Так, я навчилася жити із своїми зайвими кілограмами, так, я ніколи не потерпала від чоловічої байдужості, так, врешті-решт я почуваюся цілком здоровою і щасливою. Але, я от думаю, у мене ж лише одне життя, тож чи не варто трішки змінити його і спробувати пожити в іншому тілі, без пишних форм. Не на місяць−два, як гармошка, а от по справжньому, просто виключити режим пишноформності і на той час, що ще є попереду, відчути себе абсолютно іншою людиною. Звучить заманливо, чи не так? То що, сьогодні після шести не їмо?
