«Я на плоту вербовім попливу»

Анна Григорович, RSS,
Дата: 2-08-2017, 21:32

Продовжую роздуми попередньої статті.
… Настане мить, яку жадаю палко,
Коли, за обрій кинувши журбу,
На журавлиний крик весняним ранком
Я на плоту вербовім попливу.

Бувають дні, які мені пережити дуже складно. Немов з туману виникають мої пісні, написані двадцять років тому. Вони так і не були записані на диск або касету. Я дивуюся, що вони досі живі. Вони сумно посміхаються, дивлячись мені в очі, а я кажу: «Вибачте, рідні. Я не знаю, чому у вас така сумна доля».
Я дивлюся на порожнє місце біля стіни, де повинен стояти інструмент. І в дзеркало, де бачу немолоду і наївну жінку. В душі я до цих пір – дитина. Можливо, це невиправно, і в цьому є воля Всевишнього – адже з іншою душею і іншими, більш прагматичними мізками я б не писала чарівних казок.

Казки... Це глибокі колодязі. Віддушина, для якої немає перепон і обмежень. Я сподіваюся, що музика, яка вперто звучить в моїй душі і не дає спокою, проросте в написаних словах. І купа нездійснених надій, що перемолота в особливому млинку, який, я думаю, є в душі кожного з нас, переродиться в кумедні казкові сюжети. Якщо вони не залишать вас байдужими – будуть радувати, іноді трохи засмучувати (але тільки трохи і ненадовго), викликати сміх – я буду дуже щаслива.
Давайте разом робити так, як моя лірична героїня у вірші «Журавлиний крик». Уявіть собі, як вона бере сокиру і направляється до верб. До плакучих верб. Вона не сідає в їх принадній тіні, щоб лити сльози про нездійснені надії та роки, що пішли.
Свою неміч і печаль вона перетворює в творчу силу. Невдачі і розчарування зробили її сильнішою і мудрішою. Вона рубає плакучі верби і робить з них пліт – надійний засіб пересування...

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода