На Соборній площі Черкас відбулася попереджувальна акція, організована Черкаською національною Спілкою письменників України.
Наша професійна творча спілка 15 років у цьому приміщенні (а восени вже відзначаємо 45 літ із часу заснування) на Хрещатику виховувала і виховує обдаровану молодь, консультує літераторів, випускає книги, іде помежи народ, виховує патріотизм і любов до слова у наших дітей по школах і по бібліотеках; «старцює» на свої книжки, а потім їх роздаровує, аби українське слово означувалося у душах і умах нашого українського люду національним чуттям.

Що ж, ворожа москальська гібридна війна реалізовується цілком успішно через пофігізм представників постреволюційної влади в Україні.
… І дуже шкода, що саме з Шевченкового краю починається ця негативна тенденція, коли письменника викидають на вулицю. Пропонують якісь інші приміщення. Аякже, тут – центр міста, історична будівля, яка, вочевидь, комусь муляє око. Та головне питання не в тому, що митців слова виселили з приміщення, питання в тому, що виселяють Україну з України! Страшенний жаль бере, що животинне, матеріальне продовжує звойовувати територію духу. А це – крах для нашої нації.
… І дуже шкода, що митців, серед яких лауреати Шевченківської премії, ряду міжнародних літературних премій, не прийшли підтримати представники інших творчих спілок. А де бібліотекарі, педагоги, де політики, які б’ють себе кулаками в «патріотичні» груди. Хіба що кілька народнорухівців прийшли на акцію. Заявилися лише одиниці, та й то дехто мигцем пробіг повз акцію… Очевидно, синдрому «попандопала» несила збутися!?

Та й для більшості ЗМІ, яких запрошували на акцію, проблема письменницька виявилася другорядною (цікавіше ж, приміром, побувати «на мордобитії» міської ради…). Але «завтра» буде. І воно мусить бути за Україною.