Новина із категорії: Юлія Фомічова, RSS

Роздрукувати        Друкована версія
Коли дитина засинає, я сідаю до роботи. Це мій свідомо обраний шлях – не ходити у декретну відпустку у загальноприйнятому її значенні. Так було і того сонячного дня, коли Надійці було всього кілька місяців. Телефон стояв на беззвучному режимі й за пару годин її сну назбирав вісім пропущених.
«Треба відповісти», − підказав мені чемний внутрішній голос. І коли Надійка прокинулась, я почала набирати пропущені. Надійка щось у мене по ходу просила, я щось їй давала, однак десь на сьомому дзвінку моя спокійна ще тоді дитина несамовито кричала. Як я не намагалась її заспокоїти – в мене нічого не виходило. Я потелефонувала її хрещеній і сказала: «Вези нас до лікарні, з Надійкою щось трапилось».
Сама хутко зібрала дитину і пішла на вулицю виглядати. І тут, на моє здивування, на вулиці Надійка заспокоїлась. Зустріла сусідську дитину і нумо їй посміхатись.

Так я уперше в житті зіштовхнулась із істерикою власної дитини. Вона потерпала без моєї уваги і тому так реагувала. Мені стало соромно. І в той день я пообіцяла собі, що мобільний перестає бути пріоритетом. Тому вже давно накопичилось багато причин. Але такий був поштовх. В епоху месенджерів узагалі відмова від телефонних розмов, як на мене, цілком логічна. От сиджу я, пардон, на унітазі, вкрала для цього в дитини дві хвилини. І дзвінок. Не взяла. Поки руки помила, поки дитину, поки горщик, поки пити, повторний дзвінок. А я зараз не хочу бігти до телефона, бо дитина зі стільчика впасти може. Поки туди-сюди, збираємось на вулицю. Один черевик дитині вдягнула, а інший що – не вдягати, бо той же дзвінок? Вийшовши на вулицю, вже нема бажання передзвонювати тому, хто обов’язково спитає: «Куди ти пропала? Що за ігнор?». Ще й скаже, що переживає, бо мало що могло трапитися. Як щось згоріло чи хтось помер – напишуть СМС, зухвало говорю собі я.
Чи ніхто не образився? Риторичне питання. Спочатку образились ті, хто забороняв мені порпатися в телефоні у їхній присутності. Бо розцінювали це як неповагу до співрозмовника. Порпатися чи брати слухавку неповагою до власної дитини ніхто чомусь не вважає. Другими образились ті, хто до цього глузував: «Ой, буде вона займатись дитиною, знаємо ми, як ці мамаші дитину в пісочницю запхнуть, а самі сидять в телефоні». Треті. Треті не могли спочатку зрозуміти, чому я на повідомлення можу відповісти післязавтра. Почали просити вибачення, що відволікають. І почали говорити коротко і лаконічно: «Ми зараз за місто, через десять хвилин заїдемо, збирайтесь».

Так, моя робота часто вимагає терміновості, невідкладності й особистого спілкування. У гарячу пору я працюю в телефоні, де спілкуюсь і навіть пишу тексти. Крім того, й віслюку зрозуміло, що людина, яка працює віддалено, має бути постійно на зв’язку. Тому зовсім відкласти телефон я не можу. І думаю, що моя дитина розуміє, що я відповідаю на телефон тільки тоді, коли в тому є нагальна потреба. Не знаю, як буде далі, але зараз вона не просить у мене телефон, щоб погратися. Навпаки, якщо я спокушаюсь глянути одним оком стрічку новин, відбирає в мене його, вимикає, відкладає в бік і тягне гратися. Бо живе спілкування важливіше. Діти наше дзеркало. А щоб заперечити, треба змусити себе стати перед дзеркалом і спробувати проговорити дві фрази. Перша: «У мене на першому місці дитина». Друга – «У мене на першому місці телефон». Яку фразу зручніше сказати, те слід і брати за формулу життя.

П.С. Коли наша сім’я в зборі, мій телефон виконує одну функцію – навігатора. Якщо він не навігатор, то здебільшого вимкнений. Тому що або на першому місці сім’я, або на першому місці телефон. Шукаймо гармонію!

Теги: черкаси, черкаська область, мама, гаджети, телефон, дзвінки

Черкаси наживо

Щодень разом. І так уже 70 років. Подружжя Гуріних із Черкас святкує своє платинове весілля. Молодята-рекордсмени – однолітки, обом напередодні
Дитяча кімната більше схожа на реанімацію, а кожен день дається крізь непосильний біль. Таке щодення у 6-річної переселенки Аліни Ісаєвої. Дівчина
< >
Навчитися відпускати ...
Юлія Фомічова, RSS
День міста Шпола ...
Сергій Мошенський, RSS
Листи читачів «Нової Доби» ...
Тетяна Очеретяна, RSS