Загальна мобілізація: всеукраїнські навчання чи реальна необхідність?

Дата: 20-03-2014, 10:11

Юрій Сас, заступник голови Черкаської обласної організації КВУ:
– Оголошувати мобілізацію потрібно було ще з перших днів загрози. Не виключено, що вже в найближчі 2 – 3 доби надійдуть тривожні повідомлення про посилення агресії чи перехід кордону. За такий короткий термін щось устигнути буде важко, але потрібно. Вже зараз необхідно готуватися до військових дій, але без жодної паніки. У першу чергу варто оцінити, які об’єкти можуть бути під загрозою, які потребують посиленої охорони, на які сили можна розраховувати, хто є потенційно п’ятою колоною. Як-то кажуть, тут краще перепильнувати, ніж недопильнувати. Це найбільша загроза за всю історію незалежної України.

Нині найбільше потрібні досвідчені, грамотні командири. Нам потрібні інструктори, які в короткі терміни зможуть підготувати бійців. Потрібно провести хоча б короткий курс оволодіння зброєю і тактикою. Взагалі нам потрібне чітке розуміння бойового завдання: утримувати об’єкти, оборонятися, саботувати чи щось інше. Тому мобілізувати повинні, звичайно, військовозобов’язаних, але й решті розслаблятися не варто. Паралельно з офіційними військами повинне організовуватися ополчення. Всі охочі повинні готуватися, об’єднуватися, спілкуватися, щоб знати один одного, щоб знати, хто в разі чого готовий стати командиром, щоб координувати свої дії. Продумувати шляхи й засоби зв’язку, але без махновщини і самодіяльності. Все повинно бути цивілізовано й продумано.

Враховуючи те, що армію розвалювали цілеспрямовано вже понад десять років, особливих ілюзій щодо її боєздатності ніхто не має, тому ми повинні всіляко допомагати своїм військовим, стримуючи ворога, і зробити нашу територію, м’яко кажучи, дуже негостинною. Принаймні зробити так, щоб вони не почували себе так, як зараз дуже легко почуваються в Криму. Треба дати зрозуміти, що навіть цивільне населення, яке взяло зброю, готове боротися. Не треба створювати ілюзій, що тут Україна радісно готова пропонувати їм хліб і сіль.

Із політичної точки зору такі дії вплинуть на саму Росію і на країни Європи. Захід інертний, він дуже довго жив без війни. Дуже економічно успішний, тому йому важко піти на якісь обмеження, ускладнення налагоджених стосунків із тією ж Росією. Навіть на падіння своїх бірж на декілька відсотків він дивиться як на стихійне лихо. Але якщо Україна буде боротися, а не просто спокійно пустить агресора, західна громадськість не дасть просто так на це дивитися. Тут ситуація подібна до тієї, що була з Майданом. Якби Майдан розійшовся спокійно, ніхто б не здійснював тиску на українську владу. Ніхто б не допомагав, ніхто б не робив того, що було зроблено для нашої перемоги на Майдані. Якщо так само буде спротив окупантам, нам прийдуть на допомогу, в першу чергу, наші найближчі союзники: Польща, Туреччина й так далі. Якщо прийдуть вони, розклад буде зовсім інший, але до цього ми повинні тримати оборону якомога довше й ефективніше.
Олександр Туз, польовий гетьман Центрального округу, крайовий отаман Черкаського крайового товариства Українського козацтва, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, генерал-полковник Українського козацтва:
– Мобілізувати військовозобов’язаних українців потрібно, і робити це треба прямо зараз. Якщо сидіти й чекати, що все якось минеться, можемо отримати і в Києві те, що нині маємо в Криму. Про це навіть говорити нічого. Питання в іншому: де зараз узяти обмундирування, зброю, техніку? Хто буде навчати призовників військовій науці? Сьогодні військкомати просто тріщать по швах, бо всі добровольці прийшли записуватися. Але ж їх треба навчити. Причому навчання потребують не лише юнаки, а й, скажімо, такі досвідчені бійці, як я. В юності, під час проходження служби в Афганістані, я міг керувати БТРом. Наче пройшло не так уже й багато років, але нині вже не пам’ятаю, де там яку клавішу натискати й за який важіль смикати. Я навіть не кажу про те, що за цей час військова техніка змінилася. Стала більш сучасною і складнішою в керуванні. Щоб опанувати її, потрібен час і люди, які можуть навчати. Ще сумніша ситуація з авіацією. Нині в Україні багато пілотів: і військових, і цивільних. Багато з них навіть брали участь у бойових діях, і за станом здоров’я можуть літати, але ті машини, які вони могли б підняти в повітря, вже давно застаріли й були списані. Для того ж, щоб літати на сучасних винищувачах, потрібно довго вчитися.

Саме тому ми, українське козацтво, як-то кажуть, обома руками підтримуємо мобілізацію. Але в першу чергу мобілізувати потрібно не піхоту, а військових спеціалістів: пілотів, артилеристів, зв’язківців, мотористів. Тільки призивати не для того, щоб кидати з автоматом на танки, а щоб навчати. Часи ура-піхоти вже пройшли. Сьогодні воює в першу чергу техніка. Той же російський «Град» може накрити до 10 квадратних кілометрів. Герой із гвинтівкою, який сидить в окопі, навіть прицілитися не встигне.

Піхота потрібна також, але її роль має бути, ймовірніше, політична, ніж військова. Загальна мобілізація в першу чергу покаже Росії, що ми готові відстоювати свої інтереси. З іншого боку, це неодмінно викличе резонанс на Заході. Можливо, нарешті, перейде від слів до якихось реальних дій Міжнародний альянс. Про свої обіцянки мають згадати Америка, Англія, Румунія, Німеччина, наш найближчий сусід Польща та ін.

Разом із тим, мобілізувати треба не лише армію, а й усю країну. Потрібно в оперативному режимі відновити оборонні підприємства, що існували в радянські часи. Бо сьогодні в Україні немає не лише навчених людей, а й своєї техніки, зброї, обмундирування. Зараз ми ходимо в патруль по охороні громадського порядку разом з міліцією. В нас чимало козаків мають форму, але є люди, в яких форми немає. І вони купити собі її не можуть, бо бракує коштів. Ми попросили допомоги у військових, і виявилося, що їхні склади пусті. Звернулись до Оршанця – така сама ситуація. У військкоматах теж обмундирування немає. Я починаю підозрювати, що, не дай Боже, коли скажуть „до зброї”, то нам доведеться діставати з військових складів (отих, що в Руській Поляні) маузери, револьвери й карабіни, із яких останній раз стріляли ще в період Революції.

Тому потрібно знову запустити військову промисловість, вкласти гроші в оборонні підприємства, які раніше були: танковий завод у Харкові, авіаційний завод у Запоріжжі, оборонні підприємства в Дніпропетровську, в Умані, в нас, у Черкасах. Якщо все це робити з розумом і швидко, вже через півроку ми матимемо сучасну армію, озброєну за останнім словом техніки, а до того часу потрібно усіма можливими силами відтягувати бойові дії.
Ігор Павлов, голова Черкаської міської організації Спілки ветеранів Афганістану:
– Мобілізація сьогодні потрібна. І що швидше, то краще. Не секрет, що за останні роки армія в нас практично ліквідована, а Батьківщину все одно захищати треба. Тих же сил, які проходять зараз дійсну військову службу, на це просто не вистачить. Крім того, армія ж потрібна завжди: сьогодні конфлікт із Росією, завтра може бути з Європою, післязавтра ще з кимось. Тому необхідно показати свою силу іншим державам: що ми не лише просимо про допомогу, а й можемо протистояти агресору, що люди згідні захищати свою Батьківщину і для цього в нас є і сили, й усе необхідне.

Сьогодні багато говорять про низький рівень нашої військової техніки. Я не міністр оборони і не начальник штабу, тому не можу свідчити про те, в якому стані зараз бойова техніка.

Вважаю, що нині важливіше подумати про те, кого саме потрібно мобілізовувати. Щоб людина могла адекватно діяти на полі бою, треба, щоб вона пройшла піврічний навчальний курс, щоб освоїла певні навички, тактичні знання, вміння володіти зброєю тощо. Тому призивати сьогодні потрібно у першу чергу військовозобов’язаних. Люди, які служили в армії, мають уявлення про дисципліну, а це на війні найголовніше. Крім того, вони зможуть швидко відновити призабуті знання та навички і влитися в ряди армії.

Всі решта можуть узяти участь в мобілізації на правах народної гвардії. На таку підготовку знадобиться значно більше часу. На жаль, одного бажання й героїчного духу для перемоги замало. Лише підготовлених, дисциплінованих бійців можна перетворити на єдину силу, а за тиждень цього зробити неможливо. Крім того, суттєве значення має рівень фізичної підготовки. Якщо декого у свій час не призвали в армію через фізичну непридатність, то для цього були певні причини. Бажання в багатьох є, але якщо в армії будуть люди, які за станом здоров’я не можуть там перебувати, нести на собі озброєння, вирити окоп, зайняти позиції, то це буде тільки гірше для армії. Вони гальмуватимуть усіх. Коли люди підуть в атаку, а позаду будуть задихатися й падати бійці, в яких раптом відкриється якась хронічна хвороба, то їх доведеться нести на руках. А це означає, що, крім хворого, з бою доведеться виводити ще двох-трьох чоловік.

Сьогодні багато говорять і про військову допомогу від країн Західної Європи чи НАТО. На мою думку, те, що цієї допомоги ще й досі немає, для України лише на краще. Я дуже добре знаю, що собою являють дії миротворців. Повірте, «попросити» піти війська Західної Європи чи Америки з України буде не легше, ніж російські – з Криму. Тому варто зважати на власні сили й на своїх людей. А патріоти, які з готовністю вийдуть захищати свій край та свої сім’ї, в Україні знайдуться.
До захисту України повинні бути готові всі чоловіки, тому всі - на мобілізацію
Війна - справа професійних військових
До чого вже всі ці слова? Крим втратили, а далі Росія не піде
Інше

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода