То де ж він… український гумор?

Згадуються роки дитинства. По телевізору (з Києва…) урочистий концерт. Хтось із сім’ї його дивиться, хтось ні. Але коли оголошували, що виступатиме Андрій Сова, а він просто блискуче читав український гумор, то до голубого екрана збігалися усі. Бо було і справді ж – і смішно, і цікаво! Естафету від Андрія Сови прийняли Анатолій Паламаренко і Анатолій Литвинов (нині уже покійний). Але нині хоча Анатолій Паламаренко не раз демонстрував відмінну творчу форму, не так часто український гумор у його виконанні можна усе ж і чути, і бачити.
Та і дотепна передача «Від суботи до суботи» уже не звучить на хвилях Українського радіо.
Отож як автор, бодай на дещицю причетний до такого непересічного явища, як УКРАЇНСЬКИЙ ГУМОР (а я вважаю, що він – один з кращих у світі…), хотів би запитати і себе, і всіх інших – то де ж він… український гумор?!
А він же скрізь, а він поруч – у посмішках перехожих, у соковитих висловлюваннях пасажирів маршруток, у непереборному оптимізмі (попри усі непрості випробування!) учасників АТО! Бо гумор – це ознака нашої сили… Бо гумор – це одне з джерел нашої сили!

Поділюся невеликим секретом. Я більше гуморист, аніж сатирик, але на початку 2017 року мене раптом потягло на сатиру. Написав доволі розлогий сатиричний вірш і, на мій погляд, досить вдалий. І тема актуальна – мовляв, усе у нас є, а от журналу «Перець» (бо потонув у бурхливих хвилях ринкової стихії!) нема… Як же це так?!
Вирішив уже надсилати написане до рідної письменницької газети – до «Літературної України». А відразу ж – сумнів… А раптом у питанні – є «Перець» чи ні… – відбулися зміни! Як же уточнити істинне положення речей?! У бібліотеках (навіть у обласній!) відшукаєш далеко не кожне українське видання. Але вихід знайшовся. На кожній пошті є відповідні довідники щодо передплати. Довідники не такі вже й актуальні, бо з нашими грошима – не дуже напередплачуєш! Але переглянувши сторінки подібного (переповненого потрібною інформацією!) довідника можна переконатися – функціонує, на наше щастя, якийсь журнал чи якась газета… чи вже, на превеликий жаль, ні. Знаючи наші проблеми з книговиданням, особливої надії на приємну несподіванку не було. Перевіряв – задля годиться… І раптом – о диво! – на одній з сторінок знаходжу: журнал «Перець»… Щоправда, якщо бути… ну, зовсім точним… то написано було «Перець. Весела республіка». Але інтуїція мене (як я потім переконався!) таки не підвела – та це ж він… «Перець»! Але вже відроджений… оновлений… завзятіший і цікавіший.

Вірша свого до «Літературної України» я так і не надіслав, але відчував при цьому не сум чи розчарування, а радість… Радіючи і як читач, і як автор-гуморист!
А в червні я, звичайно ж, передплатив для себе «Перець» уже у новому форматі. І одержавши свіженький, липневий номер флагману нашого національного гумору (що так несподівано відродився…), я був, кажучи відверто, – аж ніяк не розчарований і формою його, і змістом!
По-перше, надто вже потужна творча компанія згуртувалася навколо «свіжоспеченого» (але з давніми традиціями… ) видання. Така творча співдружність – не розчарує!
По-друге, тираж… 14 тисяч… За наших з вами умов для новоствореного (хоч і відродженого…) видання – це дуже непогано!
По-третє, творче обличчя новоствореного видання загалом продовжує усталені тенденції «Перцю» старого формату.
Але є і свіжі мотиви… Ось ви, любий читачу, замислювались над питанням – а яка ж вона… українська епіграма?! А «перчани-республіканці», судячи з публікації у липневому номері, над цим замислюються. І замислюються активно.

І ще одне… украй суб’єктивне зауваження. «Перець» старого формату, як мені це інколи здавалося, був надто вже перенасичений матеріалами фейлетонного жанру і «бородатими» анекдотами. Сучасні ж автори-гумористи були представлені у ньому надто вибірково і вельми дозовано. Отож у читача не могло не виникнути запитання – а чим же вони (автори-гумористи…) займаються?! Може, чай з лимоном п’ють… а гумористичних творів і зовсім не пишуть! Судячи з того номера новоствореного «Перця», який мені поки що вдалося прочитати, сучасні українські гумористи, нарешті, зробили у «чаюванні з лимоном»… рішучу перерву. І це не може не радувати.
А до роздумів, приведених вище, додам і свіженьку усмішечку. А тема… Тема і хвилююча, і вічна! Студентська тема… Пропрацювавши немало літ викладачем, ну як же не торкатися цієї і важливої, і цікавої теми?!

НА ЗАСИПКУ (Усмішка)

Знайома всім життєва драма,
Де – шторм і штиль… вогонь і лід!
В аудиторії екзамен,
То ж хвилювання – більш, ніж слід!

Та, звісно ж, радість… не зажура!
Бо непоганий все ж… стан справ.
Вийшов Дмитро, зітхнув похмуро
І тихо мовив: – Ледве здав…

Іван схвильовано і хрипко,
А він що не кажи – козак!
– Було питання на засипку?!
– Та ні… засипався і так!

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x