Головним питанням, яке стоїть перед будь-яким підприємством сьогодні, – пошуки ринків збуту. Цукровий завод не є винятком із цього правила. Лише за наявності стабільних угод із споживачами солодкої продукції титанічна праця з відновлення величезного підприємства дасть гідний результат. Про непрості будні підприємства й особливості ведення цукрового бізнесу в Україні розповідає технічний директор ТОВ «Панда» «Тальнівський цукровий завод» Іван Шкребтій.
– У радянські часи на Черкащині працювали двадцять чотири цукрові заводи. У цьому році працює лише два. Навіть людині далекій від цукрової справи з цієї сумної статистики стане зрозуміло, наскільки непросто сьогодні виживати цукровим заводам. Наш завод має довгу і непросту історію. У 2010 році ТОВ «Панда» вдалося практично врятувати його, викупивши в підприємства, котре збиралось порізати обладнання на металобрухт. Я почав тут працювати практично того ж року. Брав безпосередню участь у пошуку спеціалістів, модернізації обладнання, відновленні виробничого процесу. У нього вкладалися величезні кошти. Виробництво осучаснили і значною мірою автоматизували. Та найважче було знайти спеціалістів, які б могли працювати з обладнанням. Після занепаду цукрової галузі в регіоні професійних цукроварів просто не стало. Ми давали оголошення в місцевих газетах, запрошували спеціалістів по радіо. Навіть їздили по населених пунктах, в яких раніше працювали заводи, і шукали людей там. Зрештою вдалося зібрати повний штат працівників.
За словами технічного директора заводу, на прохання місцевих установ і навіть звичайних жителів виділяється техніка, матеріали. Агропідприємства, що забезпечують завод сировиною, допомагають сільським радам, ремонтують дороги тощо.
Головною проблемою підприємства, що виробляє цукор, на сьогодні є не обладнання і навіть не кадри, а майже повна відсутність ринків збуту готової продукції.
– Від самого початку роботи оновленого заводу йому доводилося працювати далеко не на повну потужність і з певними перервами. У 2014 році стало зовсім сутужно. Україна втратила економічні зв’язки з Кримом, Донбасом і агресивним східним сусідом. Від цього постраждали багато підприємств по всій країні. І наше в тому числі. Крім того, вартість цукру різко впала. Завод довелося зупинити. Лише через два роки ціна піднялася і вдалося знайти споживача для нашого товару. Вирішили знову запустити підприємство. На жаль, це не так просто зробити, як сказати. За 2 роки деяке обладнання зіпсувалося, а деяке – морально застаріло. Довелося знову займатися відновленням.
На щастя, більшість із цих проблем сьогодні вже позаду. Підприємство стабільно працює і виробляє продукт. Але переважна частина нашого цукру знову ж таки йде… на склад. Хочеться вірити, що вже найближчим часом удасться знайти споживача для нашого продукту. Сьогодні ж завод працює переважно на майбутнє і частково на вітчизняного споживача. Наш товар нічим не поступається європейському. Свідченням цього є всі необхідні дозволи й сертифікати. Зокрема й дозвільні документи по екологічній службі: проекти водокористування, дозвіл на скиди вод, на викиди в атмосферу забруднюючих речовин тощо.
