Про книгу «Ретроград»

З приємністю прочитав книжку Бориса Юхна «Ретроград». Автор кілька разів посилається на мої коментарі до неї, то я хочу додати дещо до прочитаного. Йтиму сторінка за сторінкою.

Кінотеатр «Дніпро». Варто пригадати, що його директором був Олександр Михайлович Люндовський, засновник обласної організації Союзу філателістів. І перша виставка поштових марок відбулася саме у кінотеатрі. О. Люндовський став збирати марки ще в дитячі роки в Златоусті і був причетний до так званої Златоустівської платформи, яка зробила філателію засобом виховання молоді. До Черкас він прибув у складі танкової дивізії. З філателістів я пам’ятаю начальника ливарного цеху машинобудівного заводу Володимира Пустовіта, лікаря Олександра Лукина з Гельмязова, який під час війни був в РОА, пережив Колиму і у наш час знову став жертвою КГБ. Варто дослідити нелегку історію черкаської філателії.

Першотравневий парк був цвинтарем ще за пам’яті сучасників. Усі поховання там і залишилися. Тоді часто ніби перепоховували. Коли копали фундамент під дошку пошани на розі Комсомольської і Шевченка, то екскаватор викопав кості воїнів і це викликало протести людей. Абияк викопували останки біля рафінадного клубу. Люди зробили пам’ятничок на могилі над рікою в кінці вулиці Вербовецького, але його теж зруйнували. Цвинтарі залишилися й на дні водоймища.

На стор. 54 згаданий голова міської ради. Насправді – її виконавчого комітету. Щодо перемог команди з ручного м’яча варто пошукати в її історії прізвище Вунтесмері.

Ст. 69 Борис Абрамович Фрумгарц. Пам’ятаймо також Осипа Григоровича Айзенберга з «Черкаської правди» – журналіста високого класу і літописця Черкас. Коли померла його дружина Ліля, домовину я ніс з відомим кінорежисером Віктором Мережком, приятелем Осипа.

Ст. 78 – йдеться про Марію Карпівну Зінченко, дружину фотокореспондента Олександра Резнікова, який був фронтовим офіцером-артилеристом, але зазнав репресій за те, що з своєю частиною потрапив у вороже оточення. Вона працювала у відділі внутрішнього життя з Б. Фрумгарцем. Г. Кавіцька не була кореспондентом, далі в тексті правильно написано, що вона з «Зеленого гоподарства». Дружина Анатолія Кавіцького з відділу пропаганди, колишнього танкіста.

Пароплави – незабутнє диво Дніпра. Повільно йшов пароплав до Києва, ніч зоріла спокоєм, на пристанях чулися голоси, селяни везли до міст плоди полів і садів. Базари повнилися добром з пароплавів. Судна на підводних крилах не мали такого чару. Біля пристані в Черкасах стояв буксирний пароплав «Механік Микита Шантер». А сама дерев’яна пристань була оазою тиші і пахощів. Варто сказати, що «Добриня Никитич» був не буксир, а рятувальник. Рибна інспекція мала корабель військового зразка «Комсомолець», який виводив на простір ріки капітан Анатолій Прошутинський, який виріс на водах сибірської Лени, де зустрів випускницю Київского університету Майю Дрозд, яка й привезла його в Україну.

Ст. 122 – було звання Герой Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота зірка».

Про аеропорт. Спершу біля Водоканалу базувалася ланка літаків По-2. У 1957 році виділили поле біля дороги на Смілу. До «кукурузників» По-2 додали потужніші літаки Ан-2. Я не сказав би, що вони працювали для населення «за залишковим принципом», бо щодня з Черкас були рейси на Умань, Київ і Жашків, а також транзитні рейси інших авіазагонів. Восени 1959 року Москва наказала знищити усі По-2, бо почали втікати на них за кордон. Я теж ламав ці машини. Для медицини відтоді (санітарна авіяція) працювали Як-12. Варто згадати про панно Сергія Сосуліна в аеровокзалі на честь братів Касяненків. До речі, пізніше до Черкас прибували надважкі літаки, але газета про це мовчала через заборону цензури, бо не можна було розголошувати можливості летовища, запасного для Борисполя. Не можна було фотографувати на летовищі, а коли пароплав минав на Дніпрі міст, пасажирів вигонили з палуби.

Про якість промислової продукції варто згадати КСУКП – Комплексну систему управління якістю (качеством) продукції – типову новацію соціялізму. Систему проголосили, але якости не досягли.

Система політичної освіти мала дуже широке охоплення. Діяли численні школи і гуртки, вечірні університети. Декому було дозволено навчатися самостійно. Я ходив до вечірнього університету міжнардних взаємин, на якому у залі планетарію старий політпрацівник Скнарін молов різні дурниці про ворогів соціялізму з Югославії, хоча на той час вже співали:
Дорогой товарищ Тито,
Ты тепер нам друг и брат.
Как сказал Хрущев Никита,
ты ни в чем не виноват.

Про оновлення м’ясокомбінату. Раніше ми купували дешеві свинячі голови, з яких можна було приготувати багато смачних страв. Опісля їх завдяки ФРН стали переробляти на консерви і ми втратили цей народний харч. Якось я був на м’ясокомбінаті і побачив робітника, який лопатою кидав штучний сніг у ковбасний фарш. Я запитав, скільки треба вкидати. Він пояснив, що кидає, доки є той сніг, потім привозить новий візок з снігом. Це теж була КСУКП.

Дружина «коменданта рейхстагу» Федора Матвійовича Зінченка Зіна Сергіївна під час вечері у цій родині розповіла мені, що на шкіргалантерейній фабриці, де вона працювала, діє особливий відділ пошиття хутрових шапок і одягу для номенклатурного начальства. Я знайшов цей відділ на фабриці і написав у газеті про нього. Опісля газета дала виправдання, що я помилився. Головний редактор Євген Миколайович Гольцев пояснив мені: «Приходив директор фабрики Назарний, а потім був дзвінок з обкому партії. Ну, ти розумієш». Ательє з пошиття одягу для еліти було біля 15-ої школи і там завжди чекали авта зі спецномерами.

Шовковий комбінат. Секретар парткому Євдокія Чилік була стривожена: «В одному з цехів виявили двох баптисток. Ніби зразкові робітниці, але баптистки. Ми до них прикріпили комсомолок для перевиховання».
М. Ліхцова не могли звільнити з обкому партії. Це було б погано для партії. Його перевели в обласне управління по пресі, де за ним наглядав Микола Доскоч (потім в оповіданні М. Ліхцов назвав його Дострибайлом), а звідти арещтували. Так і Василя Захарченка арештували не в Донбасі з В. Стусом, а в Черкасах, щоб не було мови про організований протест. Мені в КГБ відразу сказали: «Посадили Захарченка, посадимо й тебе». Потім Захарченко пояснив мені, що двоє з однієї редакції – це було забагато. А от Анатолія Івановича Мураєнка з посади начальника управління по пресі вислали на пенсію негайно. Він вранці їхав на роботу в одному ліфті з Лутаком. Той відчув запах перегару. Через 15 хвилин Мураєнкові повідомили, що він вже пенсіонер. Він опинився в моїй групі преси у НДІТЕХІМі, де були Жори, Лори, Бори і Суки – Жены ответработников, Любовницы ответработников, Братья ответработников и Случайно уцелевшие кадры.

«Можете зазирнути у біографічний довідник «Журналісти Черкащини 1954-2004 років». Зазирнув і не знайшов там … себе. Ніби працював у «Черкаській правді» і на радіо… Може, не варто було їхати до Америки? Зате в книжці є Галина Буркацька – голова правління колгоспу імені Хрущова (пізніше – «Радянська Україна») з Геронимівки, Омелян Парубок – ланковий механізованої ланки з вирощування цукрових буряків колгоспу імені Суворова з Баштечок, Валентина Левчик – доярка колгоспу «Більшовик» села Дмитрівки та інші в цілому гарні люди.

ЗХВ. Директор І. Грицьков дбав про робітників. Першим заснував оселю відпочинку у лісі – спершу на воді був дебаркадер, потім будинки, дитячий табір. На заводі було підсобне господаство, яке забезпечувало їдальні і магазини харчами. Мінхімпром навіть скликав всесоюзну нараду директорів, щоб повчилися на цьому підприємстві.

50-річчя «Черкаської правди». В Україні почалося нагородження обласних газет і Є. М. Гольцев делегував мене до Києва на пошук черкаської газети з 1918 року. Я перечитав купу газет у сховищі в Софіївському соборі, у Бібліотеці ім. В. Вернадського. Особливо цікаві були чотири денікінські газети у Черкасах. Але більшовицької газети не знайшов. Вирішили, що черкаську газету друкували в Умані. Проте орден дали. Директор Іституту історії АН УРСР Андрій Скаба підписав довідку про 50-річчя. Хіба йому важко? Було свято. Мені дали місячну платню і підвищили у посаді. Назву «Робітничо-селянське око» дали за конкурсом читачів. Пропозиція була з Золотоноші. Адже газета не стільки інформувала скільки викривала куркулів і ворогів народу. Потім була ще «Радянська думка».

Том історії «Черкаська область». Цього разу мене делегував до Києва обком партії, щоб я читав і виписував про черкаські міста і села з польського багатомного видання. Це було дуже цікаво: я побачив справжню історію міст і сіл від заснування кожного з легендами і міфами. Списав багато блокнотів. Але мої виписки не знадобилися, тому що до виданого тому увійшли лише дані про заснування первинних партійних організацій та колгоспів, про передових свинарок і доярок. Я попросив в обкомі партії повернути мені записи, але мені сказали, що вони вже передані до архіву.

Кінофільм «Дозвольте зліт!» «насправді до кіношедеврів не належить». Не зовсім точно. Фільм і досі користується популярністю в інтернеті, знятий за книгою Володимира Куніна «Пілот першого класу». В. Кунін написав ряд книг, які читали навперейми. За його сценаріями знято 20 фільмів і кожен став подією. Міністерство цивільної авіяції втручалося у фільм з Черкас. Було заборонено оригінальну назву, сюжет з катастрофою літака Ан-2. Це цікавий і пам’ятний фільм. У ньому можна побачити багатьох працівників Черкаського аеропорту.

До розповіді про фільмоскоп хочу додати власний спогад. Коли я був вихованцем Головчинецького спецдитбудинку ім. Сталіна, то отримав в дар 10 рублів від Ніни Карнаух, врятованою моєю мамою з гетто у Старокостянтинові й переданою до лісу. Вона з партизанського загону потрапила до Москви і там вчилася. Саме була олімпіяда художньої самодіяльности дитячих будинків у Проскурові і я там теж був, то купив собі за ті гроші діяскоп і єдиний фільм до нього. Дивитися треба було в окуляр на світло. Половина дитячого будинку передивилася той фільм. А потім я проміняв діяскоп на лижі.

О, пригадалося про спецдитбудинок. Він був спец, бо мав своє господарство – поля, коні, свині. Минув час, я працював у НДІТЕХІМі, коли мій директор Мирослав Мар’янський прийшов з Соснівського райкому партії стурбований і викликав мене. Перший секретар райкому Галина Ратушна попередила його, що я приховую своє минуле, бо виховувався в спецдитбудинку. Секретарка виявила пильність, бо вважала наш дитбудинок колонією для малих злочинців.

Театр. Коли я побував у Форті Шевченка на Мангишлаку, то написав п’єсу «Агата» про нещасливий роман Тараса Шевченка і Агати Ускової. Артисти обласного театру узялися зіграти її по радіо. Монтаж виконала Таня Черевишня. Згаданий у книжці Супрунов грав Іраклія Ускова. У мене є запис цієї радіопрограми і я з приємністю чую голоси черкаських артистів. От на гонорар їм грошей радіо не мало.

Кінолабораторія НДІТЕХІМу була в СРСР важливим центром науково-технічної інформації щодо хімічної промисловості. Тепер у нашому «Українському селі» в США живе кінооператор Володимир Стецун, який зняв ряд стрічок. Мені довіряли окремі сценарії. Один з них був присвячений 30-річчю Ради економічної взаємодопомоги. Велики й фільм мали знімати дві черкаські кіногрупи в усіх країнах соціалістичного табору. Коли вони вже були готові вирушити в дорогу, сталася прикрість: виїзна комісія Черкаського обкому партії заборонила мені виїзд як виключеному з КПРС. Кінооператори опинилися у важкому становищі, бо лише я, сценарист, володів інформацією. Усе ж попри вибрики партії ми зробили фільм і він був показаний в ряді країн.

Про Володимира Сокоренка бережу найкращі спогади. Він був в числі тих, хто тепер був би потрібен хворій Україні. Але йому зашкодили «прихватизатори» типу Костянтина Ястреба і його оточення. Я хотів прочитати книгу Сокоренка і мені ніби її вислали, але далі пошти книга не пішла.

«Гармата з дулом у бік Німеччини». Я був на відкритті. Коли її встановили, один з мешканців привокзальної вулиці побачив, що група молодиків хоче стягнути гармату з постаменту і викликав міліцію. Виявилося, що гармату тягнув його син з ровесниками.
«Потужність Черкаського консервного заводу…». Щоліта наш науковий інститут виряджав бригади на консервний завод. Пригадую, як мені випало вночі вантажити великі металеві коші з склянками зеленого горошку в автоклави.У кожен вміщалося два коші по 500 склянок у кожному. Я не завжди потрапляв у автоклав і склянки сипалися долі. Під ногами було місиво з горошку і скла. Горошок був застарілий, перезрілий, бурий. Але у переході цеху я бачив готові до вивезення піддони з справді зеленим горошком. Їх мали вивезти до Москви. У інституті зі мною працювали два колишні начальники з консервного заводу. На нічній зміні студентці пошкодило конвейєром ногу і тих начальників перевели з горошку у сферу науки, де конвейєрів не було.

Будинок з антресолями дістав таку назву після появи у «Правді» однойменного фейлетона про елітні помешкання місцевого начальства. Лутак теж жив з антресолями і дружиною Марсель.

Ще в книзі було про завод хімічних реактивів. Я писав історію цього заводу. Він виник на базі заводу з переробки кок-сагизу на природний каучук. Коли каучук став синтетичним, заводчани почали робити шкільні набори «Юний хімік», а також шкільні фотозбільшувачі. Саме останні заохотили столицю розмістити в Черкасах завод «Фотоприлад», який спершу був на заводі хімічних реактивів, а потім перейшов в будівлі промислової артілі. Дуже таємний завод…

Ще є згадка про Григорія Петровського. Насправді він постійно приїздив до Черкас, де головою Шевченківського окружкому (тодішньої влади) була Марія Остапівна Левкович, заступник секретаря Центрального Виконавчого Комітету Української СРР. Мабуть, нам її прохання він організував будову палацу культури рафінадного заводу до 10-річчя революції у 1927 році. Залу палацу розписали київські монументалісти-бойчуківці. У пізніші роки, коли директором заводу був Кость Українець, панно забілили. А можна його відкрити тепер? У 1935 році М. Левкович заарештована органами НКВС «за контрреволюційну діяльність та зв\’язки з керівництвом Польської організації військової. Була позбавлена волі в Ухто-Печорському виправно-трудовому таборі, Лук\’янівській в\’язниці у Києві, Ярославській в\’язниці, у виправно-трудових таборах Магадана, де пізніше проживала на засланні.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x