Новина із категорії: Юлія Фомічова, RSS

Роздрукувати        Друкована версія

Початки

Початки
Юлія Фомічова, RSS
Дата: 26-10-2017, 13:24.
Спочатку була кава… Ні, не так. Спочатку був чай, терпкий, як полин. Вона попросила каву, а він приніс їй чай. Три чашки поспіль. Вона дуже хотіла кави, бо для неї і день не почнеться, якщо не вип’є кави. Але оскільки він пригощав чаєм, вона пила чай… І була щаслива з того.
Потім не було кави ще дев’ять місяців. Поки була при надії. А тоді ще півроку, поки годувала груддю. Але і зараз, коли вранці вона чекає каву в ліжку, він приносить їй чай… І тоді день починається ніби вперше…

Спочатку було слово. Ні, то було не слово, то був крик новонародженої. Хоча ні, все-таки слово. Анастезіолог сказав: «Дівчинка». А тоді вже крик. Вона так хотіла почути цей крик, що попросила спинальну анастезію, а не загальний наркоз. Коли її перевели в реанімацію, медсестра щось казала про гроші на суміш і про дозвіл на щеплення. Вона попросила телефон. «Я тебе вітаю, вона народилася», − сказала у слухавку. І він довго сміявся
Спочатку він сказав їй: «Бережи себе». А тоді вона щодня повторювала йому це ніби заклинання. «Бережи себе» − це означало «кохаю, молюсь, чекаю, поїж, відпочинь, поспи, не гарячкуй». Так багато відтінків несла в собі фраза: «Бережи себе». Вона промовляла її, а молитвою і мудрістю намагалася берегти всіх трьох.

Спочатку був Бог. Він ніс любов. І з тої любові проростала ще любов. Хоча ні. Спочатку був гріх. Але хто він такий порівняно з любов’ю, якою є бог?
Спочатку була мрія. І коли вона здійснилася, вона берегла це ніби віфлеємський вогонь, аби тільки не згас…
І вона здригалася під час слів «І тільки смерть розлучить їх», бо їй здавалося, що вона, смерть, всюди – зазирає у вікно, пробує дверну ручку, чи раптом не забули зачинитися, падає отруйним дощем, проникає отруйною водою…

Спочатку була війна… Але ця війна породить мир. Вона це зрозуміла, коли народжувала Надію… І тепер чекає…
Спочатку був біль. Так влаштований світ, що нове життя і нова любов не народжується без болю. І вони разом долали той біль. І деякі рани досі болять, але в них є життя і це головне.
Це так важливо – коли думаєш, що вже кінець, згадувати про те, що було спочатку – чай чи кава, слово чи крик, любов чи хвилювання, Бог чи гріх, мрія чи пристрасть, війна чи мир, біль чи життя… Завжди треба згадувати, що було спочатку. Бо будь-який кінець – це новий початок.

Теги: черкаси, черкаська область, життя, народження, любов, Юлія Фомічова

Черкаси наживо

Черкаський «Плюшкін». 76-річний черкасець понад 10 років складає на своєму подвір’ї непотріб. Речі збирає по смітниках і все несе додому. Сусіди
Росія повертає ракети на рейки ...
Лев Хмельковський, RSS
Донька Шевченківського краю ...
Сергій Мошенський, RSS
Є у Городищі – ...гуморист! ...
Володимир Даник, RSS