Хвали мене, моя губонько

Як стати супермамою? Я не знаю відповіді на це питання. Мені здається, що ніяк. Але разом із тим, я переконана, що вони є, ці супермами. Я думаю про це тоді, коли за столиком в кафе свої брудні джинси, які тільки півгодини як з-під праски, бо дорогою до кафе моя дитина попросила «ап» (тобто на ручки), а перед цим смачно побовталась у калюжі. І в «ап» я відмовити не змогла (бо кому треба ця зайва істерика, якщо ми поспішаємо на зустріч), і джинси чистими бути перестали. І от сиджу я, трохи затерла їх серветкою, дивлюсь у вікно, а там мама з двома синочками, один на машинці, другий на самокаті, вона неспішно говорить по телефону, дивиться за ними одним оком, а сама в таких рожевих спокусливих і ЧИСТИХ брюках, що мені під землю провалитися можна.

Спочатку я плакала. Ви не плакали, ні? Що нічого не встигаєте, що посуд не миється так вчасно, як хотілось би, що зуби чистяться о 16.00 в кращому випадку, що з шафи дістається, що скраю лежить, а не те, що підходить до черевиків, що голову не пам’ятаю, коли мила… А потім близькі люди мені почали підказувати: «Так ти ж працюєш!». Я не вгавала, мовляв, у декого взагалі народилася трійня і вона оно постить, як читає новий роман, а я… Що я останній раз читала не по роботі? Фейсбук? А потім мене попустило. Сталося це зовсім випадково, як і багато геніальних речей у нашому житті. Оскільки з ростом Надійки росла кількість моїх робочих завдань, а у міру того, що я живу з нею сама, і завдань побутових (бо коли, скажімо, дитина тільки на грудному вигодовуванні – це одне, якщо в домі є печиво «Марія» – уже в радість, а коли вона починає вимагати сніданок, обід, вечерю і компот, стає трохи складніше), я почала дещо іноді забувати. І щоб не забувати, почала складати у нотатках в телефоні план роботи – тобто завдання. Виконала завдання – натиснула деліт – і рухаємось до наступного. Відчуття того, що я все-таки щось встигла завдяки отакому легкому прийомчику, дуже мені сподобалось. І я почала хитрувати і писати туди найелементарніші завдання. Інколи вони лишались у голові, але я їх із задоволенням подумки викреслювала. Помила голову – деліт, поїла двічі за день – деліт, вдягнула дитину в попрасоване – деліт. Сама вдягнулась у випране – деліт, спитала «як справи?» у приятельки, з якою вже півроку не спілкувалась за браком часу – деліт…

У власному змаганні самої з собою у кількості за день викреслених завдань у мене почав підніматися настрій і навіть самооцінка. Мені почало здаватися, що я все встигаю. Принаймні з’явилася така ілюзія. Я хвалила себе за вимиту підлогу, провітрену квартиру, допиту вранці, а не увечері, каву. І життя пішло на краще. Хоча може, то так співпало?
Може, кому треба такий лайфхак. Беріть) Безплатно)

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x