СУСПІЛЬСТВО


Новина із категорії: Новини » Суспільство

Роздрукувати        Друкована версія

Вікторія Кондисенко: «Фотографія для мене – “це гра ляльками”»

Дата: 14-11-2017, 15:41.

Вікторія Кондисенко: «Фотографія для мене – “це гра ляльками”» Для неї фотографія – особливий вид медитації, для нас її фото – витвори кулінарного та художнього мистецтва. Вікторія Кондисенко – фудфотограф, за свій професійний шлях «посмакувала» багатьма професіями, та свідомий вибір перетворити фото у бізнес і при цьому робити те, що їй подобається зробила 10 років тому. Нині ж каже, абсолютно не шкодує й розвиває цей напрям і далі. Про дзен у фотографії, їжу в кадрі, українську культуру, істинну вишивку, дизайн та блогерство розповідає черкаська фотограф, майстриня і громадська діячка Вікторія Кондисенко.

Вікторія Кондисенко: «Фотографія для мене – “це гра ляльками”»Аматорською фотографією у родині Вікторії займався тато. Він і дав уперше до рук дівчинці фотоапарат, навчив користуватися технікою, пізнавати кадр і проявляти плівки.
– Це відбулося у шкільні роки, десь 86-го. Тоді мені вперше татко довірив фотоапарат, дозволив взяти його із собою в поїздку – ми вирушили у шкільну екскурсію Західною Україною та Молдовою. Був це фотоапарат «ФЕД-5», чорно-біла плівка, – згадує Вікторія. – Згодом тато купив собі «Зеніт», і, коли я трішки підросла, він повністю перекочував до моїх рук. Здебільшого, я знімала природу: квіточки, пейзажі. Та про те, що колись стану фотографом, не замислювалася. В інституті навчалася за фахом «Інженер-електромеханік», а працювати довелося у багатьох сферах.

У післяінститутські роки, а це були непросто 90-ті, фотографія для дівчини відійшла на інший план, адже потрібно було за щось жити. Вікторія потрапила на роботу у Черкаський худкомбінат. Там працювала на художньо-оформлювальних роботах.
– Пам’ятаю, як свого часу долучилася до оформлення парку «Перемога», а саме того Ордену Перемоги, який нещодавно демонтували на користь українського герба. От його і мої руки теж малювали, – розповідає про перші трудові будні майстриня. – А потім плавно це художнє оформлення перейшло в рекламу та дизайн. Тоді працювали за принципом «беремо роботу – потім розберемося», тому багато чого знаю і вмію саме завдяки йому.

Потім Вікторія відкрила своє підприємство, яке займалося рекламою до 2007 року. Займалися оформленням фасадів, вивісок, зовнішнього освітлення, зовнішня реклама тощо. Паралельно із рекламними послугами з’явився і меблевий бізнес, у якому всі адміністративні функції виконували Вікторія: керівництво, пошук клієнтів, бухгалтерія тощо. Водночас жінка почала займатися і дизайном, адже для замовлень потрібно було створювати їх візуальне відображення.
– Малювала з дитинства, тому особливих труднощів не мала. Не навчалася ні в художній школі, ні на спеціальних курсах. Основи дали шкільні уроки малювання, а далі – короткотермінове навчання у Черкаському бізнес-центрі. Там курс проводили викладачі із кафедри дизайну із Черкаського державного технологічного університету. Вони дали основу, технічні моменти, а решту дізнавалася в Інтернеті і пробувала все сама, – каже Вікторія.

Поступово реклама і дизайн перейшли більше у меблевий бізнес, який досить непогано розвивався і приносив пристойний дохід. Проте бізнес на той час був сімейний, і шлюб перевірку грошима не пройшов. На цьому жінка поставила крапку в рекламному бізнесі і почала інше життя, зустрівши нове кохання і повернувшись до захоплення дитинства.
Вікторія Кондисенко: «Фотографія для мене – “це гра ляльками”»– Спочатку займалася аматорською фотозйомкою на цифрову камеру, що подарував мені тато. Не уявляла, що саме фото надалі стане основною моєю діяльністю. Знімала краєвиди на дачі, Дніпро, котів – усю красу, що бачила навколо, - розповідає жінка. – А професійна фотографія прийшла у моє життя, коли я зустріла свого нинішнього чоловіка. Саме він подарував мені першу професійну фотокамеру. Це було 2011 року.

У 2008-му році настав скрутний час, чоловік Вікторії потрапив під скорочення, довго не міг знайти роботу, тому жінка допомагала йому, чим могла: працювала на кількох роботах одночасно: поєднувала і бухгалтерію, і дизайн, і долучала адміністративні навики. Тоді, на жаль, фотографією займатися було ніколи. Робота з 8 ранку до 21-ї вечора сім днів на тиждень затьмарила усе. Пізніше – робота фрілансером у сфері дизайну. Проте випробування – не вічні.
– Часто у роботі з клієнтами мене турбувала їхня некомпетентність у постановці завдань і їх дизайнерському рішенні. Важко, коли ти робиш усе чітко і правильно, а потрібно все перероблювати як того бажає замовник, не охочий слухати правду. Тоді і з’явилася ідея працювати на стоки, коли ти не бачиш клієнта, а пропонуєш на продаж уже готовий продукт таким, яким бачу його саме я. Це стало можливо за підтримки чоловіка. Він став мені надійним тилом у цій справі, – зауважує Вікторія.

Так у професійне життя прийшла фотографія. Фудфотографія. Мисткиня каже, що вибір упав саме на цей вид фотомистецтва тому, що таке фото – найпростіше для початківця. По-перше, нікуди не потрібно їхати, по-друге, маєш сад, город, готуєш смаколики для своєї родини, усе це фотографуєш і продаєш. Звісно, щоб потрапити на стоки, наголошує фотограф, потрібно пройти відповідні екзамени: фото повинні відповідати технічним та естетичним вимогам стоку.

Вікторія Кондисенко: «Фотографія для мене – “це гра ляльками”»– Така робота не обходиться без вивчення тенденцій продажів. Наприклад, готова їжа продається рідше, напівфабрикати – частіше. Тобто фотографії їжі, що не потребує багато часу на приготування. Звісно, потрібно знати відповідні секрети, щоб зробити їжу красивою привабливою в кадрі, підфарбувати чай чи змастити спеціально яблучко. Їх дуже багацько, в Інтернеті можна знайти майстер-класи і взагалі багато інформації. Головне – вчитися і розвиватися, – ділиться таємницями майстриня. – Фотографія для мене – це гра ляльками. Я можу декілька годин сидіти і методично складати в кадр елементи, викладати їх у мільйон різних варіацій. Така собі медитація для фотографа. Є люди, яким це важко і повільно, однак мені це імпонує. Найбільший «кайф» отримую тоді, коли нарешті отримую вдалий кадр.

Вікторія Кондисенко: «Фотографія для мене – “це гра ляльками”» Останнім часом особливу насолоду мисткиня отримує ще й від вдалого виїзду на природу, коли відпочинок розуму і душі вдається поєднати із вдалими кадрами неперевершених краєвидів нашої України. До цього додався і новий досвід зйомки людей, який вже потроху починає переростати у новий проект, що матиме на меті так звану фототерапію.

Так, медитуючи, Вікторія вже стабільні 4 роки знімає смаколики і заробляє на цьому гроші, що дозволяє їй і оновлювати свій фотоарсенал різною технікою для виконання різних завдань, і навіть допомагати фінансово черкаським волонтерам із громадської організації «Наш батальйон».

Сама ж Вікторія – теж волонтер. Щовівторка жінка проводить просвітницькі заняття із української народної вишивки, а також розробила курс лекції із культури носіння українського національного одягу. До цього жінку спонукали процеси становлення України як держави, війна на Сході, вплив російського продукту на українську культуру. Ці проекти тривають уже три роки. Лекції і курси вишивання жінка вирішила розробити після знайомства через мережу «Фейсбук» із майстром вишивки Юрієм Мельничуком, який на той час займав посаду старшого наукового співробітника відділу фондів Українського центру народної культури «Музей Івана Гончара». Там виставляють колекції українського національного автентичного одягу і досліджують цей напрям.
– От і я вивчила це питання, читала багато статей і досліджень. Так і виник проект «Культура носіння українського національного одягу», оскільки мала і вільне приміщення – його мені надавав Сімейний центр громадської організації БФ «Діалог» (за мою адміністративну допомогу їм), і бажання цими знаннями поділитися, аби процвітало справжнє українське на українській землі, і насправді не всі підряд можна усім одягати, – наголошує Вікторія. – Так відбулося кілька курсів, але оскільки проект громадський, безкоштовний, а приміщення знайти важко, нині лекції довелося поставити на паузу. Проте, є люди, яким це цікаво, тому не зупинятиму рух у цьому напрямку.

Анна Сакун





Теги: черкаси, черкаська область, новини черкас, черкаські новини, новини черкащини, фото, фотографія, їжа, мистецтво, вишивка, Кондисенко, ГО, проекти, життя, навчання, сток, фудфото


Черкаси наживо

Черкаський «Плюшкін». 76-річний черкасець понад 10 років складає на своєму подвір’ї непотріб. Речі збирає по смітниках і все несе додому. Сусіди
Росія повертає ракети на рейки ...
Лев Хмельковський, RSS
Донька Шевченківського краю ...
Сергій Мошенський, RSS
Є у Городищі – ...гуморист! ...
Володимир Даник, RSS