Оформити паспорт: квест по-українськи

Місце у Всесвіті: планета Земля. Континент: Євразія. Країна: Україна. Місто: Черкаси. Локація: відділення Державної міграційної служби України. Час: витрачений дарма на боротьбу з системою.

Написати заяву і зібрати документи докупи потрібно в кабінеті №6, здати ці документи і сфотографуватися – у кабінеті №1, а видає вже необхідний паспорт приблизно через місяць кабінет №7. Це такий собі паспортний квест. І мені здавалося, що він, як Всесвіт, не має початку й кінця. Біганина, коловорот довідок, копій документів і копій копій документів, написання незрозумілих кодів і от – паспорт громадянина України з новим-старим прізвищем у вигляді новомодної сучасної ID-картки у мене на руках. Свято, радість? Ні – хочеться забитися в куток і тихенько підривати одну за одною бомби у кожній державній структурі в своїй державі. Це не заклик до терористичних атак, СБУ спіть спокійно, це просто внутрішнє бажання нормальної людини, яка хоче жити у цивілізованій країні, а не гратися у квести.

Гра почалася із розлучення й моєї ну дууууже необдуманої згоди відмовитися від прізвища чоловіка і взяти своє дівоче. У мій паспорт з красивим фото поставили синю печатку «Підлягає заміні протягом одного місяця». І от – ти вже безправний ніхто. Чому? Одразу на наступний день після цього усім відомий банк почав мені погрожувати, що заблокує мої рахунки, адже у нього в базі відсутні мої паспортні дані. Приношу у банк паспорт (той, що вже з печаткою) і тут завдання №1: доведи банківській системі, що паспорт, хоч із поміткою, проте все ж дійсний ще, принаймні, з місяць!
Місія нездійсненна. Невдовзі рахунки блокують. Скарги, прохання, писанина – банк змилувався і дав мені 30 днів, щоб принести йому новий паспорт.

Завдання №2. Зібрати документи і подати їх у відповідну службу. Для того, аби замінити прізвище на старе потрібно зібрати: свідоцтво про одруження, свідоцтво про розлучення, свідоцтво про народження, паспорт і замовити у Центрі надання адміністративних послуг довідку з місця проживання. З усього цього зробити копії і принести їх у відділення Державної міграційної служби.
Місія здійсненна. Витрачено час, гроші, папір і фарбу копіювального пристрою, незначна частина нервів.

Частина друга – теку з оригіналами і копіями здати на оформлення. І тут у гру вступає Державна міграційна служба, яка своїми «привітними» обіймами здатна переломити тобі усі ребра, правилами, мов міксером, збити тобі мізки і «доброзичливістю» довести до нервового зриву.

Отже, перший паспорт у житті ти отримуєш безкоштовно, надалі – мусиш платити 350 гривень за нетермінове оформлення, бо і так достатньо вже за тебе держава попіклувалася. Нормальні паспорти-книжечки вже не видають. Усім – ID-картка. Там має бути закодована геть уся інформація про твоє життя-буття, проте зчитувачів цих данних у структурах на кшталт пошти, банків і тих же державних установ немає Тому мусиш ще до красивої картки носити із собою ідентифікаційний код і спеціальний витяг, склавши все у файлик і дбаючи про цілісність і збереження цих важливих папірців.

Побігавши різними кабінетами, отримуєш «домашнє завдання» – написати два різні pin-коди (на чотири цифри) і два різні puk-коди (на вісім цифр). Щоб потім, колись, коли робот Софія добереться із Саудівської Аравії і до України і врешті поставить у кожній установі зчитувачі, ти могла спокійно послуговуватися карткою і цими кодами…

Здавши врешті ці документи, думаєш «фуууух, невже все і скоро я отримаю бажане?». А держава лише саркастично насміхається і влаштовує тобі нове випробування – доведи тепер у бухгалтерії, де ти працюєш, що ти вже не Крутіхіна Анна, проте ще і не Сакун Анна, щоб отримати чесно зароблену заробітну плату. І тут тебе виручає дружелюбна міграційна служба, надаючи тимчасову довідку громадянина України. В бухгалтерії її то прийняли до відома, а от далі місяць ти носиш із собою просто порожній папірець, який не приймають у банку, якому не ймуть віри ні на касі у магазині, ні у відділеннях поштового зв’язку, взагалі – ніде! Місія відсутня. Ти просто терпиш незручності і рахуєш дні.

Завдання №3. Забрати омріяний документ. Поки тривав місяць оформлення документів, друкування і доставка, у відділеннях міграційної служби ввели електронний запис у чергу. Значить, знаходиш у дядька Гугла в архівах сайт, там – відповідне відділення, доказуєш усьому інтернет-світові, що ти не бот, обираєш відділення і час і, здавалося б, тебе зареєстрували. А ось і ні. Має ще прийти смс підтвердження з кодом, яке ніяк не надходить. У разі цього потрібно телефонувати на гарячу лінію самому. Окей, дзвонимо, а там просто вибиває зв’язок. Спроба друга: інший номер телефону, ті ж самі дії, що у попередньому випадку, і нарешті тебе рєструють.

Тут усім, кого спіткає гірка доля гратися у ці бюрократичні ігри, хочу дати підказку. При реєстрації ти не можеш обрати кабінет, у який тобі потрібно. Обираєш просто призначення – оформити закордонний чи внутрішній паспорт. Усе! У потрібний кабінет надалі вас направляє спеціаліст із першого кабінету, а там – та сама дика, зла і всюдисуща «жива черга».

Година і 10 хвилин. Це небагато. Це аж ніяк не впливає на твої відносини з роботодавцем і твою працездатність. Стій собі у незручному коридорі з купою чмихаючих, кашляючих і таких же незадоволених сервісом людей. Стій мовчки і слухай російську мову, що лунає коридорами і в кабінетах української державної служби.

Місія складна, але здійсненна. Хоча ти маєш відпрошуватися з роботи і витрачати дарма свій час. Дарма, тому що усі ці речі – довідки, документи, подання – можна робити і онлайн, якби такий проект продумали для зручності людей і реалізували належним чином, а не так, як із електронною чергою…

Завдання №4. Не послати під три чорти фахівця, що має тобі видати паспорт. Культури спілкування в державній установі чекати не варто, проте я сподівалася хоч на адекватні пояснення, як записувати якісь незрозумілі, ще для чогось потрібні, дані у талончики і відомості, у яких відсутні надруковані пункти, які ти маєш заповнити. Вважаю, це завдання квесту «Заміна паспорту» найважчою.
Місія: заткнися і мовчки пиши те, що диктують, постарайся все почути і стигнути записати і врешті забери той нещасний паспорт!

Побутує думка, що Україна рухається до Європи, її цінностей, сервісу і вчиться поважати своїх громадян. Не вірте, брехня все. Бережіть нерви і ні в якому разі, я вас прошу, не змінюте прізвища, бо цей квест, ці кола пекла, схожі на гру «Джуманджі» – небезпечну, тому що знову і знову розчаровуєшся у своїй такій милій і любій серцю державі.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x