Про дітей

– У мене все норм.
Чотири слова, які мають тішити душу і серце від старшого сина на наші запитання «Як справи?», «Що новенького». І таки, скажу вам чесно, вони тішать і заспокоюють ) Хоч їх і мало цих слів, а такі ж вони дорогі та вагомі. Зате ж не обтяжують кількістю! І скільки в них інтонації та смислових відтінків. Радуймося!
– Ну головне ж не оцінки, а любов і здоров’я? Ти ж сама так кажеш завжди, – слова молодшого сина, коли дає щоденник і морально мене вже готує до побачених там балів. І я одразу готова, адже дійсно, що є головним?! ))

І мило так стає, і добре, коли ти бачиш їх радісними. І сам радієш щиро, бо діти щасливі. Коли вони сміються і бігають, і йдуть у кіно з друзями, ти й сам хочеш бігати, сміятися, йти в кіно. Так, я живу дітьми, живу для них і заради них. Можливо, занадто опікуюся, можливо… Вони «мазунами» завжди були і є обоє.

Проте нині старшому вже ось-ось буде двадцять, і він повністю самостійний і самодостатній хлопець. І де лише й подівся отой мамин «синулька-мазулька», який не їсть пельмені з п’яти років, бо переїли вони їх з татком, коли мама на виборах працювала. І вже він дорослий, і вже ніби ж серйозний і бородатий, але для мене завжди, як і для будь-якої мами, буде дитиною. І так хочеться зупинити час… А не можна, бо це життя.

Із молодшим – то взагалі окрема тема. До нас учора, для прикладу, приходила «пані депресія» – це з його слів. Він сидів сумний, згорьований, філософські думи свої озвучував. Комедія була (для мене). Це нормальний стан для недільного вечора, коли думаєш про понеділковий ранок і шість уроків. І чого ж кривити душею, у такому стані багато хто і з дорослих перебуває у цей час, коли думає про наступний робочий тиждень. «Депресію» розігнали переглядом відео і фотоматеріалів з музею BMW у Мюнхені. Хлопці, такі хлопці) Помріяли, посміялися, та й спати лягли вже в хорошому настрої.

І ми теж колись були дітьми. І залишаємося ними, доки живі батьки. І з нами, дорослими дітками, уже не так просто. І наші депресії уже мама не розжене цікавим відеорядом, та й ми їй і не зізнаємося… І вловила себе на думці, що і мріяти я стала обережніше, мабуть уже зовсім вийшла зі стану дитинства. Хоча час від часу так хочеться туди повернутися! Літати у снах, бігати, збивати коліна до крові, гратися у «піжмурки» та у «партизанів», стрибати із мосту в Рось, ходити на дискотеку в клуб на другій дільниці.

Проте, літаю уже по-справжньому, бігати ледача, збивати коліна якось «не комільфо», ігри вже зовсім інші, Рось висохла і міст зламався, а клуб на другій дільниці давно закрили. Отже, робимо висновки, – всьому свій час) Цінуймо кожну мить! І допомагаємо дітям зробити ці миті, якомога яскравішими і насиченішими! І нехай вони будуть «мазаними», але ростуть у любові та будуть здоровими. Адже таки «головне ж не оцінки, а любов і здоров’я»!

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x