30 листопада 1939 року нападом Червоної армії на Фінляндію почалася Зимова війна, яка тривала до 13 березня 1940 року. Серед численного війська СРСР послав на війну 44-ту та 70-ту стрілецькі дивізії, сформовані в Україні. Перша з них потрапила в оточення і майже вся загинула, намагаючись вирватись з фінського кільця. Ті, хто вирвався, були піддані в СРСР військово-польовому суду. Командир дивізії, начальник штабу, начальник політвідділу та комісар були розстріляні. Загалом репресій зазнали кілька тисяч учасників цієї війни. Близько 40 тис. українців полягли на тій війні.
У мене був приятель Олександр Дубовик, мобілізований на війну з Золотоноші. У війську він був водієм вантажівки і разом з іншими перевозив набої до фронту. Серед морозної сніжної зими благенькі вантажівки не витримували дороги, замерзали акумулятори, зупинялися мотори і тоді комісари розстрілювали водіїв «за саботаж». О. Дубовик вижив і потрапив у німецький полон, а після війни разом у усіма полоненими став в’язнем на будові Біломорканалу. Виснаженому неволею в’язню полонений фінський лікар дав довідку про нездатність до життя і його звільнили з табору. У Золотоноші біля батьківського дому його побачила рідна мати, не впізнала і порадила йти десь далі в пошуках їжі, бо у них в хаті панував голод. Усе ж О. Дубовик вижив і пізніше очолював обласне Товариство колишніх політв’язнів.
Сталін і його оточення готували приєднання до СРСР Литви, Латвії, Естонії і Фінляндії. З останньою їм було найважче. Після відмови фінського уряду від радянських пропозицій про зміну кордонів у Карелії і передання військово-морської бази Ханко, 28 листопада 1939 року СРСР розірвав дипломатичні взаємини з Фінляндією. Ще на стадії переговорів восени 1939 року в СРСР було створено так званий «Фінський уряд» й «Народну армію Фінляндії», які після вторгнення мали забезпечити утворення Фінської демократичної республіки в складі СРСР. 26 листопада 1939 року уряд СРСР повідомив, що фінська артилерія в районі села Майніли випустила сім снарядів по позиціях 68-го стрілецького полку на радянській території. Фінський уряд заперечив факт обстрілу і запропонував спільно провести розслідування, а також заявив про готовність до переговорів про взаємне відведення військ на певну відстань від кордону. Але їх не послухали.
30 листопада 1939 року чотири радянські армії чисельністю 540 тис.вояків напали на Фінляндію від Балтійського до Баренцевого моря. Проти майже 2,000 радянських танків Фінляндія могла виставити лише 15, проти 2,400 гармат — 530, проти 1,700 літаків — 114. Ліґа Націй визнала СРСР аґресором і виключила його зі свого складу.
Але далі війна пішла іншим шляхом. Обороняли Фінляндію дисципліновані солдати, що звикли до місцевих кліматичних і погодних умов, і застосовували тактику, цим умовам відповідну. Радянський же наступ був сплянований лише з розрахунку на перевагу в людях і техніці. Бойові дії тривали 105 днів, за цей час Червона армія втратила до 722 тис. убитими, пораненими, обмороженими й полоненими, в фінському полоні опинились до 3,000 осіб, у тому числі понад 300 командирів, 17 тис. чоловік зникли безвісти. Втрати Фінляндії становили 23 тис. убитих і померлих від ран, до радянського полону потрапили 900 фінських вояків (з них 10 офіцерів). Задум Сталіна провалився і СРСР погодився на перемир’я, захопивши частину фінської території, яка й досі перебуває в складі Росії.
На боці Фінляндії воювали українські підрозділи, сформовані у 1940 році. Добровольцями стали радянські військовополонені. На озброєнні була фінська та радянська зброя. Однострої були фінськими з чорними кашкетами із синьо-жовтою околицею і тризубом. Одним із найвідоміших командирів українських добровольців у Фінляндії був письменник Юрій Горліс-Горський, підрозділ якого нараховував 850 бійців.
