Новина із категорії: Володимир Чос, RSS

Роздрукувати        Друкована версія

Лисянці часто доводилося страхом жаль прикривати

Лисянці часто доводилося страхом жаль прикривати
Володимир Чос, RSS
Дата: 4-12-2017, 10:04.
На високохудожній художній твір схожий опис Лисянки, який здійснив Лаврентій Похилевич у книзі «Розповіді про населені місця Київської губернії», виданій в друкарні Києвопечерської Лаври у 1864 році. Нарис хочеться навести без змін і скорочень.
Лисянка – містечко лежить при впаданні річки тієї ж назви в Тікич, на поштовій дорозі з Києва в Одесу, на відстані від сусідніх містечок: Рижанівки, Винограда, Боярки і міста Звенигородки 20-ти верст, Вільшани 30 і Богуслава 35. Жителів обох статей: православних 3673, римських католиків 58, євреїв 2135. Землі зараховані до містечка разом із селом Шестеринці й поселеннями Дубровкою (Стара Буда), Чеснівкою (Писарівка) і Орли (Будище), складають нині один маєток 9303 десятини. Маєток належить князю Вільгельму Радзивілу, що має у Лисянці хороший кам’яний палац.
Після Руїни містечко заселене руським воєводою Яном Даниловичем, за привілеями короля Сигизмунда ІІІ, наданих у 1622 році на наступних засадах: «1) король дозволяє заснувати містечко на урочищі Лисянці, що лежить на межі з землями татарськими і на самому татарському шляху в Польщу; 2) дає містянам лисянським магдебурзьке право, дозволяючи їм вибирати зі свого середовища війта, бургомістра і радника з відома замкового начальства; 3) вони мусять оточитися огорожами та зміцнитися баштами, також побудувати ратушу; 4) дозволяється їм користуватися різними землями упродовж 24-х літ, а дичину в лісах і рибу в річках вільно ловити і після 24-х років, але з умовою, щоб хто займається таким промислом давали на замок десяту рибину, або уклін зі здобичі, як в інших містечках заведено; в міських же ставках дозволялося ловити рибу тільки на 4 роки; 5) коли минуть пільгові роки, кожен хто бажає гнати горілку, зобов’язаний платити по одному злотому від котла; 6) кожен містянин зобов’язаний мати добру рушницю, два фунти пороху і копу (60) куль під страхом покарання від замкового начальства за відсутність. З цим озброєнням містяни мусили, по оголошенню старости, йти без будь-яких відмовок з підстаростою, де стоятиме королівський табір, або в інше місце за призначенням; 7) дозволяється містянам, якщо комусь не полюбилося жити у Лисянці, переселитися в інші міста, а дім свій та інше майно продати, віддати, подарувати за своїм бажанням, тільки б не сторонньому кому-небудь і не козакам; при цьому заплатити вихідне війту і замковому начальству по 6 литовських грошей; 8) кожен містянин, одружуючись сам, або віддаючи до шлюбу дітей своїх, мусить сплатити куницю за дівку, а за вдову, як в містечках Корсуні і Стеблеві платять».
За цією привілеєю можна скласти загальне уявлення про стародавній устрій більшості наших містечок, заснованих з тією ж метою, що і Лисянка. Під час війни за Малоросію, Лисянка була помітна своїм багатолюддям, войовничістю та любов’ю своїх жителів до вітчизни, так що, за свідченням одного літописця, татари не сміли наближатися до неї на сотню верст.

Лисянці часто доводилося страхом жаль прикривати


Відомо, що Лисянка деким визнається батьківщиною Богдана Хмельницького, батько якого Михайло Венжик був її громадянином. Під час гетьманства Тараса Трясила, пан Лящ з польськими військами вирізав у Лисянці чоловіків, жінок і дітей, що не встигли завчасно урятуватися втечею, і звідси пішов до Києва, знищуючи дорогою всіх жителів. Подібним чином вчинив з Лисянкою герой Чарнецький під час урочистого походу на Чигирин. Під час війн Дорошенка ще кілька разів була спустошена і пограбована до останку, а жителі розбіглися у різні боки «страхом жаль прикривши», як говорить літописець. Пізніше Лисянка, зарахована до Корсунського староства, а потім заснувавша власне Лисянське староство, вважалася надійним оплотом проти внутрішніх та зовнішніх потрясінь. Коли руські староства знову були роздані республікою вельможам, то Лисянка стала вотчиною власністю князів Яблуновських, а потім внаслідок багатьох продажів і переуступок відомому судді Моршковському, його доньці княгині Цецилії Радзивіл, від якої з 1853 року успадкував син її сестри Вільгельм Александрович князь Радзивіл (латинського віросповідання, також має маєток в Сквирському повіті).
Покійна княгиня Цецилія Радзивіл прославилася своєю благодійністю. Заповітом вона зобов’язала усіх своїх спадкоємців жертвувати від 6-ти до 30-ти тис рублів щорічно в латинські костели на її спомин та щоб роздати убогим латинського віросповідання, будувати на решту вельми великих коштів (700 тис руб сріблом) латинські кам’яні костели в містечках Малині, Бишеві, Сквирі і Радомислі, засновувати при них богадільні та лікарні для римлян і кам’яні будинки для ксьондзів. Залишила навчальним закладам значні суми, щоб на відсотки виховувалися діти латинської віри. Одним ксьондзам при її похованні роздали 8500 руб, зобов’язавши їх відправити в один рік тисячу літургій. Щиро кажучи, мусимо визнати, що добро, зроблене княгинею, значно втрачає в наших очах свою цінність від того, що вона пильно усунула від своєї благодійності своїх православних селян, працею яких настільки збільшилися її статки, та їхні бідні дерев’яні храми, від підтримки яких вона завжди за життя ухилялася, незважаючи на всі прохання і звернення. Засновані нею благодійні заклади та лікарні будуть наповнюватися прибульцями, місцевих же жителів проганятимуть…
У 1768 році під час останнього повстання малоросіян проти поляків, в Лисянці існував кам’яний чотирикутний замок, по кутах якого були башти, озброєні гаківницями, тобто гарматами, що висіли на гаках. Його руїни існують і дотепер. Він був оточений високим частоколом, там був значний гарнізон і багато військових припасів. Польська шляхта і жиди ховалися тут, прагнучи знайти захист від малоросіян. Але золота грамота, яку пред’явили росіяни, змусила гарнізон, значну частину якого і складали малоросіяни, відчинили міські ворота – негайно інсургенти (повстанці, – лат.) заходилися різати поляків та жидів. На Кучевському, що управляв тоді Лисянською волостю, їздили верхи, потім підняли його на списах, пограбували князівську казну, в підвалах цілу ніч пили меди і наливки. Відомий поетичний опис цієї події Шевченком. Але помста поляків була швидка і жорстока. Очільник польського загону Стемпковський повісив у Лисянці 600 чоловік із лисянських громадян без розслідування їхньої вини у безладах. Ця страта справила таке враження на лисянських жителів, що і досі тамтешні дівчата в пам'ять між кольорових стрічок вплітають в косу і одну чорну стрічку.

Лисянці часто доводилося страхом жаль прикривати


Про Лисянку варто ще сказати, що навпроти містечка на правому березі Тікича виходять з гірських вершин залізисті ключі, води яких з’єднані в один спільний резервуар, звідки вони підведені у ванни, облаштовані в спеціальній будівлі, поділеній на номери. Хоча цей заклад для лікування мінеральними водами, мало приваблює відвідувачів.
В Лисянці до знаменитих подвигів Лящів і Чарнецьких, за народними переказами, було до 30 тисяч населення та багато церков. Ще на початку минулого (вісімнадцятого) століття, як видно з візитів за 1741 рік Корсунського деканату, було шість церков. Усі вони були дубові, без підлоги, без обгороджених кладовищ, прихожан мали по 35 дворів. Священники не мали визначених земель, але вільно їм було орати і косити за звичаях того часу, де і скільки завгодно. Ось опис церков за візитами:
1) Михайлівська, дубова, з дерева в костки оброблена, хрестова, пристойна, гонтою крита, без підлоги, з п’ятьма куполами, побудована 1723 року січовими козаками. Священик о. Іоанн помер у 1718 році. Під час візит був вікарій, що уникнув уніатських візитаторів.
2) Преображенська, дубова, з трьома куполами, прихожанами побудована поблизу старої у 1730 році. В ній служив монах, а власний її священик помер у 1734 році.
3) Вознесенська, побудована у 1730 році, служив монах.
4) Георгіївська, у 1723 році побудована прихожанами біля старої. Священик Симеон Кондратович, 13 серпня 1727 року посвячений у Києві.
5) Миколаївська, прихожанами у 1718 році побудована на місці давнішої, тому що священик о. Олексій висвячений у ній 4 серпня 1717 року в Києві митрополитом Кроковським.
6) Успенська, дубова, з опасанням (відкритою галереєю на стовпах), побудована прихожанами у 1720 році. Священик Феодор Григорович, посвячений 4 серпня 1717 року в Києві митрополитом Кроковським.

Нині в Лисянці залишилася тільки одна Вознесенська церква, вже дуже стара. Дзвіниця при ній через старість і небезпеку падіння розібрана у 1853 році. Втім за нинішнього власника прихожанами закінчена нова кам’яна церква дуже благоліпна та простора, вона вже освячена у 1861 році. За штатом Лисянська церква зарахована до 3-го класу, землі має 119 десятин.
До неї зараховане казенне село Монастирок, що лежить при струмку Лисянка за 2 версти від містечка. Назву село отримало від монастиря – раніше православного, а з половини вісімнадцятого століття базилянського. Про те коли і ким заснований цей монастир не зібрано відомостей. Закритий він у 1832 році з підпорядкуванням казні села Монастирок, що йому належало. У поселенні 274 жителів, землі 409 десятин. Від колишнього базилянського монастиря залишилася дерев’яна церква в ім’я Святителя Миколая. Вона побудована базилянами 1788 року. Будівля стара, тому служба у ній нині не проводиться.
В Лисянці знаходиться кам’яний римо-католицький костел з просторими кам’яними помешканнями для духовенства, також з богадільнею та лікарнею для осіб римського віросповідання. До 1832 року до нього належав францисканський монастир.

Теги: черкаси, черкаська область, Лисянка, історія, легенди

Черкаси наживо

77-річний пенсіонер-денсер Олександр Ковальчук відкрив клуб танцю. Його учнями стали понад півсотні охочих танцювати. У репертуарі: фокстрот,
Борис Юхно, черкаський журналіст і письменник, у прямому ефірі телеканалу «Прямий» розповів про історію Черкас та власну книгу, присвячену періоду
Зоряні війни за гендерною ознакою ...
Владислав Бедринець, RSS
Горішок для мами ...
Юлія Фомічова, RSS
Варто читати старі календарі ...
Лев Хмельковський, RSS
Добро – поряд ...
Анна Сакун, RSS
Філософи... філософствують! ...
Володимир Даник, RSS
Пам’яті Квітки Цісик ...
Лев Хмельковський, RSS