СУСПІЛЬСТВО


Новина із категорії: Новини » Суспільство

Роздрукувати        Друкована версія

День дівочої долі

Дата: 7-12-2017, 14:18.

День дівочої долі Серед численних «жіночих» свят, позначених у календарі як іменини, нинішній день великомучениці Катерини, що відзначається 7 грудня, особливий. Адже саме вона вважається покровителькою долі, яке б ім’я не мала дівчина.
У самої призвідниці свята доля у земному розумінні аж ніяк не була щасливою. Катерина походила зі знатного єгипетського роду, була розумною та надзвичайно вродливою християнкою. Якось до Олександрії прибув сам римський імператор Максиміан, лютий переслідувач прибічників нової віри. Дівчина не побоялася звернутися до нього особисто, аби навернути ідолопоклонця до правдивого Бога. Натомість Максиміан жадав від Катерини іншого, але дістав відмову навіть на пропозицію шлюбу, бо був уже одружений. Катерину довго катували і 7 грудня 307 року стратили. Мощі Святої Катерини упокоєні в монастирі її імені на горі Синай у Єгипті.
Здавна в Україні цей день, за старим стилем 24 листопада, вважається одним з тих, коли ворожіння має велику силу «на істину». В різних регіонах основні ритуали дещо різняться, а на Черкащині головними були, зокрема, «слухання» під вікнами. Дівчата випікали прісні коржі та йшли з ними до багатодітної оселі. А там, причаївшись під вікном, вслухалися, що скажуть у хаті (попередньо домовившись, кому з них те буде сказане). Якщо «котрійсь» скажуть – піди-но, біжи, принеси, подай – дуже раділи, адже «дія» означала, що невдовзі дівчина вийде заміж. Якщо ж у хаті хтось гукне на дитину – сядь, не товчися, не бігай – значить дівуватиме ще. А тим, кому пощастило, треба було стати вже біля своєї домівки та їсти коржики, допоки на котромусь кутку села не загавкає собака. Звідтіля, де озвався пес, й чекай сватів. Він був учасником й такого обряду. Собаку довго тримали голодним, а дівчата у хаті пекли пампушки, коржі чи млинці. Викладали їх на лаві і впускали «оракула». Той, почергово принюхуючись чи хапаючи харч, і «визначав», хто почергово виходитиме заміж. Якщо чиєсь частування пес омине, то тій дівчині до шлюбу ще не скоро.

Народні прикмети:
Катерина по воді, то Різдво по льоді.
Як на Катерини холодно, то буде голодно.


Ще в наших краях майбутні наречені полюбляли «обіймати пліт», а потім лічити хворостини і кілки, що потрапили в обійми. Парна кількість – буде пара, непарна – навпаки. Подекуди «чіплялися до дядьків»: зустрінуть на вулиці незнайомого чоловіка і питають, як звати. Як його – так і майбутнього чоловіка котроїсь із подружок зватимуть. Дуже поширеним було, та й залишається, ворожіння на гілці вишні. Якщо вона, зрізана на Катерини, в хаті розквітне до Різдва або хоч Нового року (звісно, за старим стилем), бути весіллю. Інколи жіночу долю віщували чоботи. Коли в хаті збиралося чимало дівчат, своїми чобітками, переставляючи його по черзі від стола до порога, дівчата міряли хату. Чий чобіт вийде за поріг першим, та першою й піде заміж.
Усе перелічене – спільні веселощі, прелюдія вечорниць. Але нерідко дівчата вдавалися до просто таки магічних обрядів із головними їх атрибутами вогнем та водою. І тоді вже сторонньому оку – зась. Запалювали зім’ятий папір та за тінями на стіні читали майбутнє. Або наливали у миску води, а в дві половинки горіха – свою та його – ставили малесенькі свічки. Човники стояли на середині миски, а потім якась невидима сила наче крутила їх по колу, зближувала та віддаляла. Зрештою, вони мали або остаточно розійтися, або зустрітися і, зупинившись, стати поруч.

У ніч на Андрія...

О Святий, добрий Андрію,
Я лишень на Тебе маю надію!
Дуже хочу знати,
Звідки нареченого маю виглядати?


Дівчатам, котрим на Катерини доля не всміхнулася, вже за тиждень вона давала новий шанс. Адже ворожити на одруження можна було й на свято Андрія. Таке відзначається 13 грудня (30 листопада за старим стилем) на честь Андрія Первозванного: одного з 12 апостолів, який першим був покликаний Христом, тому у православній традиції й називається Первозванним.
Молодіжні зібрання цього дня були сповненими веселощів та розваг і подекуди називалися «великими вечорницями». На Андрія вдавалися до різноманітних прийомів любовно-шлюбної магії: засівання конопель, ворожінь із балабухами, калитою тощо. Тепер ці обряди «осучаснені»: дівчата здебільшого ворожать на кавовій гущі або книжці (загадують сторінку та абзац та читають «про долю»), але деякі варіанти залишаються спільними як для минулих століть, так і сьогодення: на свічках, на дзеркалі, на папірцях із чоловічими іменами, які кладуть у шапку і потім наосліп «хлопця вибирають», на чобітку.
Особливо екстремальним вважалося ворожіння на дзеркалі. Як би заміж не хотілося, та не кожна наважувалася зазирнути у задзеркалля, адже було страшно замість судженого побачити там якусь темну фігуру. До того ж, ворожіння з цим наймагічнішим предметом виключало ще чиюсь присутність. Як все відбувалося? Дівчина сідала перед великим дзеркалом, з обох боків якого горіли свічки, та промовляла: «Я тебе, дзеркало, питаю – з ким долю злучити маю? З’єднати з Іваном (інше ім’я) прошу, бо його у серці ношу». Промовивши це тричі, відвернутися від дзеркала. Потім заплющити очі і знову попросити: «Святий Андрію, допоможи, судженого мого покажи! Ворожу на свій вінок, прошу захисту в зірок! Дай, Боже, шлюбу дочекати та з Іваном завінчати». Відтак швидко повернутися і подивитися у дзеркало. Головне – не жахнутися, адже там може з’явитися не лице коханого, а щось вкрай неочікуване. Коли за першим разом не вдалося, «сеанс» можна було повторити, але ще лише двічі.
Взуттям – чобітком, туфелькою чи хоч би й кросівком, тепер це не має значення, аби тільки не нове, – ворожать так. Дівчата знімають його з лівої ноги та кидають за ворота, а потім дивляться, куди вказує носок. Якщо він розвернутий назад до воріт, жити дівчині ще рік у батьківській хаті незаміжньою, якщо в якийсь інший бік – з того краю й чекай сватів. Звісно, з ворітьми тепер туго, але не біда: можна кидати звідкіля завгодно, хоч з порога гуртожитку. Головне – потім знайти цей «ритуальний предмет».

Народні прикмети:
Якщо до 13 грудня не випаде сніг, зима буде тепла й малосніжна, якщо випаде - холодна й сніжна.
Якщо тиха вода - хороша зима, шумна - тріщатимуть морози, будуть бурі, за
заметілі)


Ще для Андрія притаманна повна «карнавальна свобода». У ніч на 13-те число негласно дозволяються, скажімо так, прояви антигромадської поведінки, які в інший час гостро засуджуються або й караються. У ролі порушників порядку традиційно виступають парубки та підлітки. Набір типових андріївських жартів ніколи не вирізнявся особливою різноманітністю: знімали хвіртки та заносили їх подалі від двору, підпирали кілком хатні двері, пускали в димар горобців. Особливо звитяжним ділом колись вважалося вміння ватагою підняти воза та доправити його на якусь споруду на обійсті, погріб чи навіть клуню. Нерідко для здійснення такого задуму ще треба було викрасти пса разом із будою та занести його куди подалі: тут вже кожна група діяла за заздалегідь визначеною стратегією. Такі «збитки» зазвичай чинилися там, де дівчата були на порі. Тепер, коли чи не вся молодь у місті на науці, ареною веселих, а подекуди й дурнуватих капостей, стають гуртожитки та особливо – кімнати дівчат. Старшокурсниці вже звикли до того, що зранку можуть не побачити не те що вхідних дверей, але й до душової.

Борис Юхно






Теги: черкаси, черкаська область, Катерини, Андрія, свята, гадання, дівчата


Черкаси наживо

77-річний пенсіонер-денсер Олександр Ковальчук відкрив клуб танцю. Його учнями стали понад півсотні охочих танцювати. У репертуарі: фокстрот,
Борис Юхно, черкаський журналіст і письменник, у прямому ефірі телеканалу «Прямий» розповів про історію Черкас та власну книгу, присвячену періоду
Зоряні війни за гендерною ознакою ...
Владислав Бедринець, RSS
Горішок для мами ...
Юлія Фомічова, RSS
Варто читати старі календарі ...
Лев Хмельковський, RSS
Добро – поряд ...
Анна Сакун, RSS
Філософи... філософствують! ...
Володимир Даник, RSS
Пам’яті Квітки Цісик ...
Лев Хмельковський, RSS