СУСПІЛЬСТВО


Новина із категорії: Новини » Суспільство

Роздрукувати        Друкована версія

«Не роками старість гарна…»: будинок для пристарілих у Степанцях опікає самотніх жителів Канівщини

Дата: 8-12-2017, 12:03.

«Не роками старість гарна…»: будинок для пристарілих у Степанцях опікає самотніх жителів Канівщини Пережити зиму або доживати віку. У кожного мешканця будинку для пристарілих у селі Степанці Канівського району свої причини чи життєві ситуації, які привели їх у це місце. Проживають тут люди різних професій: психологи, лікарі, працівники правоохоронних органів, торгівлі та сфери обслуговування. Середній вік мешканців закладу складає 75 років. Персонал установи зауважує, що нині триває тенденція на зменшення віку – все молодші люди потрапляють під їхню опіку. У продовженні теми журналістського інспектування будинків для пристарілих Черкащини кореспонденти «Нової Доби» поспілкувалися із керівництвом установи і їхніми підопічними.

«Не роками старість гарна…»: будинок для пристарілих у Степанцях опікає самотніх жителів Канівщини


Територіальному центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Канівського району, при якому функціонує відділення стаціонарного догляду для одиноких осіб, уже 20 років. Він здійснює обслуговування одиноких громадян похилого віку та інвалідів у районі. До складу терцентру входять відділення соціальної допомоги вдома, денного перебування та стаціонарного догляду.
– Станом на перше листопада 2017 року в Канівському районі ми виявили та взяли на обслуговування 1 632 громадян похилого віку, інвалідів, які потребують різних видів соціальних послуг, з них під опікою відділення соціальної допомоги вдома перебуває 877 осіб, відділення денного перебування – 733 особи, а відділення стаціонарного догляду – 22 особи: 14 чоловіків та 8 жінок, – розповідає директор установи Микола Антонович Дурицький. – На сьогодні відділення стаціонарного догляду для постійного та тимчасового перебування одиноких непрацездатних громадян повністю заповнене, адже воно розраховане на 22 ліжко-місця. Проте не минає й дня, щоб до нас не просили поселити ще хоч одну людину. На жаль, змушені відмовляти, адже існують певні гігієнічно-санітарні норми для того, щоб усім жителям нашого будинку було комфортно тут перебувати й отримувати належний догляд.

«Не роками старість гарна…»: будинок для пристарілих у Степанцях опікає самотніх жителів Канівщини


Соціальне обслуговування здійснюють 65 соціальних працівників територіального центру. Вони ж надають послугу соціальної допомоги вдома жителям 54 сіл району, водночас в установі працює 8 організаторів культурно-дозвіллєвої діяльності, які працюють у 8 селах району.
До всього, територіальний центр застосовує у своїй роботі й інноваційні методи надання соціальних послуг. По-перше, заклад надає послугу «Соціальне таксі». Транспортні послуги безкоштовно надають одиноким непрацездатним громадянам, пенсіонерам, які перебувають на обслуговуванні терцентру, інвалідам 1 групи, учасникам бойових дій у Другій світовій війні, інвалідам – учасникам АТО, членам сімей загиблих учасників АТО, непрацездатним батькам учасників АТО.
По-друге, заклад організував «Університет третього віку». Це грантовий проект, який реалізував колектив територіального центру у межах проекту «Допомога поруч». Кошти гранту використали на придбання оргтехніки, меблів та обладнання для забезпечення повноцінної роботи Університету ІІІ віку. Так заклад охопив навчанням 94 людини похилого віку. Заняття відбу­ваються у с. Мельники. Там навчаються 49 студентів на культорологічно-мистецькому факультеті та факультеті інформаційних технологій. А в с. Степанці в Університеті ІІІ віку навчаються 45 студентів на факультетах інформаційних технологій, літературно-художньому, здорового способу життя, краєзнавства та культурології, сад-город.
По-третє, терцентр спільно із з Канівською районною організацією ветеранів створив Центр соціальної активності для стареньких людей Канівського району у селі Степанці на базі відділення стаціонарного догляду. Цей грантовий проект вдалося реалізувати в межах програми Фонду Східна Європа «Створення центрів соціальної активності для літніх людей», який профінансовано Фондом «Монсанто». У центрі також надають соціально-побутові послуги: прання, прасування, дрібний ремонт одягу та бібліотерапію. Систематично надають консультації психолог, лікар загальної практики сімейної медицини, спеціалісти з питань соціального захисту та пенсійного забезпечення.
По-четверте, на базі терцентру створили пункт прокату технічних та інших засобів реабілітації у відділенні денного перебування, який забезпечив технічними засобами реабілітації 34 особи. Функціонує також пункт благодійної діяльності.
Мешканцями відділення стаціонарного догляду опікуються 16 працівників. Це завідувачка відділення, сестра-господарка, два кухарі та їхній помічник, лікар загальної практики – сімейний лікар, молодші медичні сестри, сестра медична й сестра з дієтичного харчування та машиніст із прання та ремонту одягу.

«Не роками старість гарна…»: будинок для пристарілих у Степанцях опікає самотніх жителів Канівщини


– Наші жителі отримують повноцінне чотириразове харчування, за якістю якого стежить дієтсестра. Продукти маємо завдяки власному городу, який обробляємо своїми силами, і спонсорській допомозі. Власне з городу отримуємо картоплю, овочі й зелень, а небайдужі місцеві господарники допомагають нам м’ясом і субпродуктами, – говорить завідувачка відділення стаціонарного догляду Світлана Іванівна Манченко. – Своїм підопічним забезпечуємо фаховий лікарський догляд. У кімнатах проживають по три особи, тож нашим мешканцям не тісно.
Відділення стаціонарного догляду розташовується у будівлі колишньої дільничної лікарні, в якій під час Другої світової війни працював відомий академік О. Вишневський. Цьому приміщенню уже 100 років. Донедавна, розповідають працівники, умови були не найкращі. Проте за останні чотири роки вдалося навести лад: відремонтували системи водопостачання, водовідведення та опалення, котельню, провели внутрішні роботи: відремонтували житлові кімнати, коридор, душові та пральню, облаштували аварійне освітлення й додаткову систему вентиляції. На це сільськими радами району за соціальними угодами спрямували 75 тисяч гривень, залучили також і кошти благодійників на облаштування системи пожежної сигналізації з оповіщенням.
Водночас протягом цього року колектив територіального центру реалізував грантовий проект «Створення кабінету лікувальної фізкультури та психологічного розвантаження для одиноких людей похилого віку та інвалідів у відділенні стаціонарного догляду». Завдяки цьому в приміщенні будинку створили сучасний кабінет лікувальної фізкультури та психологічного розвантаження для здійснення лікувально-профілактичних та оздоровчих заходів, занять з психологічного розвантаження для зняття напруги, пов’язаної з постійним перебуванням у закладі закритого типу. Він значно покращує якість життя людей літнього віку та інвалідів, розширює їхні можливості для спілкування та взаємодопомоги.
За словами Миколи Антоновича, для облаштування кабінету ЛФК провели комплексні заходи: облицювання стін, стелі, ремонт та покриття підлоги, демонтаж опалювального радіатора та електропроводки, встановили лікувально-оздоровче обладнання та спортивний інвентар (універсальний тренажер, масажери для ніг, м’ячі для ЛФК, спортивні палиці, килимки для занять лікувальними вправами, медичну кушетку та тумбочки). Є в кабінеті також зволожувач-аромодифузор і соляна лампа, які сприяють розслабленню й мають ефект соляної шахти.
– Наш будинок ще надає послугу «Соціальне ліжко» – це спеціально облаштоване в нашому приміщенні ліжко-місце для тимчасового перебування чи ночівлі людей в особливо холодний період року, – каже директор терцентру Микола Антонович. – Маємо також і таких самотніх стареньких, які просяться під нашу опіку лише за осінньо-зимовий період. А маємо й таких, хто попросився до нас сам на платній основі. Проте дбаємо однаково добре про всіх, організовуємо їм дозвілля, свята та зустрічі з поважними гостями. Усіляко підтримуємо: і доглядом, і добрим словом. Адже такі люди особливо потребують уваги.

«Не роками старість гарна…»: будинок для пристарілих у Степанцях опікає самотніх жителів Канівщини


Юрій Васильович Вальчевський, 49 років: «Тут я – як удома»
Народився чоловік у місті Києві. Там жив і працював. Роботу свою любив – був водієм маршрутного таксі. На жаль, згубна звичка призвела до втрати обох ніг, а від того – жінка покинула, забравши з собою обох дітей. А з роботою чоловік зі своїми травмами впоратися більше не міг. Переїхав до батьків, які після виходу на пенсію перебралися на Черкащину. На жаль, смерть забрала рідних, і чоловік залишився сам. Згодом, знайшов друга Михайла, з яким разом проводили вільний час, однак, через певну необережність, сталася нещадна пожежа, яка вщент зруйнувала домівку. Так одинокий і нікому не потрібний самотній чоловік опинився тут. Юрій перебуває в будинку пристарілих уже рік. Каже, тут тепло й смачно годують, доглядають, дають читати книжки. А що ще треба, щоб відчути домашнє тепло…

«Не роками старість гарна…»: будинок для пристарілих у Степанцях опікає самотніх жителів Канівщини


Михайло Вікторович Тарасов, 60 років: «Люблю котлети й гороховий супчик»
Михайло Вікторович – лікар. Працював у різних сферах медицини, проте найбільше цікавився хірургією (в армії) та педіатрією. Саме за цим напрямком і працював у сільській дільничній лікарні в Мартинівці Канівського району. Був одружений, має доньку, проте не склалося спільне життя – вже 20 років доводиться бути на самоті. Жити залишився за останнім місцем роботи, проте раптовий інсульт завадив роботі. Впоратися з горем і скаліченим здоров’ям допомагав друг Юрій, з яким разом проживали. Та страшна пожежа, яка ледь не забрала життя і таки знищила дім, привела їх обох у будинок для пристарілих, де за ними організували професійний догляд. А ще тут дають улюблений гороховий супчик на обід, і можна з вірним другом грати в шашки.

«Не роками старість гарна…»: будинок для пристарілих у Степанцях опікає самотніх жителів Канівщини


Сергій Васильович Мироненко, 58 років: «Ноги-руки позростались, треба щось робити, а не хочеться»
За освітою інженер, а за фахом викладач Сергій Васильович усе життя намагався бути при роботі. І викладав у техучилищі, і 16 років був майстром виробничого навчання, і працював на різних роботах у сільськогосподарських угіддях, і на пилорамі. Батько чоловіка також був викладачем, навчав студентів автомобільній справі. Мати – різноробоча у колгоспі. Коли матері не стало, Сергій Васильович залишився при батькові, допомагав по господарству, проте згубна звичка випивати завадила побудувати нормальне життя обом. Каже, «причащалися» через день. Це і стало причиною холостякування. А ще через переохолодження чоловік отримав травми рук і ніг. «"Ковтнув" і заснув у чужій холодній хаті», – згадує… Врятував від холодної смерті керівник, який кинувся шукати Сергія Васильовича, коли той не прийшов на роботу. Сергій Васильович говорить, рани загоюються, а от душа від самотнього життя – ніяк, хоча тут у будинку йому тепло й завжди є чим зайнятися.

«Не роками старість гарна…»: будинок для пристарілих у Степанцях опікає самотніх жителів Канівщини


Людмила Миколаївна Пташнік, 62 роки: «Боже вбережи – більше не хочу заміжжя ніколи»
Тато – столяр, мама – продавчиня. А сама Людмила Миколаївна за фахом – майстер-закрійник і заготівник взуття. Народилася і працювала у Києві, проте за спеціальністю працювати не пішла – жінка вирішила освоювати ниву торгівлі. Одразу після закінчення навчання поїхала за коханим в інше місто, та сім’я не склалася. А коли повернулася, її ж сестра відмовилася прописувати дівчину назад. Так залишилася без житла. Тривалий час працювала на вокзалі, торгувала напоями та їжею. Жила в знайомих. Зізнається, була і заміжня один раз, проте у шлюбі їй категорично не сподобалось. Чоловік гуляв (підозрюємо, що і ображав), син помер при народженні, а донька…проживає в Києві, має двох дітей, проте від матері написала відмову… Людмилі Миколаївні вдалося пережити три інсульти, які понівечили її тіло. Наразі найбільше жінка любить читати, особливо – детективи, і тішиться, коли на вечерю дають макарони по-флотськи.

«Не роками старість гарна…»: будинок для пристарілих у Степанцях опікає самотніх жителів Канівщини


Олександр Миколайович, 63 роки: «Невдало склалося все: спочатку фах, потім ноги, а потім і сімейне життя»
Народився Олександр Миколайович на Донбасі. Закінчив школу, відслужив в армії, а потім навчання в Києві. Нині йому – 63 роки. За фахом – психолог. 12 років працював у службі «Телефон довіри» психоневрологічного диспансеру, потім ще 11 – з персоналом у банківській установі. А потім, покинув усе, купив хатинку й переїхав жити з великого міста на маленьку вуличку в селі. «Вигорів», – сказав, показуючи на груди, туди, де знаходиться серце. А життя вирішило такого не пробачати і збільшити дозу болю. Через складну хворобу він утратив одну ногу й частину іншої. Дружина знайшла коханця й вигнала його – інваліда – з його ж хати. Насамкінець, з найманої квартири теж попросили піти, і нічого не лишалося більше, як піти у будинок для пристарілих. Тут чоловік перебуває на платній основі. Каже, це краще, ніж самотньо жити у найманій квартирі.

«Не роками старість гарна…»: будинок для пристарілих у Степанцях опікає самотніх жителів Канівщини


Марія Павлівна Колошмай, 90 років: «Наче й тримаюсь на цьому світі, але нехай вже Бог помилує…»
Марія Павлівна народилася у Степанцях Канівського району в родині колгоспних трударів. Відучилася у школі всього два класи, а потім пішла працювати в колгосп на поміч батькам. Згодом дівчина вийшла заміж, народила трьох синів. Підняла на ноги їх жінка сама, адже чоловік дуже був ласий до випивки, від неї й помер. Батьків теж не стало на світі. Так і була весь час сама. Працювала в медицині, у цій же дільничний лікарні, де нині розташовується її прихисток, і виховувала своїх орлят. Проте доля забрала їх усіх, залишивши по собі гірку порожнечу у серці. Нині Марія Павлівна вже має поганий зір, її підводить слух і нерви має дуже слабкі. У будинку шукає захисту на осінь та зиму, а решту часу живе сама в селі.

Анна Сакун, фото Олександра Рибалки






Теги: черкаси, черкаська область, будинок пристарілих, Степанці, Канівщина, догляд, старенькі


Черкаси наживо

Місцевий фотограф Олександр Рибалка зробив світлини мешканців дитбудинків, будинків сімейного типу та інтернатів Черкас та області. Автор робіт
У День захисту дітей, черкасцям продемонструють унікальний фотопроект. Для нього місцевий фотограф Олександр Рибалка зробив світлини мешканців
Котяча дружба ...
Владислав Бедринець, RSS
16+ Про це… ...
Борис Юхно, RSS
Про хрущовки ...
Борис Юхно, RSS
Зачинені двері ...
Анна Сакун, RSS