Новина із категорії: Лев Хмельковський, RSS

Роздрукувати        Друкована версія

Поезія оминула цензуру

Поезія оминула цензуру
Лев Хмельковський, RSS
Дата: 16-12-2017, 13:17.
Ідея видати в Польщі спільну збірку молодих поетів виникла у поета Стефана Пастушевського з Бидгоща на тій підставі, що він у Польщі заснував і провадив Кореспонденційний клуб молодих письменників, даючи можливість молоді показати читачам свій творчий доробок. Молоді поети Черкащини теж повинні б мати такий позацензурний вихід до читача.
Ми почали готувати збірку. Передмови написали Стефан Пастушевський і Петро Линовицький. Перший з них звернувся до давніх контактів польських і українських літераторів, назвав ряд польських авторів, твори яких були відомі й читані над Дніпром. З іншого боку Тарас Шевченко надіслав Адамові Міцкевичу до Парижа ориґінал своєї поеми «Кавказ», а Петро Гулак-Артемовський, Левко Боровиковський, Микола Костомаров черпали надхнення з доробку Адама Міцкевича.

Поезія оминула цензуру


Стефан Пастушевський пояснив, чому вирішено назвати збірку «Вишиванка»: «Оскільки збірка має бути поширена на Черкащині, ми хочемо зберегти традицію молодих українських поетів, для яких вишиванка служить символом народних традицій, тому на сторінках розміщено заставки у вигляді польських і українських візерунків». Польські малювала Йоанна Стшелецька, українські – Юхим Попадюк.
Це був 1977 рік, коли в Україні діяла жорстка цензура і поетичні спроби молоді були можливі лише після схвалення партійними ідеологами. Була заборона на видання творів Василя Симоненка, який за життя належав до числа партійних пропаґандистів, а що вже говорити про підростаючу молодь. Перед появою збірки ми провели певне випробування: вірші польської молоді надрукували в газетах «Черкаська правда» і «Молодь Черкащини». Звісно, вірші не були модерним авангардом, але усе ж і не грішили соціалістичним реалізмом. Вірші черкаської молоді теж з’явилися у польській пресі. Ні, не в газетах майже комуністичної Польської Об’єднаної Робітничої Партії, а в демократичній газеті «Ілюстрований кур’єр Польський» (головний редактор Вітольд Ляссота народився в Черкасах), кількох інших, куди мали доступ наші молоді приятелі.

Поезія оминула цензуру


Вступна стаття Петра Линовицького була витримана в дусі обов’язкових на той час канонів – було у ній про конкурс «Сонячні кларнети», організований обласним комітетом комсомолу. Було про те, що традиції Тараса Шевченка успадкували сучасні робітники, селяни, вчителі, студенти і учні, а Наталія Віргуш, Василь Марсюк і Петро Линовицький навіть прийняті до Спілки письменників України.
І саме поезії трьох визнаних владою літераторів у збірці мали зазначити її «благонадійність». Три поезії Наталії Віргуш переклав польською мовою Кшиштоф Солінський, чотири твори Петра Линовицького переклав Зігфрид Шукай. Василя Марсюка в книжці не було, зате вмістили свої поезії Ляля Рубан, Тетяна Литвин, Григорій Білоус, Наталя Панченко, Віктор Пономаренко, Валерій Шпак. І треба сказати, що ці поезії не мали присмаку комсомольської ідеології, були ліричними, сповненими любови і жаги життя.

Поезія оминула цензуру


З Польщі подали свої твори Стефан Пастушевський, Войцех Банах, Максиміліан Козловський-Барт, Адам Левандовський, Антоні Пахота, Кшиштоф Солінський, Зігфрид Шукай, Ян Вах, Мечислав Войтасик. Мені випало готували підрядкові тексти віршів з обох країн. Отже, поети переклали один одного. Лише вірші Мечислава Войтасика ніхто не узяв і мені довелося самому їх обмірковувати, щоб подати українською мовою. І ось що вийшло:
За третьою рисою виднокола
присихає сонце до корми
й окличні знаки оселедців
під кілем сиплються флуоресцентно
щури клітинок сірих
від почуттів втікають
і все спокійніш океан
чекає на укус

Книжку надрукували у бидгощській друкарні «Преса-книжка-рух». Була проблема з шрифтом – тоді ми ще не знали компьютера. Але польська молодь у радянській військовій частині роздобула російський шрифт, а українську літеру Ї робили вручну, розпилюючи літеру Т.
Коли наклад надійшов до Черкас, ми чекали на реагування влади. Але партійні ідеологи побурчали, що без дозволу обійшлося, проте репресій не вчиняли, бо міг бути про них міжнародний розголос. Це заохотило нас до продовження справи. Спробуємо видати збірку лише черкаських поетів і малюнків молодих художників Черкащини. Стефан Пастушевський підтримав ідею й узявся до вступної статті «На початку дороги». Цього разу він написав також про переслідування української мови і літератури в царській Росії. Редагував збірку Мечислав Войтасик. Перекладали знову Стефан Пастушевський, Мечислав Войтасик, Зігфрид Шукай і Адам Левандовський. Видавцем зголосилася студентська рада Бидгощської технічно-рільничої академії. Наклад 500 примірників. Це був 1978 рік.
До збірки увійшли поезії Миколи Озірського, Петра Линовицького, Наталії Віргуш (поема «Зустріч» про Гойю), Лялі Рубан, Григорія Білоуса. Графіку подали Микола Саєнко, Світлана і Валентин Почепцови, Іван Лавріненко, Володимир Пономаренко.
Коли у Польщі почався рух «Солідарности» польські поети стали його активом. Стефан Пастушевський у 1981 році побував за ґратами. Він тоді писав не поезію, а численні новелі про революційні події. Я мав усі й вирішив перекласти їх як посібник для наших майбутніх протестів. Мене підтримав Сергій Левченко і книжка «Простори часу» вийшла 1993 року в черкаському видавництві «Сіяч». Друкували в Монастирищі. Обкладинку намалював Валентин Почепцов. До збірки увійшли поезії і цикл новель «Щоб Польща була Польщею». Але досвід боротьби не знадобився, бо СРСР зник з карти світу і ми жили надіями на те, що й Україна буде Україною. Це була перша книжка Стефана Пастушевського українською мовою, а загалом його твори перекладені також болгарською, німецькою, чеською мовами. Стефан Мар’ян Пастушевський народився 19 серпня 1949 року в Бидгощі. Він був активним учасником «Солідарности» і після провалу СРСР його обирали віце-президентом рідного міста, послом Сейму.
Свого часу він закінчив Вищу інженерну школу у Бидгощі, Університет ім. Миколая Коперника, Гданський університет.
У 2013 році захистив докторський ступінь в Університеті Казиміра Великого.
Мечислав Войтасик народився у 1941 році. Він поет, публіцист, літературний критик. Працює в Університеті Казиміра Великого.
Про Адама Левандовського тепер я дізнався лише, що йому 2013 року була присуджена літературна премія ім. Клеменса Яніцького за гуманістичний і високохудожній зміст творчости. Я був його гостем і він, як і Стефан Пастушевський, відвідав Черкаси.
Зігфрид Шукай народився 1943 року, закінчив Університет Миколая Коперника в Торуні. Працює вчителем польської мови в ліцеї. Член-засновник групи поетичного факту «Паркан».

Поет і прозаїк Максимілян Козловський-Брат народився 9 вересня 1936 року. У 15 років почав працювати на тракторному заводі. Лише у 40 років отримав свідоцтво про середню освіту. Працював в управлінні ряду підприємств.
Войцех Банах 1953 року народження закінчив електромеханічний технікум і технічно-рільничу академію. Відтоді працював конструктором на фабриці корабельного обладнання.
Ян Вах народився 1955 року. Його професія - конярство. Він був співучасником групи «Паркан».
Кшиштоф Солінський 1950 року народження помер у 2006 році. Поет, письменник, видавець. Це він у 1975 році заснував групу «Паркан». Але й українське середовище поетів зазнало втрат. Відійшли Григорій Білоус (1940-2011), Петро Линовицький (1943-2002).
Про групу поетичного факту «Паркан» слід розповісти докладніше. Вона діяла у
1975-1979 роках. Члени: Максиміліян Козловський-Барт, Маріола і Адам Левандовські, Стефан Пастушевський, Кшиштоф Солінський, Зігфрид Шукай, від 1976 року до групи увійшли Войцех Банах, Антоні Пахота, Ян Вах, Мечислав Войтасик та інші. Можна легко зауважити, що саме ці поети підтримали ідею спільних з українцями збірок тому що ідейно вони відповідали напрямкові групи.
Група вивішувала свої твори на парканах міста. Звісно, ці твори не відповідали канонам прокомуністичної влади. Зберігся запис тодішньої цензури – Бюра контролі публікацій, преси і видовищ: «У Бидгощі постала поетична група «Паркан», яка свої твори друкувала на плакатах і розміщувала їх на дошках оголошень та парканах. Слід виключити з усіх засобів масової інформації згадки про цю форму поширення поезії».
Кілька слів про черкаських учасників проєкту.
Наталія Віргуш народилась у Зборові Тернопільської області. В юності виїхала з родиною на Чернігівщину. Закінчила філологічний факультет Черкаського педагогічного інституту . Працювала в редакціях газет «Молодь Черкащини», «Черкаська правда».
Про Лялю Рубан знаю мало. Лише рік народження - 1951-ий.

Поезія оминула цензуру


Петро Линовицький народився у селі Паризька Комуна на Полтавщині. Закінчив Український поліграфічний інститут у Львові, учителював, працював у пресі. Видав п’ять збірок. Окремі його вірші перекладено російською, казахською, киргизькою мовами.
Валерій Шпак - доктор філологічних наук, професор, декан лінгвістичного факультету Черкаського державного технологічного університету, завідувач кафедри прикладної лінгвістики цього університету, академік Української академії наук національного прогресу та Нью-Йоркської Академії наук, заслужений працівник освіти України.
Настали інші часи.Тепер можна друкувати свої твори де завгодно. Але варто пам’ятати тих, хто був першим.
Я написав цю розповідь для д-ра Володимира Поліщука з Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького, який готує «Літературну енциклопедію». А він не має цих книжечок. Може у когось збереглися, то передайте в універистет.

Теги: черкаси, черкаська область, поезія, цензура, публікація, видання

Черкаси наживо

У Черкаській області зареєстровано 11 випадків захворювання на кір. У місті Черкаси жодного випадку поки не зафіксовано.
На виставці будуть представлені екземпляри весільного вбрання середини та кінця двадцятого століття. Ініціаторами виступили черкащанки Наталія та
Загадую віддавати добро ...
Юлія Фомічова, RSS
Настав Новий рік... ...
Анна Григорович, RSS
Блог – як явище… ...
Володимир Даник, RSS
Про Марину Сосюру ...
Лев Хмельковський, RSS
Михайло Сирота розповідав ...
Лев Хмельковський, RSS