Новина із категорії: Володимир Даник, RSS

Роздрукувати        Друкована версія

Радіо нашої мрії

Радіо нашої мрії
Володимир Даник, RSS
Дата: 20-12-2017, 12:06.
Радіо... Яка його роль у житті суспільства? І у житті конкретного українського письменника?! О, над цим варто замислитись...
Багато що змінилося в Україні за роки незалежності. Змінилося і радіо – і в його всеукраїнському, і в обласному аспектах. За часів Союзу було немало передач з Москви. Відповідно було немало і пісень російською мовою. Запам’яталася думка, висловлена тоді кимось у одному з інтерв’ю. Мовляв, естрадних зірок було у Радянському Союзі менше, аніж в інших країнах. Навіть у країнах соціалістичного табору. Порівнювалося положення речей у Союзі і в Угорщині і наводилися конкретні цифри. А серед не багатьох естрадних зірок Союзу були і українські зірки. Але ж не всі вони тоді співали українською. Пригадуєте, співака, що співав... про «птицу счастья»?! Над піснею цією тоді частенько іронізували.

Нині ж Українське радіо і справді ж – стало українським! Бо і стан речей суттєво змінився, хоч можливо і не в такій мірі, як нам хотілося б. І вже число українських естрадних зірок, яких ми чуємо, яких ми знаємо, значно зросло. Так, ідеалізувати ситуацію не слід, але ж зміни є. І треба сказати, що і обласне наше радіо значно розширило свої можливості дійти до слухача.
Згадався один з епізодів мого літературного «учнівства». Було це у неділю. Бо і літературна студія «Ровесник» при обласній «молодіжці» збиралася по неділях. Костянтин Світличний, відомий письменник, що керував тоді «Ровесником», привів тоді нас, тогочасних «літстудійців» до обласного радіо. А це було не теперішнє, а ще старе приміщення. І зустрів там нас один з журналістів, що вийшов у неділю на роботу, аби записати поетів-початківців.

Записали по одному віршу. Пам’ятаю і власне хвилювання, і хвилювання інших учасників події. І це легко зрозуміти – адже твій вірш мав прозвучати на всю область!
І здавалося б – ну, що там... один вірш! Але ж і в ньому зернини – віршів майбутніх... Пам’ятаю, що прочитаний мною вірш був про рідний край. А тема ця потім продовжувалася у мене з книги у книгу.
Потім за плином літ, уже не раз маючи змогу записатися на радіо, я завжди відчував – а яка ж вона складна... робота радіожурналіста! Бо поет, читаючи власні твори перед аудиторією, завжди бачить реакцію людей на прочитане. А тут лише... студія, мікрофон і все. Але ж поруч журналіст, який щиро «вболіває» за тебе. Нібито спокійний, стриманий... Та відчуваєш, що він теж... хвилюється.
Згадується запис у Києві. Передача готувалася для радіостанції «Промінь». Студія, необхідна для запису, була зайнята. Треба було трохи почекати. І ось тоді і сталась подія, що мене вразила. Жінка-диктор читала текст. І ось на думку редактора, що здійснював запис, одне з слів прозвучало трохи невиразно. І ось тоді диктор повторила... ні, не цілий абзац, де було згадане вище слово... не речення... а саме це слово! І повторила з такою інтонацією, як і все речення, де слово треба було замінити. І цього було достатньо, щоб зробити запис досконалим.

І ще один момент, який мене вразив. Коли було завершено запис, у якому вже я сам брав участь, я вирішив подарувати свої книги працівникам радіо, що були присутні під час запису. Звичайно ж, з дарчим написом. І коли я запитав у двох незнайомих мені працівниць, як їх величати, то відповідь вразила. Як виявилось, це були люди, яких я (роками!) чув з передач Українського радіо. І думка при цьому була така. Цих жінок (як і славних представниць нашого обласного радіо!) треба було б показувати по телебаченню. Ну, хоча б у день їхнього професійного свята.
А передачу, де я брав тоді участь, готував до ефіру прекрасний поет, колега-спілчанин (і в той же час – блискучий майстер радіожурналістики!) Станіслав Шевченко. Він довгий час пропрацював на Українському радіо, активно пропагуючи українську поезію. І робив це по-справжньому цікаво і пристрасно!
То яке ж воно – радіо нашої мрії?! Те, що було... Те, що нині... Чи те, що буде?! Ну, мабуть, варто зберегти найдобірніші зерна того (українського!) радіо, що було, і того радіо, що нині, і твердо вірити у буйнокриле колосся майбутнього нашого радіо.

І ще така думка. Ось ми ідемо до Європи? А коли ж дійдемо?! Можна по-різному відповідати на це питання. Ну, хоча б так. Працював у Черкасах радіожурналіст, навіть керував обласним радіо. А потім виїхав до Штатів і вже його, як висловлюються нині, «радіопродукт» заучить на всю Україну, а сам він є у повній мірі зіркою світової радіожурналістики. Так от, на мою скромну (навіть дуже скромну...) думку, ми тоді дійдемо до Європи, коли хтось з черкаських радіожурналістів (а чи просто журналістів!) стане зіркою міжнародного рівня... не виїжджаючи з Черкас! Адже обдарованих людей серед черкаських журналюг більш, ніж досить. Ви скажете – це неможливо! Надто вже бюрократизоване наше, в Україні, життя. Але ж постаратись треба! Тим більше, коли є кому старатись.
Нині до нас приходить немало нових слів і ці слова частенько звучать в ефірі. Зокрема і слово – флешмоб. І у день, святковий для нашого радіо, у центральному його офісі у Києві (Хрещатик, 26...) і справді ж, як повідомлялося, відбувався флешмоб, де усі гості могли послухати музику і пригоститися тістечками. Отож і завершити хотілося б віршем, де фігурує слово флешмоб. Хоча сам цей вірш по суті не тільки про флешмоби, а і про наше життя.

І МИ ПРОВОДИМО ФЛЕШМОБИ

Звичайно ж, є цікаві теми –
Про перший цвіт, про перший сніг...
А як знаходяться проблеми,
То є і рішення для них!

І ми проводимо флешмоби,
Бо кожен день і кожну мить
Кожен стоїть і морщить лоба
І дума – як же далі жить!

І в тому біль, і в тому драма:
Знайдеться жар – поміж золи...
Все перекопано думками,
Та ми до суті – не дійшли!

І хоч траплялись будні люті,
Солодкі, ніби лимонад,
Ми докопаємось до суті –
Ні, не жаліючи лопат!

І ми проводимо флешмоби,
Бо кожен день і кожну мить
Кожен стоїть і морщить лоба
І дума – як же далі жить!



Теги: черкаси, черкаська область, радіо, мрія, блог, Володимир Даник

Черкаси наживо

У Черкаській області зареєстровано 11 випадків захворювання на кір. У місті Черкаси жодного випадку поки не зафіксовано.
На виставці будуть представлені екземпляри весільного вбрання середини та кінця двадцятого століття. Ініціаторами виступили черкащанки Наталія та
Загадую віддавати добро ...
Юлія Фомічова, RSS
Настав Новий рік... ...
Анна Григорович, RSS
Блог – як явище… ...
Володимир Даник, RSS
Про Марину Сосюру ...
Лев Хмельковський, RSS
Михайло Сирота розповідав ...
Лев Хмельковський, RSS