Графіті серцем на папері

Графіті серцем на папері

Україна переживає нині важкий проміжок часу. Відверто кажучи, ми, українці, понад два десятиліття наближалися до цього. І навряд чи можна було цей період життя оминути.
І, як на мою думку, знаково й символічно те, що ми це переживаємо саме сьогодні, коли наблизилася до нас вікопомна дата – 200-річчя від дня народження нашого Пророка.
До цієї дати наша старша посестра, Валентина Кузьменко-Волошина, подарувала нам черговий плід свого таланту – поетичну книжку «Етно графіті».
Ім\’я Валентини Федорівни вже було згадане в цьому блозі. Тоді матеріал був присвячений отриманню майстром народної творчості, поетесою літературної премії ім. Василя Симоненка.

Графіті серцем на папері
Тепер же я хочу поділитися з вами радістю, що отримав від знайомства з новим вибухом творчості Майстрині.
Ви лише вслухайтесь:
«Коли клянуться в любові до України,
І не просто любові – а до загину! –
Крик з грудей моїх рветься: «Не смійте
ТАК міцно ЇЇ стискати, –
Задушите…»
Ну, як вам?
– Бабусю, а де вона, Україна?!
– Ось тут, де наш дім і криниця…
– А телевізор сказав, що Україна –
це дуже-дуже далеко!?.
– Не вір, онучку, Україна –
Це ТИ і Я, і ці тополі,
І Дніпро,
Рідна мова, і пісня,
І небо над нами, –
Нині,
І прісно,
І вовіки віків!..
Пані Валентина під час спілкування, простого, неофіційного, часто повторює про той жаль, який вона відчуває, що ми, українці, у своїх думках, мисленних заключеннях, а часто-густо й в віршах та піснях втратили значення нашого слова, нашого українського характеру. Людина, яку ми вважаємо хранителем культури, відчуває, що разом з цим ми втрачаємо наш глибинний інформаційний код, носій до Трипільської культури. Про це, саме про це і хотіли сказати дві однодумиці – з Валентиною Федорівною над книгою працювала молода її колега, художниця Оксана Куліш. Саме її оформлення отримала книга.
Графіті серцем на папері
Як вже на початку я повідомив, книга готувалася до знаменної дати – 200-літнього ювілею Тараса Шевченка. І як нагадування про це є наступний поклик :
Чи не в пустелю
Волав Шевченко:
«Я на сторожі біля них
Поставлю слово…»
Чи не в пустелю…
І вже сьогодні ми переконуємось, що, нарешті, не в пустелю.
Ні, не в пустелю – і у цьому нас переконує свята наша Небесна сотня, яка полетіла до Вирію, наказуючи нам звідти залишатися українцями, цінувати свою Волю, історію, культуру… І не лише цінувати, а й бути готовими відстояти свої переконання.
Авторка книжки не завжди замилувана-зачарована-затрагізована Україною та українцями. Часом її голос стає грізним, погрозливим:
…Тепер ви ганите ЇЇ, –
Перетворивши на руїну!..
Ми – Україною живем,
А ви живете з України. –
Це саме про тих, хто, на наше сподівання вже віджив від неї.

Ой, то не хмара – стоптане жито:
Вражим копитом Вкраїну збито…
Ой, то не ружі – не вишиття то –
Мого милого шаблями тято!..
…Злиняла заполоч на полотнині, –
Тобі, мені, матінці УКРАЇНІ…
Декілька сотень літ тому шаблями нам голови тяли. Сьогодні снайпери…

Два місяці залишилось до 200-ліття такої події, як перепоховання Пророка Тараса у своїй рідній землі – на коханому ним Подніпров\’ї, неподалік тієї місцини, де зарито його пуповину. А зарито її в тому ж самому місці, де й народилася Валентина Кузьменко-Волошина – священних Моринцях. До речі, у цьому році майстриня-художниця, майстриня Слова відзначатиме свій Ювілей.
А чи не буде для Валентини Федорівни цінним подарунком – отримання нею за цю поетично-художню збірку однієї з цьогорічних літературних премій? Скажімо, премії ім. Тодося Осьмачки?

Напевне, тоді,
Коли серцем оголеним
перечитаєм Шевченка
І пекельні митарства
Осьмачки, –
Хоча б подумки перейдем…
Сподіваймося, що не тоді…

Долучіться, друзі!
Слово честі – не пожалкуєте!

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x