СПОРТ


Новина із категорії: Гордість Черкащини, Спорт

Роздрукувати        Друкована версія

Богдан Кулинич про перемогу на Паралімпійських іграх та «немрію» грати у воротах

Дата: 24-12-2017, 11:55.

Богдан Кулинич про перемогу на Паралімпійських іграх та «немрію» грати у воротах Як удалося потрапити до великого спорту, здобути дві вищі освіти та зібрати нагороди всіх найпрестижніших змагань світу до 26 років – відверто про своє життя розповідає відомий футболіст-воротар, чемпіон XV літніх Паралімпійських ігор 2016 року в Ріо-де-Жанейро, кандидат у майстри спорту України Богдан Кулинич.

– Богдане, розкажіть, де Ви навчалися та чому обрали такий фах?
– Спершу навчався в Черкаському державному технологічному університеті, спеціальність абсолютно не пов’язана зі спортом – технолог-інженер харчової промисловості. У школі подобалася хімія, та й батьки підштовхнули до професії – у цій сфері працює тато.
А от футболом займався з дитинства. Власне, змалку був дуже активним, відвідував чимало секцій – танці, Клуб юних моряків. Сам виявляв ініціативу, записувався до гуртків. Батьки ж казали, як встигатиму зі школою, то можу ходити, куди хочу. Та попри все різноманіття, футбол завжди переважав. Грав за команду в університеті. Тоді ж мені запропонували поїхати на збори й спробувати власні сили в грі за збірну. Підійшов, запросили до команди.
У 2015 році, закінчивши ЧДТУ, вступив до львівського університету – пішов здобувати другу вищу освіту – тренера з футболу. Ось це вже був усвідомлений вибір, те, з чим прагну пов’язати майбутнє.
– Така активність допомагає в житті?
– У моєму випадку – однозначно. Не можу всидіти на місці, навіть якщо мова йде про відпочинок. Поїхати на море й пролежати тиждень на пляжі – точно не про мене. Краще десь подорожувати, відкривати щось нове.

Богдан Кулинич про перемогу на Паралімпійських іграх та «немрію» грати у воротах


– У якому році почали грати за збірну?
– Власне, до збірної потрапив у 2012 році, перед Олімпійськими іграми в Лондоні. Тоді з командою провів три збори, і хлопці поїхали на Ігри. Оскільки ж я був недосвідченим новачком, то лишився вдома. А на наступний рік підписав контракт і розпочалася плідна співпраця з участі й перемоги на Інтерконтинентальному кубку в Барселоні.
– А все ж, присвятити життя футболу – це була мрія життя, чи так швидше склалися обставини?
– Однозначно перший варіант. Щоправда, як і всі хлопці, точно не мріяв грати у воротах. Усвідомлення, що в мене це добре виходить, прийшло десь років у тринадцять-чотирнадцять. А до того часу думалося: «Та які там ворота? Ні, я буду забивати – як Шевченко чи Ребров…». Хотілося бути зіркою, бігти вперед, вести до перемоги.

Богдан Кулинич про перемогу на Паралімпійських іграх та «немрію» грати у воротах


– Після Барселони як складалося далі?
– Хоч і отримав запрошення грати в команді, та добре знав, що розслаблятися не можна, адже контракт підписується лише на рік. Тобто, якщо спортсмен не показуватиме результат, завжди буде ризик випасти зі збірної. У грі в будь-якому разі хтось на полі, а решта – на заміні. Та попри це, всі спортсмени – однаково високого рівня. Просто одним завдяки досвіду тренер довіряє більше, у когось є переваги над суперником.
Так само і на зборах присутні 18 спортсменів, а на змагання тренер відбирає чотирнадцятьох, решта лишаються вдома. І, звісно ж, кожен хоче бути серед обраних – їхати, грати, здобувати нагороди. Тож запорука успіху – в постійній роботі над собою.
– Перемогу на Паралімпіаді в Ріо можна назвати найбільшим досягненням у спортивній кар’єрі?
– Певне, для більшості спортсменів участь в Паралімпіаді – найзаповітніша мрія. Хоча, якщо говорити про футбол, то тут можна трішки й посперечатися – все ж більше цінується чемпіонат світу.
Але Паралімпіада – це дійсно наймасштабніший турнір, підготовка до якого починається заздалегідь до змагань. По закінченню Ігор у Лондоні 12-ого року, тренер розписав програму на чотири роки, щоб у хорошій формі підійти до поїздки в Ріо. До речі, після перемоги в Бразилії наша збірна стала найтитулованішою в світі.

– Крім самореалізації, спорт, певне, дає ще й можливість подорожувати світом. Багато країн уже вдалося відвідати?
– Часто друзі в розмові відзначають, що мені вдалося побувати вже там, і там, і тут... Бразилія, Аргентина, чи не вся Європа. Насправді ж, коли їдемо на збори, то абсолютно не маємо часу на подорожі. День складається з двох тренувань, між ними – відновлювальні процедури.
За шістнадцять днів маємо один вихідний, коли можна десь поїхати. Тож, самі розумієте, на екскурсії лишається мало часу. І закордоном бачу традиційно одне й те ж: ворота, поле, тренажерна зала… Та все ж, навряд чи б стільки об’їздив у своєму віці, якби не футбол.
– Футбол – дуже травматичний вид спорту…
– …Це дійсно так, і за статистикою, більшість серйозних травм спортсмени отримують саме на тренуваннях. Бо ж не можна під час підготовки працювати у півсили – хочеш успіху, маєш викладатися на повну. Тож і буває, що граємо в одній команді, а хтось когось «ламає».
Досить тяжко і морально на зборах, надто перед відповідальними чемпіонатами. Насичена програма: по кілька тижнів не буваєш удома, постійні фізичні навантаження – по два-три тренування вдень… Через виснаження трапляються й конфлікти. Звісно, у щось надсерйозне це не переростає, та все ж атмосфера напружена. Але в будь-якому колективі буває непросто, це життя.

Богдан Кулинич про перемогу на Паралімпійських іграх та «немрію» грати у воротах


– Чим би хотіли займатися після завершення кар’єри футболіста?
– Раніше думав, що поки молодий – головне навчатися, а там час і життя покажуть, як чинити далі. Але, спілкуючись із хлопцями, які вже закінчили спортивну кар’єру, зрозумів, що влаштуватися на роботу не так і просто. Адже тридцять років ти грав у футбол, займався улюбленою справою, ніде не працював з восьмої до шостої, а потім приходиш кудись із визначеним графіком, керівником, вимогами… Буває, що за сезон міняють по кілька робіт, а пристосуватися так і не можуть.
Для себе в майбутньому хотів би займатися тренерською діяльністю, або ж працювати з дітками в школі.
– Держава підтримує спортсменів, які показують такі серйозні результати?
– Найбільшу винагороду отримали за перемогу на Іграх. Але в підсумку це було не те, на що ми сподівалися і що обіцяли. Спершу й олімпійці, і паралімпійці мали отримати однакові грошові винагороди, насправді ж гонорар урізали втричі. Чому так, для нас загадка…
Крім винагород за перемоги на змаганнях, отримую зарплатню, стипендії. Та й тут є свої нюанси.

– Окрім футболу, яким живете, маєте ще якісь захоплення?
– Дуже люблю риболовлю, але останнім часом вирватися на такий відпочинок дуже важко. Збиралися компанією восени, десь у жовтні, на пару днів їздили до Дніпра на щуку. Уловом цьогоріч похвалитися не можу – якось увесь час не щастило з погодою.
– Про що Ви мрієте?
– Хочу розвиватися, досягати нових висот. Але, пробувши в команді чотири роки, здобув усі найпрестижніші нагороди: чемпіонат Європи, Інтерконтинентальний кубок, перемога на Паралімпійських іграх. Мріяв лиш про «золото» чемпіонату світу. У цьому році збулося й це – у вересні повернулися додому з перемогою.
Тож у спорті лишається лише збільшувати досягнення, ставати дворазовим-триразовим чемпіоном.

– Розкажіть про свою сім’ю.
– У мене дуже чудова сім’я. Живу з батьками і сестрою. Поки що неодружений і найближчим часом не збираюся (сміється – авт.). З однієї сторони, весь час забирає спорт, з іншої – якось і не хочеться... Та колись і до цього дійде.
– Відчуваєте себе щасливою людиною? І в чому ваше щастя?
– Нещодавно прочитав вислів: «Щастя – це можливість прокидатися зранку і лягати спати ввечері, а між цими двома заняттями робити справи, які тобі до душі й приносять задоволення». У мене поки так і виходить робити… певно, це і є щастя.

Світлана Лазоренко, фото з архіву героя публікації





Теги: черкаси, черкаська область, Богдан Кулинич, футболіст, Паралімпійські ігри, спортсмен


Черкаси наживо

День пухнастих та вусатих. 17 лютого частина Європи відзначаэ День котів. Журналісти познайомили глядачів із колоритними черкаськими чотирилапими.
Після танення снігу деякі черкаські вулиці перетворюються на ставки. На незаасфальтованих ділянках утворюються глибокі ями. Така ситуація виникла й
Поет із Ковалівки ...
Володимир Даник, RSS
Про свято Стрітення ...
Сергій Мошенський, RSS
Пісні чужої війни ...
Владислав Бедринець, RSS
o
o
o
o
o
o
o
o
o
o