Колектив «Нової Доби» про найяскравіший дитячий новорічний спогад

Колектив «Нової Доби» про найяскравіший дитячий новорічний спогад

Колектив «Нової Доби» про найяскравіший дитячий новорічний спогад

Тетяна ОЧЕРЕТЯНА:
«Це свято завжди у мене асоціюється з неймовірним етапом підготовки, пошиття костюмів, прибирання ялинки. Такої світлої святкової атмосфери вдома більш немає, як саме у передноворічні дні. З дитинства, так чомусь склалося, збереглася лише одна світлина новорічна, але я пам’ятаю це свято. Того року святкували чергову річницю створення Радянського Союзу, а тому, костюми у більшості однокласників були тематичними. Ми виконували ролі представників «братніх радянських республік». У мене був костюм росіяночки. Проте, окрім ідеологічного навантаження, святкову атмосферу казки ніхто ж не відміняв, а тому були й мушкетери, й принци, королівни, і різні-різні герої. Я була ще й Снігурочкою на загальному святі. Сукню шила мені мама з великої кількості марлевої тканини, яка потім крохмалилася, але був ще і каркас на нижній частині. Процес виготовлення корони то взагалі дійство з дійств: і папір якийсь дефіцитний із Одеси дідусь переслав, і на оздоблення йшли перлинки із маминого намиста. Традиційним це вбрання назвати не можна, і я цим дуже пишаюся, адже мама, шиючи нам із сестричкою костюми, завжди показувала приклади нестандартних вирішень здавалося банальних питань. Ой, пригадався сестричкин костюм Чебурашки! Як він мені подобався! Стильний брючний вельветовий коричневий костюм і класнюча маска із оксамитової тканини, що приховувала лише верхню частину обличчя і мала гарні вушка. Люда мені здавалася тоді такою модною і оригінальною!
Якщо говорити про новорічні спогади уже нашої родини, то пам’ятаю, як власноруч готувала старшому сину в садочок костюм ведмедика Умки. Купила синтепону і пошила комбінезон. Сама! Зараз аж страшно згадувати, а тоді бралась і робила. Найскладніше, пам’ятаю було із шапкою-капюшоном. Щось ніяк я не могла його пришити до основної частини, щоб гарно було, без складок. Потім чоловік взяв великий пухнастий дощик і зав’язав його шарфом на шию Владиславчику. Таким чином були сховані всі мамині недоліки. А от Сашуника ми віддали у садочок геть малесеньким, ще й року не було, тому напевно і найбільш пам’ятним є його перший костюм, адже його шила із звичного для дитини вбрання, щоб не знімав, чи не злякався. Із улюбленої синової шапочки була зроблена «козацька шапка», а на сорочечку пришиті стрічки із вишивкою. Шаровари, правда, були виготовлені нові. Так і вийшов у нас козак! Оскільки ж ми довго не вимовляли літеру «к», то всі дуже сміялися і навмисно його запитували: «Ти хто?», а у відповідь лунало з гордістю: «Тозат»!
У мені з дитинства живе віра у казку, у чудо. Я не боюся мріяти, я фантазую, творю. Знаю, що кожне новорічне свято принесе нам нові емоції, нову радість і щастя! Вчу цьому й своїх дітей. Адже, як без цього жити? Сумно і не цікаво. А ми – веселі, радісні і щасливі! Інакше ніяк не можна!»

Колектив «Нової Доби» про найяскравіший дитячий новорічний спогад

Владислав БЕДРИНЕЦЬ:
«Новий рік для мене завжди був дивовижним святом. Навіть не святом, а таким собі порталом між реальним і казковим світом. Періодом, коли стиралися межі між світами, часами, вимірами. У цей день дорослі поводили себе як діти, а діти нерідко залишалися єдиними тверезомислячими істотами на святі. Цього дня вулицями розгулювали казкові істоти. До них можна було доторкнутися, сфотографуватися. У цей день тато пахнув не бензином і мастилом від старого хімволокнівського ЗІЛа, а «Червоною Москвою». І навіть його дешеві цигарки мали особливий аромат. А мама… Мама взагалі ставала неймовірно красивенною, блискучою і якоюсь… трішечки чужою. А ще на Новий рік у домі могла раптово з’явитися бабуся з дідусем, котрі в нормальних умовах зі свого села з іншої області взагалі не виїжджали. І це було абсолютно нормально і цілком природно. Адже Новий рік – це період, коли зникають всі межі, коли чудо стає реальним, буденним і доступним кожному».

Колектив «Нової Доби» про найяскравіший дитячий новорічний спогад


Олеся ЗІНЧЕНКО:

«Кожен новий рік у дитинстві для мене був найбільшим святом, наповненим чудес. Насамперед, приємності починалася з подарунків під час шкільних свят, далі − довгождані канікули, трансляція «Сам удома» по телебаченню, мандарини й цукерки. Разом із батьками ми прикрашали ялинку і я з нетерпінням чекала, коли вже там лежатимуть подаруночки. До слова, щороку традиційно під ялинку отримувала м’який символ прийдешнього року. Тож і досі вони зберігаються у значній кількості. Один із найяскравіших святкових спогадів пов’язаний із омріяною новорічною сукнею, яку мені придбали напередодні (на фото я в ній). Тоді я почувала себе справжньою принцесою, бо сукня була не така як у всіх, просто обшита дощиком, а модна на той час і рожевого кольору. Моєму щастю не було меж!»

Колектив «Нової Доби» про найяскравіший дитячий новорічний спогад


Олеся БЕЗПАЛОВА:

«Новорічні свята для мене завжди асоціювалися з очікуванням чогось надзвичайного. Пам’ятаю, як увечері перед днем святого Миколая чи в новорічну ніч маленькою, завжди намагалася лягти спати раніше, щоб швидше настав ранок і я знайшла під подушкою або ялинкою такий омріяний подарунок. На період Новорічних свят у нашій родині припадає ще дві дати – день народження моєї мами і бабусі, нині вже покійної. Пам’ятаю, як на Старий Новий рік ми з батьками пішли в гості до бабусі, щоб привітати її з днем народження. А коли повернулися додому, то виявили, що наша корова Балерина за цей час народила аж двох теляток. Ось такий подарунок вона принесла нам у святковий вечір».

Колектив «Нової Доби» про найяскравіший дитячий новорічний спогад

Вікторія МАТВІЄНКО:
«Пам’ятаю як у мої 4 роки на родинне свято приходив Дід Мороз. Перед його візитом тато з дядьком чомусь вийшли з дому з великою торбою. У нас тоді гостювали ще кілька сусідських дітей, ми наввипередки залазили на стільця, розповідали вірші, співали пісеньки, хвалилися успіхами і «слухняністю». За це отримували подарунки і цукерки. Близько до Діда ніхто не наважувався підійти, – кремезний, із довжелезною білою бородою та червоними щоками (мамина помада така багатофункціональна!). Лише мені голос Діда Мороза здавався дивно знайомим, таким низьким і басовитим як у дядька. Та чомусь більше ніхто цього не помітив. Наслухавшись дитячої творчості, Дід ледве вирвався від нас. Батько, повернувшись додому, розповів як щойно повз нього пролетіло щось червоне і холодне, та так швидко, що він не розгледів. Я ж йому пояснила, що Дід Мороз має встигнути до усіх-усіх діток, тому літає дуже швидко! Пізніше повернувся і дядько. Із червоними щоками».

Колектив «Нової Доби» про найяскравіший дитячий новорічний спогад

Валерія ТІМЕРГАЛІНА:
«Новорічні свята для мене завжди були особливим періодом, який я чекала ще з листопада. Найбільше запам’яталася новорічна ніч, коли мені було шість років. Тоді вся вулиця була «засіяна» феєрверками. Сяйво від них було настільки яскравим, що всюди було світло як удень. Також у той Новий рік зранку випало дуже багато снігу й ми з родиною каталися на санках. Вірила я і у Діда Мороза – писала йому листи до 10-ти років. Уявляла його казковим й бородатим, який крадеться до ялинки через вікно чотирнадцятого поверху. Я ніколи не могла дочекатися ранку, щоб дізнатися, що мені подарували, тому непомітно намагалася заглянути під ялинку вже опівночі. Мені так хотілося застати це чудо і довести одноліткам, що Дід Мороз існує, але цього так і не відбулося. Зате спрацьовувала дитяча фантазія, що малює в голові картину».

Колектив «Нової Доби» про найяскравіший дитячий новорічний спогад

Анна САКУН:
«Насправді, не пам’ятаю конкретних подій, що б могли перетворитися у справжній новорічний дитячий спогад. Більше – відчуття. Домашній затишок, тепло маминих рук, радість від подарунка під ялинкою, нехай і простого з шоколадними цукерками у яскравому пакетику, які ніколи й не любила, проте так щиро презентованого ніби від Діда Мороза. Завжди молодша сестра звалювала на підлогу ялинку, внаслідок чого билися усі скляні іграшки, а відповідати перед батьками доводилося мені, бо та маленька бешкетунка своїм маленьким пальчиком вказувала на мене.
А найщемливіше у серці зберігаю відчуття про родинні посиденьки. Традиційно на Новорічні й Різдвяні свята ми всією родиною збиралися в гостях у бабусі. Та щедро накривала смаколики на стіл, готувала подарунки, незвично прикрашала ялинку. Наш дім там, де тебе люблять – з роками цінуєш такі моменти все сильніше».

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x